Методичні рекомендації

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
З ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДІВ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Розроблено
О.Є.Зільберт, ВГО «Громадянський рух
«Контроль ради справедливості»

І. Вступ.
Громадський контроль є одним з інструментів здійснення безпосереднього народовладдя (ст.5 Конституції України). Адже завдяки оцінки громадськістю ефективності виконання органами влади та афілійованими до них об’єктами їх соціальних завдань можна своєчасно та в контексті, потрібному громаді, скоригувати таки дії.
Громадський контроль робить публічною сферу управління державою, є ефективним чинником її розвитку.
Останнім часом чітко визначилися певні негативні тенденції о діях органів влади у останні роки:
- усунення значної частини інтелектуальних, духовних, організаційних та інших ресурсів громади з процесів суспільного розвитку;
- зниження захищеності населення від прийняття органами влади рішень виключно на догоду інтересам можновладців;
- створення сприятливих умов для активізації корупційних дій чиновників та свавілля монопольних надавачів адміністративних та соціальних послуг;
- подальше падіння довіри населення до влади та, відповідно, гальмування будь-яких ініційованих нею навіть і корисних реформ.
За цих умов вкрай гостро постає необхідність посилення громадського контролю за діяльністю органів влади та її посадових осіб, а також за діяльністю недержавних суб'єктів, яка спрямована на задоволення соціальних потреб та інтересів населення.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створені народом та діють від його імені. Отже, саме народ і має контролювати як свою (самоконтроль, внутрішній контроль), так і їхню (метаконтроль, зовнішній контроль), діяльність, тобто посередництвом контролю здійснювати окремий вид публічної влади - контрольну владу.
Громадський контроль розглядається як інструмент громадської оцінки ступеня виконання органами влади та іншими підконтрольними об'єктами їхніх соціальних завдань. Тобто, характерні відмінності громадського контролю від будь-якого іншого виду контролю лежать у суб'єктно-об'єктній сфері у полягають у тому, що, по-перше, громадський контроль здійснюється саме громадськістю (організованою та неорганізованою), і, по-друге, що у процесі здійснення громадського контролю контролюється виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов'язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення.
З управлінських позицій громадський контроль, як і будь-який інший контроль, є однією з функцій управління. Він здійснюється шляхом зіставлення діяльності підконтрольних об'єктів із певними соціальними нормами, обраними як еталонні, на підставі чого робиться висновок щодо відповідності цієї діяльності встановленим вимогам. Але завдання громадського контролю не зводиться лише до виявлення розходжень між заданими та фактичними результатами.
Головна мета громадського контролю - усунення та попередження причин, які породжують цю невідповідність, забезпечення додержання об'єктами контролю відповідних норм - писаних та неписаних. Крім того, на думку російської дослідниці Е. Маштакової, завдання громадського контролю полягає у тому, щоб не допустити дій контрольованих суб'єктів за межами законності й правопорядку, попередити можливі відхилення від намічених цілей, а також інтересів суспільства та його суб'єктів, а у разі появи цих відхилень усунути їх негативні наслідки [2].
Сфери діяльності органів влади, у яких повинен здійснюватися громадський контроль, є досить широкими. Кожна така сфера має свої особливості, яким має відповідати і методика громадського контролю.
У цих методичних рекомендаціях ми розглянемо лише деякі загальні засади організації громадського контролю, маючи на увазі неодмінне унормування його положень шляхом прийняття Закону України «Про основні засади громадського контролю».

ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Громадський контроль – це організаційно і нормативно оформлена діяльність громадян України та їх громадських об’єднань з нагляду за відповідністю діяльності об’єктів громадського контролю нормам Конституції України, законів України, інших актів законодавства та за дотриманням ними державної дисципліни.
Об’єктами громадського контролю є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм та афілійовані до них підприємства, установи, організації, їх посадові особи, суб’єкти господарювання. Під державною дисципліною у цих методичних рекомендаціях розуміється точне і неухильне дотримання об’єктами громадського контролю встановлених законодавством правил поведінки, діяльності, стосунків, посадових обов’язків, а також своєчасне і у повному обсязі виконання ними державних завдань і зобов’язань, в тому числі формування та витрачання бюджетів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, виборчі процеси.
Суб’єкти громадського контролю – інститути громадянського суспільства, їх структурні підрозділи, метою діяльності яких є організація громадського контролю у межах, визначених чинним законодавством України. Під інститутами громадянського суспільства розуміються громадські об’єднання, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.
Предметом громадського контролю є діяльність об’єктів громадського контролю з реалізації прав і свобод громадян, задоволення їх потреб та інтересів.
Процедура громадського контролю – комплекс форм і методів його здійснення відповідно до завдань та характеру згаданих вище компонентів.
Основними етапами громадського контролю є:

визначення проблеми;
вибір об’єкту;
визначення мети;
визначення методів контролю;
досягнення необхідних домовленостей;
складання програми, визначення основних питань і попередніх критеріїв оцінки, підготовка інструментарію;
проведення заходів контролю;
оцінка отриманої інформації;
представлення результатів контролю.

Основними принципами громадського контролю є [3].:
1. Незалежність. Громадський контроль повинен бути незалежним від будь-чого, за виключенням власних принципів. Звісно, що громадський контроль повинен здійснюватися в межах чинного законодавства. Однак слід зазначити, що неефективні або відверто несправедливі закони теж є об’єктом громадського контролю.
2. Справедливість. Справедливість є головним показником ефективності громадського контролю.
3. Безсторонність. Громадський контроль здійснюється безстороннє, незалежно від раси, статі, громадянства, етнічного або соціального походження, майнового або іншого положення, посади, роду і характеру занять, місця мешкання, мови, релігії, політичних і інших переконань як суб'єктів, так і об'єктів громадського контролю.
4. Повнота. Громадський контроль повинен охоплювати всі сфери діяльності органів влади на всіх рівнях і бути присутнім у всіх сферах суспільного життя, оскільки вони взаємозв'язані. Повнота має бути присутньою і в доказовості при аналізі дій органів влади.
5. Доступність. Кожний, хто бажає бути включеним в систему громадського контролю, повинен мати можливість це зробити. Контроль має бути максимально доступним як для тих, чиї права були порушені, так і для тих, хто виступає на захист прав інших. Для цього контроль, в першу чергу, має бути інформаційно доступним, тому даний принцип тісно пов'язаний з принципами відвертості і публічності. У системі громадського контролю мають бути відсутніми бюрократизм і зайва формалізація.
6. Об'єктивність. Громадський контроль повинен здійснюватися на основі об'єктивної оцінки діяльності органів влади і відповідати інтересам суспільства. Неприпустимим є використання громадського контролю як знаряддя для досягнення приватних інтересів, що суперечать інтересам суспільства.
7. Довідність. Громадський контроль повинен здійснюватися на основі справжніх доказів і фактів. Неправомірність діяльності органу влади має бути доведена достовірно. Даний принцип тісно пов'язаний з принципами повноти і об'єктивності, оскільки цивільним контролем повинен використовуватися повний спектр доказів.
8. Відкритість. Діяльність суб'єктів громадського контролю носить відкритий характер. Кожна дія суб'єкта громадського контролю має бути відкритою для всіх. Закриті форми громадського контролю є неприпустимими.
9. Публічність. Кожен суб'єкт громадського контролю діє на користь суспільства і від імені суспільства, тому громадський контроль є публічним видом діяльності.
10. Громадянська активність. Інтенсивність і ефективність громадського контролю цілком залежать від свідомості і активності його суб'єктів. Чим слабкіше громадянська свідомість населення, тим більше воно схильне до впливу маніпуляцій з боку органів влади, і навпаки. Кожен член суспільства повинен відчувати свій нерозривний зв'язок з суспільством і бути активним учасником його політичного життя. Кожен повинен усвідомлювати, що відповідальний не лише за свою діяльність, але і за діяльність органів влади своєї держави.
11. Динамічність. Громадський контроль знаходиться в постійному розвитку і самоудосконаленні. Його завдання, форми, методи, механізми змінюються залежно від конкретних умов. Коли застаріває система громадського контролю, що діє, на зміну їй приходить нова. Таким чином, організаційні форми змінюються, а громадський контроль, як суспільно-політичне явище, продовжує існувати. Громадський контроль будується, здійснюється і розвивається на основі принципів діалектики.

ІІІ. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Ефективність громадського контролю залежить від чіткості встановлення завдань, обґрунтованості еталонних норм та якості розробки і додержання процедур його здійснення. На цей час в Україні немає спеціального закону про громадський контроль. Прийняття такого закону є одним з першочергових завдань громадського суспільства Натомість, нормативну базу громадського контролю складають окремі норми Конституції та інших законів. Так, згідно із статтями 5 і 38 Конституції, народ є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.
Слід також запам’ятати один з основних загальних принципів права:
ОРГАНИ ВЛАДИ ДІЮТЬ В МЕЖАХ І В СПОСІБ, ПРЯМО ВИЗНАЧЕНИЙ ЗАКОНОМ.
ГРОМАДЯНИ ДІЮТЬ У СПОСІБ, ЩО НЕ ЗАБОРОНЕНИЙ ЗАКОНОМ.
Отже, ніхто не може заважати діям осіб, які, здійснюючи громадський контроль, не порушують жодних правових норм.
До чинних законів України, які так чи інакше регулюють організацію та здійснення громадського контролю, відносяться:
– Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ” (даним законом у статтях 9 та 13 передбачений обов’язок органів державної влади оприлюднювати проекти регуляторних актів через їх публікацію в друкованих засобах масової інформації відповідного регуляторного органу або розміщення на офіційних сторінках у мережі Інтернет для ознайомлення громадськості і забезпечення можливості надання громадянами та юридичними особами, їх об’єднаннями зауважень і пропозицій до регуляторного акта протягом місяця, що є важливим інструментом громадського контролю; усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов’язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє);
– Закон України „Про звернення громадян” (цей Закон, як сказано в його преамбулі, регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення);
– Закон України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” (цей Закон з метою захисту національних інтересів України, утвердження і зміцнення конституційних засад демократичної, правової держави у сфері цивільно-військових відносин, забезпечення прав і свобод людини та відповідно до міжнародних зобов’язань, взятих Україною, визначає правові засади організації і здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, а також над правоохоронними органами держави);
– Закон України „Про громадські об’єднання” (перелічені в статті 21 цього закону права зареєстрованих об’єднань громадян є потужною системою правових засобів громадського контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування);
– Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 13 даного Закону передбачає право територіальної громади проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та носити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади);
– Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (розділ другий вказаного Закону визначає права та обов’язки профспілок та їх об’єднань; стаття 20 визначає право профспілок, їх об’єднань на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод; стаття 21 визначає повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю);
– Закон України „Про внесення змін до деяких законів України щодо інформування керівниками правоохоронних органів громадськості про стан законності та заходи щодо її зміцнення” (важливий правовий інструмент, який забезпечує інформування громадськості про стан законності, що, у свою чергу, є основою для здійснення об’єктивного громадського контролю за діяльністю відповідних органів державної влади);
Важливим нормативно-правовим актом, що забезпечує об’єктивність громадського контролю, є Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” 01.08. 2002 року N 683/2002;
Не менш важливим є Указ Президента України „Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування” від 07.02. 2008 року №109/2008.
Важливим для наших цілей є Указ Президента України „Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні” від 25 січня 2012 року №32/2012.
Дуже важливим для наших цілей є Указ Президента України „Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації” від 24 березня 2012 р. №212/2012, в якому прямо зазначено, що громадський контроль є одним з пріоритетних напрямків реалізації згаданої стратегії. Його логічним продовженням став Указ Президента України від 25.06.2013 «Про реалізацію у 2013 році Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні».
Одним з основних нормативних документів, за яким зараз створюються і функціонують громадські ради при органах виконавчої влади в Україні, є Постанова Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 р. №996 „Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».
Деякі підстави для здійснення об’єктивного громадського контролю за діяльністю органів державної влади дає Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 року № 1336 „Про затвердження Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції”.
Правовою основою для проведення громадських експертиз є Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. N976 „Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади”.
Окремі міністерства та відомства також приймають нормативно-правові акти з питань громадського контролю. Для прикладу наведемо наступні:
– Наказ Міністерства юстиції України від 20 листопада 2008 року №2010 /5 „Про затвердження Положення про Громадську раду при Міністерстві юстиції України”;
– Наказ Міністерства юстиції України від 05 червня 2006 року №46/5 „Про Громадську раду з питань дотримання прав людини в установах виконання покарань”;
– Наказ Міністерства освіти і науки України від 1 квітня 2008 року №284 „Про затвердження Положення про громадський контроль за проведенням в Україні зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів і зарахуванням до вищих навчальних закладів”;
– Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 16 січня 2007 року №„Про затвердження Положення про громадський контроль у сфері благоустрою населених пунктів”;
– Наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 27 лютого 2002 року №88 „Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля”.
Наведений перелік нормативно-правових актів, які регулюють організацію та здійснення громадського контролю, не є вичерпним.
Правовими засобами громадського контролю є діяльність громадських рад при органах державної влади; громадські слухання та обговорення; громадські експертизи; звернення громадян; проведення акцій, протестів, пікетувань, мітингів з метою лобіювання прийняття відповідних рішень органами державної влади; діяльність профспілок; діяльність засобів масової інформації; загальні збори громадян; декларування доходів та витрат посадових осіб органів державної влади та їх оприлюднення; проведення соціологічних досліджень; ознайомлення з документами органів державної влади, що не становлять державної таємниці; звітування представників органів державної влади перед громадськістю та ін.
Особливо хотілося б звернути увагу на доцільність тісної взаємодії з профспілками.
Адже профспілки мають законодавчо визначені правові засади у сфері громадського контролю.
Згідно частини сьомої ст. 21 За¬кону України “Про професійні спілки, їх права та га¬рантії діяльності” профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.
Відповідно до чинного законодавства (ст.ст. 38 і 40 За¬кону “Про професійні спілки, їх права та га¬рантії діяльності” та ст. 248 Кодексу законів про працю України) повноваженнями стосовно здійснення громадського контролю за виконанням роботодавцем законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням дотримання на підприємстві, в установі або організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці наділені члени виборних органів профспілок (в т.ч. первинної профспілкової організації, вищестоящого профспілкового органу), їх об’єднань, а також повноважні представники цих органів, які мають право:
1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілки;
2) вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;
3) безпосередньо звертатися з профспілкових питань усно або письмово до роботодавця, посадових осіб;
4) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів тощо.
Основними видами громадського контролю є контроль:
1) за виплатою заробітної плати;
2) за дотриманням законодавства про працю та охорону праці;
3) за створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та соціально-побутових умов;
4) за забезпечен¬ням працівників спецодягом, спецвзуттям, ін¬шими засобами індивідуального захисту.

В цих рекомендаціях ми розглянемо такі види громадського контролю, як:
громадська приймальня;
аналітичні і моніторингові дослідження;
консультації з громадськістю;
громадська експертиза;
перевірка.

IV. ГРОМАДСЬКА ПРИЙМАЛЬНЯ.

Громадська приймальня створюється суб’єктом громадського контролю на громадських засадах.
Діяльність громадської приймальні спрямована на надання консультативної фізичним та юридичним особам і не може суперечити Конституції України, іншим нормативно - правовим актам та повноваженням органів та установ, працівники яких беруть участь в роботі громадської приймальні.
Для роботи громадської приймальні доцільно розробити окреме положення, яке затверджується керівним органом суб’єкта громадського контролю. Це Положення разом з оголошенням про початок роботи та місцезнаходженням громадської приймальні бажано оприлюднити у засобах масової інформації. Тоді у своїй роботі громадська приймальня, крім чинного законодавства, зможе керуватися й конкретними нормами такого положення.
Контроль за роботою громадської приймальні здійснює особа, уповноважена відповідним рішенням суб’єкта громадського контролю.
Головна мета роботи громадської приймальні полягає у наданні консультативної, в тому числі і правової, допомоги фізичним та юридичним особам, виявленні існуючих проблем, які можуть стати предметом громадського контролю.

Основними завданнями, покладеними на громадську приймальню, є:надання консультацій та роз'яснень;
надання консультацій з правових питань;
виявлення та класифікація основних проблем, що становлять предмет громадського контролю;
підготовка первинних матеріалів для реагування в межах принципів та завдань громадського контролю, в тому числі, проведення громадської експертизи або перевірки;
надання допомоги щодо оформлення заяв, скарг і інших документів правового характеру;
надання інформації про дію нормативно - правових актів;
надання інформації про повноваження органів та установ;
надання інформації щодо діяльності суб’єкта громадського контролю та його партнерів.

Діяльність громадської приймальні забезпечується участю громадських експертів, фахівців з різних галузей діяльності, незалежних юристів, аудиторів, бухгалтерів, науковців, студентів та викладачів учбових закладів, пенсіонерів, представників органів влади (за узгодженістю з керівниками органів та установ, в яких вони працюють).
Особи, що беруть участь в роботі громадської приймальні, повинні бути обізнані в повному обсязі з питань, що входять до їх компетенції, мати стаж роботи у певній сфері не менше одного року. Працівники громадської приймальні:
- здійснюють прийом фізичних та юридичних осіб у громадській приймальні згідно графіку та надають відвідувачам необхідну допомогу з питань, що входять до їх компетенції, дотримуючись законодавства про звернення громадян. Прийом громадян може здійснюватися як в робочий, так і в неробочий час (вихідні дні або після закінчення основної роботи).
- при отриманні конкретних відомостей про порушення прав та законних інтересів осіб, вимог чинного законодавства здійснюють первинний аналіз таких відомостей та класифікують їх для визначення порядку подальших дій;
- інформують відвідувача щодо пропонованого порядку та строків подальшої роботи з отриманим зверненням;
- за необхідності допомагають відвідувачу скласти офіційне письмове звернення, скаргу чи інформацію щодо існуючої проблеми;
- провадять первинну оперативну перевірку (експертизу) достовірності отриманих відомостей;
- формують вихідну інформацію для подальших дій з громадського контролю (за необхідності);
- аналізують інформацію, яка надходить засобами поштового та електронного зв’язку;
- надають відповіді на звернення;
- ведуть облік звернень та відповідей.
- не допускають порушень прав і свобод людини і громадянина;
- консультують особу про всі можливі шляхи вирішення проблеми, з якою вона звернулася;
- дотримуються етичних норм, є коректними і ввічливими у спілкуванні з особою, що звертається;
- не розголошують конфіденційну інформацію про осіб, що стала їм відома під час надання правової допомоги;
- не допускають застосування привілеїв чи обмежень до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Працівники громадської приймальні мають право відмовляти у розгляді звернень, які виходять з межі компетенції суб’єкта громадського.
Пропонована форма ведення обліку звернень та відповідей наведена нижче..

РЕЄСТР

ЗВЕРНЕНЬ ТА ВІДПОВІДЕЙ У ГРОМАДСЬКІЙ ПРИЙМАЛЬНІ

_______________________________________________________________

реквізити громадської приймальні

Дата звернення	Вхідний номер	Особа, що Звертається	Короткий зміст звернення	Працівник (експерт), що здійснює розгляд	Висновок за результатами первинної оцінки	Дата надання відповіді	Вихідний номер	Примітки
1	2	3	4	5	6	7	8	9

ГРАФІК
роботи громадської приймальні

Дата роботи	Години прийому	Прізвище, ім’я та по батькові особи, що здійснює прийом

V. АНАЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Існує кілька механізмів отримання інформації для аналізу дій органів влади. Найбільш придатними з них є:
інформаційні запити громадян;
оприлюднена органами влади інформація про свою діяльність та ухвалені рішення;
інформація, оприлюднена ЗМІ;
вивчення громадської думки..

Інформаційні запити.
Вони бувають двох видів: запити щодо доступу до офіційних документів та запити щодо надання письмової або усної інформації.
Запит щодо доступу до документів може бути індивідуальний і колективний. Подається він винятково у письмовій формі. У ньому громадяни мають право вимагати надання будь-якого офіційного документа, в тому числі того, який не стосується особисто запитувача. У задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів можуть відмовити тільки в разі, якщо доступ до таких документів обмежено.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації розуміють звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію з окремих питань діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їхніх посадових осіб. Запити щодо надання інформації мають право подавати і окремі громадяни, і громадські об’єднання. При цьому запитувачі, зокрема, не повинні:
- пояснювати причину свого запиту;
- зазначати, яким чином буде використано отриману інформацію;
- надавати документи, які підтверджують їхню особу.
Запити повинні задовольнятися протягом 30 календарних днів.

Публічно оголошувана інформація.
Відповідно до Закону про інформацію, систематичному публікуванню підлягають:
- статистична інформація (крім відомостей, що є конфіденційними);
- правова інформація, джерелами якої є законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення ЗМІ, публічні виступи державних службовців, які містять інформацію з правових питань;
- інша інформація державних органів та органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених актами, що регулюють діяльність відповідних органів. Зокрема через свої веб-сторінки органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані оперативно оприлюднювати офіційну інформацію про виконання програм, планів, чинні та скасовані нормативно-правові акти, форми та зразки документів, проекти нормативно-правових актів.
До публічно оголошуваної належить також інформація про заплановані напрями та
обсяги фінансування бюджетних видатків, про фактичні бюджетні видатки тощо.

Роль ЗМІ
Засоби масової інформації виконують роль своєрідного комунікатора між громадськістю і органами влади. Вони доносять до населення інформацію про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування. Оприлюднену у ЗМІ інформації, суб’єкт громадського контролю може використовувати для здійснення самостійного аналізу діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Слід мати на увазі, що Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні» містить норми, які:
- надають ЗМІ право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- зобов’язують органи державної влади й органи місцевого самоврядування надавати
засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю».
Відповідно до ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування в Україні», ЗМІ можуть отримати доступ навіть до конфіденційної інформації державних органів. Це дуже важливо, оскільки громадяни такої можливості не мають. А сама конфіденційна інформація містить важливі з погляду суспільства відомості. Наприклад, відомості про те, як органи влади витрачають бюджетні кошти. Тому «дружба» із ЗМІ є неодмінною умовою ефективного громадського контролю.

Вивчення громадської думки (соціологічне дослідження).
Соціологічне дослідження це система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірні дані про явище, що вивчається, для подальшого їх використання.
В залежності від мети і завдань дослідження (тобто в залежності від глибини необхідного аналізу, масштабності і складності поставлених в ньому задач) розрізняють три види соціологічного дослідження:
1. Розвідувальне (пілотажне, зондажне) – має найбільш простий вигляд, так як вирішує обмежені за своїм змістом завдання. Використовується або в якості попереднього етапу глибоких і масштабних досліджень, або коли предмет дослідження мало або взагалі не вивчений.
Зазвичай тут використовується найбільш доступний метод збору інформації (анкетне опитування чи інтерв'ю) по спрощеною методикою та інструментарію.
Методика – сукупність технічних прийомів, пов'язаних з даним способом збору інформації, в їх послідовності і взаємозв'язку.
Інструментарій – методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної інформації (анкета, бланк-інтерв'ю, опитувальний лист, картка для фіксації результатів спостереження, вивчення документів і т.д.), що дозволяє отримати її в короткі терміни.
Для одержання оперативної інформації може також служити експрес-опитування. Експрес-опитування націлене на виявлення ставлення людей до якої-небудь проблеми, факту (зондаж громадської думки) і на виявлення ступеня ефективності щойно проведені заходів.
2. Описове – передбачає отримання емпіричних даних, що дають щодо цілісне уявлення про досліджуваної проблеми, її структурних елементах. Застосовується при обстеженні великої спільності людей з різноманітними характеристиками (наприклад, колектив підприємства, мешканці мікрорайону).
3. Аналітичне – найбільш поглиблений вид соціологічного дослідження, що допомагає з'ясувати не тільки структурні елементи проблеми, а й причини, що лежать в її основі і зумовлюють характер, поширеність проблеми. Вимагає значного часу на підготовку, ретельно розроблених програми і інструментарію дослідження. Дає можливість аналізу і пояснення отриманих результатів.
Залежно від методу дослідження можна виділити ще три види дослідження: опитування, спостереження, аналіз документів.
Опитування – найбільш поширений і широко використовуваний метод (основа моніторингу). Звернений безпосередньо до носія інформації (респондента), дає інформацію про внутрішні мотиви людей, їх схильності і думках. Є практично незамінним при дослідженні тих змістовних характеристик суспільної, групової та індивідуальної свідомості, суспільних, групових і міжособистісних відносин, прихованих від «зовнішнього погляду», які дають про себе знати тільки в певних умовах і ситуаціях.
Є два різновиди опитування: інтерв'ю та анкетні опитування.
Інтерв'ю проводиться за певним планом бесіда, припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом. Запис відповідей фіксується або інтерв'юером, або на плівку. Має дві функції: а) одержання інформації про події, факти і б) вплив на респондента з метою зміни структури його мотивації, орієнтації. Серед інших методів дослідження займає перше місце у світі, хоча в нашій країні поступається місцем анкетному опитуванні (інтерв'ю значно дорожче опитування). До переваг цього методу можна віднести:
1. Можливість одержати глибинну інформацію про думки, мотиви, уявленнях людини.
2. Сам процес близький до звичайної розмови, що сприяє виникненню невимушеного спілкування і, отже, більш щирих відповідей.
3. Дає можливість побачити емоційну реакцію і, в разі необхідності, провести коригування.
4. Вербальне спілкування усуває проблему «незрозумілого питання».
До числа недоліків, окрім витрат матеріальних, можна віднести і великі часові витрати (у порівнянні з анкетних опитуванням); трудомісткість процесу підготовки потрібного числа інтерв'юерів.
За змістом інтерв'ю можна розділити на:
а) документальні вивчення подій минулого, уточнення фактів;
б) інтерв'ю думок виявлення суджень, оцінок, поглядів;
в) з експертами тобто з фахівцями з даної проблеми.
За технікою проведення інтерв'ю можуть бути:
а) вільні тривала бесіда за загальною програмою, але без деталізації питань. Доречно на стадії розвідки;
б) стандартизовані тобто по повній процедурі;
в) ненаправлена ( «терапевтичні») ініціатива бесіди належить респонденту (дається можливість висловитися).
За способом організації виділяють:
а) групове – з метою викликати дискусію в групі;
б) індивідуальне;
в) по телефону;
г) сфокусоване інтерв'ю (фокус-група) – відносно новий вид дослідження, гібрид нестандартного з панельним опитуванням. По суті інтерв'юер виступає ініціатором і ведучим групової дискусії з заданої теми. Ще раз звернемо увагу, що цей вид дослідження припускає дуже високу якість підготовки інтерв'юерів.
Анкетне опитування. Передбачає жорстко фіксований порядок, зміст і форму запитань, ясну вказівку способів відповіді, які фіксуються або респондентом (заочний опитування), або в присутності анкетера (прямий опитування). Як показує практика, для більш ясного і повного уявлення про якісну своєрідність громадської думки недостатньо проведення окремих опитувань.
Сьогодні складається механізм моніторингу громадської думки. Це систематичне по заданих і повторюваним показниками соціологічне відстеження стану і динаміки розвитку громадської думки.

VІ. КОНСУЛЬТАЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю щодо:
- проектів нормативно-правових актів, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян;
- проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень щодо ходу їх виконання;
- звітів головних розпорядників коштів бюджету про витрачання бюджетних коштів за минулий рік;
- інформації про роботу місцевих органів виконавчої влади

Найбільш поширеними є наступні інструменти консультацій з громадськістю:
формування дорадчих (консультаційних) органів, що створюють ся і функціонують при органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
залучення громадськості до регуляторного процесу;
громадські слухання;
відкриті засідання органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Консультативні (дорадчі) органи на сьогодні здебільшого існують у формі громадських рад. Дієвими ці органи ніяк назвати не можна, оскільки, як правило, вони сформовані з підконтрольних владі громадських організацій і очікувати від них ефективної протидії неправомірним діям влади не доводиться
Зв'язок з громадськими радами можна використовувати лише для того, щоб отримати певну інформацію та здійснювати через них дослідження громадської думки.

Залучення до регуляторного процесу – це досить ефективний механізм, якщо його застосовувати відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до цього Закону органи влади зобов’язані за 30 днів до прийняття регуляторного акту оприлюднити його проект, а також аналіз регуляторного впливу (АРВ) цього регуляторного акту. У АРВ зазначається:

проблема, яку має вирішити пропонований регуляторний акт;
цілі пропонованого державного регулювання;
очікувані результати запровадження пропонованого регуляторного акту;
не менш як 3 альтернативи пропонованому державному регулюванню;
показники результативності регуляторного акта, за якими в майбутньому буде здійснюватися відстеження результативності цього регуляторного акта у разі його впровадження.

Громадськість має право вимагати обговорення проекту регуляторного акта. Результати такого обговорення обов’язково оприлюднюються і повинні враховуватися при прийнятті цього регуляторного акту. У разі, якщо в ході обговорення з’ясується невідповідність АРВ вимогам законодавства, регуляторний акт не може бути прийнятий.
Громадськість має право також відстежувати результативність прийнятих регуляторних актів, і у разі виявленої в результаті такого відстеження неефективності регуляторного акта, вимагати його перегляду або скасування.

Громадські слухання

Підготовка громадських слухань провадиться у десять етапів:

ініціюється проведення слухань;
визначається питання (проблеми) для слухань;
приймається рішення про проведення слухань;
формуються експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання (розв’язання проблеми);
оприлюднюється інформація про проведення слухань;
забезпечується репрезентативність соціальних груп населення у процесі проведення слухань (залучаються представники соціальних груп з урахуванням соціальної структури суспільства, об’єднань громадян, що провадять свою діяльність у певній галузі (сфері) чи регіоні);
обговорюється та збирається інформація про оцінювання громадськістю ефективності запропонованого рішення, його альтернативи
проводиться аналіз результатів у разі прийняття рішення для різних соціальних груп населення
здійснюється прийняття остаточного рішення, під час якого враховуються результати слухань;
оприлюднюються у засобах масової інформації, на веб-сторінках органів влади результати слухань та остаточне рішення з обґрунтуванням й відомостями про врахування поданих пропозицій.

Відкриті засідання органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Оскільки ніхто не має права заборонити представникам громадськості бути присутніми на відкритих засіданнях органів влади, можна, взявши участь у таких засіданнях проконтролювати наскільки прийнятий варіант того чи іншого документу відповідає проекту, що обговорювався під час консультацій.
Це дасть можливість оперативно здійснити заходи із скасування неправомірно прийнятого документу.

VІI. ГРОМАДСЬКА ЕКСПЕРТИЗА

Громадська експертиза - це вид експертної діяльності з аналізу та оцінки впливу нормативних та інших управлінських актів, господарської чи іншої соціально-інноваційної діяльності на умови життя та реалізацію прав і законних інтересів громадян, яка здійснюється експертними комісіями або інститутами громадянського суспільства у відповідності із процедурами, встановленими цим Положенням.
Мета громадської експертизи - нормативне забезпечення реалізації конституційних прав громадян на управління державою за допомогою механізмів прямої демократії та контролю за діяльністю органів влади шляхом проведення публічної громадської оцінки нормативних управлінських рішень, що впливають на права та інтереси громадськості і конкретних соціальних груп.
Принципи організації і проведення громадської експертизи:
- достовірність та повнота інформації, яка використовуватиметься для проведення експертизи;
- обов'язковість обліку спеціальних вимог;
- незалежність експертів і експертних комісій при здійсненні своїх повноважень;
- системність організації роботи та її нормативно-методологічного забезпечення;
- наукова обґрунтованість, об'єктивність і комплексність експертних оцінок;
- повага і довіра до будь-яких думок та оцінок;
- гласність, публічність та відкритість щодо участі громадських, недержавних організацій;
- особиста відповідальність експертів за висновки експертизи.
Види громадської експертизи (в межах цих Рекомендацій):
обов'язкова – призначається органом влади та виконується за його технічної і організаційної підтримки, а її результати є обов'язковими до врахування;
ініціативна – провадиться інститутами громадського суспільства, а також за ініціативою окремих громадян, груп громадян, засобів масової інформації за їх власний рахунок. Результати ініціативної експертизи повинні бути публічно заслухані та враховані нарівні з іншими видами експертизи.
Для підвищення ефективності громадської експертизи інститутам громадянського суспільства бажано:
- розробити та погодити з органами державної влади та органами місцевого самоврядування Положення про порядок проведення громадської експертизи;
- сформувати склад громадських експертів та погодити його з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Нижче наводяться основні моменти, що рекомендуються для врахування при розробці Положення про порядок проведення громадської експертизи
Обов'язкова експертиза
Замовником обов'язкової експертизи є органи влади.
Замовник для проведення обов'язкової експертизи.
- приймає у встановленому порядку рішення про проведення обов'язкової експертизи і заходів, пов'язаних з підготовкою матеріалів, із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові та посади особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за забезпечення взаємодії з інститутами громадянського суспільства, зміст якого оприлюднюється у встановленому порядку протягом трьох днів з моменту прийняття рішення;
- утворює у разі потреби робочу групу для підготовки матеріалів із залученням
представників інституту громадянського суспільства;
- оприлюднює у встановленому порядку текст документу, щодо якого призначена
громадська експертиза, та всі необхідні для проведення експертизи матеріали;
- призначає за погодженням з інститутами громадського суспільства склад експертної комісії (експертів) для проведення експертизи не пізніше ніж через 10 днів після оприлюднення тексту акта, щодо якого призначена громадська експертиза, та всіх необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Висновок експертизи готується не пізніше ніж за 10 днів до громадських слухань або
прийняття запропонованого акта замовника. Загальний строк проведення експертизи не повинен перевищувати 60 календарних днів з дати оприлюднення проекту акта.
Після отримання висновку експертної комісії замовник з ініціативи або за погодженням з інститутами громадянського суспільства приймає рішення щодо проведення громадських слухань.
Обов'язкова експертиза здійснюється не менш ніж 5-ма експертами.
Обов'язки замовника:
- надати громадським експертам всю необхідну документацію відносно проекту акта замовника;
- укласти договори з експертами та забезпечити належні умови роботи і технічну
підтримку на період проведення експертизи;
- організувати і провести громадські слухання за результатами експертизи (за необхідності);
- нести всі видатки, пов'язані з діяльністю експертів та проведенням громадських
слухань;
- не втручатися в роботу експертної комісії.
Обов'язки та відповідальність експертів:
- кваліфіковано і обґрунтовано проаналізувати всі наявні матеріали і документи та надати по ним експертний висновок;
- враховувати права та інтереси тих категорій громадян, на яких може вплинути акт замовника;
- нести передбачену законодавством відповідальність за навмисне свідоме спотворення результатів експертизи.
Ініціативна експертиза
Ініціаторами громадської експертизи можуть бути: фізична особа; група громадян; засоби
масової інформації інститут громадянського суспільства.
Ініціатор громадської експертизи направляє до органу влади письмовий запит із
зазначенням:
- власного найменування, відомостей про легалізацію, місцезнаходження та електронної адреси (за наявності);
- предмета і мети громадської експертизи;
- переліку документів та інших матеріалів, необхідних для проведення громадської експертизи (далі - матеріали);
- адреси, за якою надсилається відповідь на запит, або прізвища, ім'я та по батькові особи, уповноваженої одержати таку відповідь, її контактного телефону і електронної адреси (за наявності).
Підтверджена дата надходження запиту є датою початку проведення громадської експертизи.
Орган влади має право відмовити у проведенні громадської експертизи виключно за таких підстав:
- якщо відносно акту, про який йдеться у запиті, що вже була проведена громадська експертиза, або її проведення здійснюється;
- якщо на думку органу влади у проведенні громадської експертизи, якої стосується запит, не має необхідності.
- якщо оформлення запиту не відповідає вимогам, встановленим цим положенням.
Відмова у проведенні громадської експертизи з інших підстав не допускається.
Відмова у проведенні громадської експертизи повинна містити відповідне обґрунтування. Відсутність обґрунтування відмови або надання відмови у термін, що перевищує 5 робочих днів з дати надходження запиту, вважається відсутністю підстав для відмови у проведенні громадської експертизи.
Відмова у проведенні громадської експертизи не позбавляє ініціатора права після усунення підстав для відмови, звернутися до органу самоврядування з повторною ініціативою.
Ініціатор має право оскаржити відмову органу самоврядування у проведенні громадської експертизи у судовому порядку.
Орган влади за відсутності підстав для відмови у проведенні громадської експертизи:
- видає у тижневий строк розпорядження про проведення такої експертизи і
заходів, пов'язаних з підготовкою матеріалів, із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові та посади особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за забезпечення взаємодії з інститутом громадянського суспільства, зміст якого доводить до відома ініціатора протягом трьох робочих днів з моменту його видання.
- утворює у разі потреби робочу групу для підготовки матеріалів із залученням
представників ініціатора.
- розміщує у тижневий строк інформацію про надходження запиту щодо проведення громадської експертизи та заходи, здійснені органом виконавчої влади з метою сприяння її проведенню, на власному веб-сайті.
Ініціатор у тижневий строк з дати початку експертизи зобов'язаний сформувати склад експертної комісії (експертів) для проведення експертизи та надати його для узгодження керівнику органу влади. Спори щодо складу експертної комісії вирішуються виключно шляхом переговорів. У разі недосягнення згоди ініціатор має право на формування складу експертної комісії (експертів) в односторонньому порядку. Формування складу експертної комісії (експертів) в односторонньому порядку є підставою для оскарження результатів громадської експертизи в органах суду.
Строк проведення громадської експертизи встановлюється за погодженням сторін, але у будь якому разі не повинен перевищувати 60 календарних днів з дати оприлюднення на веб-сайті органу влади інформації про надходження запиту. Необхідність зміни строків експертизи вирішується за погодженням сторін.
Після отримання висновку експертної комісії ініціатор і орган влади приймають
рішення щодо проведення громадських слухань.
Ініціативна експертиза здійснюється не менш ніж 5-ма експертами.
Обов'язки ініціатора:
- надати громадським експертам всю необхідну документацію відносно проекту акта органу влади;
- укласти договори з експертами та забезпечити належні умови роботи і технічну підтримку на період проведення експертизи;
- організувати і провести громадські слухання за результатами експертизи;
- нести всі видатки, пов'язані з діяльністю експертів та проведенням громадських
слухань;
- не втручатися в роботу експертної комісії.
Орган влади після надходження експертних пропозицій:
- розміщує їх у тижневий строк на власному веб-сайті;
- розглядає їх у встановленому порядку за участі представників ініціатора громадської
експертизи. Експертні пропозиції можуть розглядатися керівником органу влади у двотижневий строк за участю представників ініціатора громадської експертизи.
- письмово інформує у десятиденний строк ініціатора громадської експертизи про результати розгляду експертних пропозицій з одночасним розміщенням відповідної інформації у засобах масової інформації та (або) на власному веб-сайті.
Обов'язки та відповідальність експертів:
- кваліфіковано і обґрунтовано проаналізувати всі наявні матеріали і документи та надати по ним експертний висновок;
- враховувати права та інтереси тих категорій громадян, на яких може вплинути акт органу влади;
- нести передбачену законодавством відповідальність за навмисне свідоме спотворення результатів експертизи.
Посадові особи органу влади не повинні перешкоджати проведенню ініціативної громадської експертизи та втручатись у діяльність інститутів громадянського суспільства, пов'язану з її проведенням.
VІIІ. ПЕРЕВІРКА
Для даних Рекомендацій терміни вживаються у наступному контексті.
Перевірка - це безпосередній контроль за відповідністю діяльності ОГК законодавству по визначеному переліку питань, який провадиться за місцезнаходженням об’єкта громадського контролю.
Перевірки можуть провадитися у різних формах. Найбільш поширені:
огляд, в рамках цих методичних рекомендацій, візуальна оцінка стану ОГК і доступних для огляду продуктів його діяльності;
обстеження – визначений механізм збору, аналізу та узагальнення інформації щодо реалізації завдань і функцій ОГК та його підрозділів. В контексті органів влади обстеження належить до основних шляхів досягнення системної оптимізації, збільшення ефективності та результативності діяльності всіх органів виконавчої влади в Україні, бо має основною метою оптимізацію функцій центральних виконавчих органів. Системна оптимізація передбачає створення чіткої структури виконавчої влади, де кожна її частина є відповідальною за певну ділянку суспільних відносин, а її функції не дублюються і не є більшими за повноваження, що спрямовані на розвиток та подальше вдосконалення системи влади в Україні.
В контексті суб’єктів господарювання обстеження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей цих суб’єктів на підставі візуального огляду, побіжної оцінки документації, доступної для загального огляду, опитування персоналу тощо;
громадський аудит - процедура незалежної оцінки діяльності організації, системи, процесу, проекту чи продукту. Аудит може бути фінансовим, технічним, екологічним, експлуатаційним, аудитом персоналу тощо.
Перевірки проводяться у робочі дні та в робочий час ОГК, що затверджений його внутрішнім трудовим розпорядком. Не допускається зупинення статутної діяльності ОГК при проведенні перевірки. Слід розуміти, що посадова особа об’єкту громадського контролю може відмовити у проведенні перевірки, оскільки нормативно визначених повноважень громадськості на проведення перевірок юридичних та фізичних осіб немає.
У разі домовленості щодо проведення перевірки особа, уповноважена на її проведення, повинна мати направлення на перевірку (додаток 2) за підписом уповноваженої особи суб’єкта громадського контролю. Вхід представників суб’єкта громадського контролю на територію або у приміщення, які використовуються для здійснення певної діяльності, можливий лише за умови пред'явлення ними службових посвідчень та направлення на перевірку. Направлення на перевірку повинно бути оформленим на кожного представника суб’єкта громадського контролю, який бере участь у перевірці. Представник суб’єкта громадського контролю без належним чином оформленого посвідчення на перевірку не має права брати участь у перевірці. Посвідчення на перевірку дійсне лише протягом вказаного у ньому терміну, необхідного для здійснення перевірки.
Представники суб’єкта громадського контролю, які проводять перевірку, з метою з'ясування обставин, які мають значення для повноти проведення перевірки, за згодою уповноваженої особи ОГК можуть здійснювати огляд територій або приміщень, які використовуються для здійснення певної діяльності. Рішення про здійснення такого огляду обов'язково фіксується у направленні на перевірку.
Огляд будь-яких документів або предметів поза межами перевірки може бути проведений, якщо:
а) такі документи були отримані представниками суб’єкта громадського контролю в результаті проведення попередніх перевірок;
б) власник вищевказаних документів або предметів дав особисту згоду на здійснення такого огляду.
Уповноважена особа ОГК мають право бути присутніми під час здійснення кожної дії у межах перевірки. Вони мають право давати пояснення, робити зауваження з усіх питань, що виникають, в усній або письмовій формі за власним бажанням. ОГК під час проведення перевірки мають право залучати юристів, адвокатів, аудиторів для представництва своїх інтересів перед представниками суб’єкта громадського контролю.
Весь процес проведення планової або позапланової перевірки чи кожна окрема дія за бажанням однієї із сторін, які беруть участь у перевірці, може фіксуватися наявними засобами аудіо- та відеотехніки. В цьому випадку кожна із сторін, які беруть участь у проведенні перевірки, мають право вимагати одержання копії аудіо- або відеозапису.
У разі, коли норма закону або іншого нормативно-правового акта, виданого на виконання або відповідно до закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків об'єкта громадського контролю або суб’єкта громадського контролю та їх представників, внаслідок чого є можливим прийняття рішення як на користь об'єкта громадського контролю, так і на користь суб’єкта громадського контролю (його представника), рішення приймається на користь об'єкта громадського контролю.
За режимом доступу документально підтверджена інформація щодо ОГК, яка є у володінні, користуванні або розпорядженні суб’єкта громадського контролю, його посадових осіб, поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
До відкритої інформації контролюючих органів належить інформація, яка не становить державну таємницю або не є конфіденційною. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях, поширення її засобами масової комунікації, безпосереднього її надання заінтересованим юридичним особам, органам державної влади та місцевого самоврядування, іншим фізичним та юридичним особам у порядку та на умовах, встановлених законом про інформацію.
Інформацію з обмеженим доступом становлять будь-які відомості про ОГК, за винятком інформації:
а) що була розголошена ОГК самостійно або за його згодою;
б) про реквізити ОГК;
в) про вид статутної діяльності ОГК;
г) про місцезнаходження ОГК (в тому числі відокремлених структурних підрозділів);
При проведенні перевірок представники суб’єкта громадського контролю зобов'язані забезпечувати дотримання службової таємниці, а також дотримання комерційної таємниці ОГК, що перевіряється. Інформація, доступ до якої обмежено законодавством, одержана працівниками суб’єкта громадського контролю під час перевірок, використовується ними виключно у порядку, встановленому законодавством.

ІХ. ПОКРОКОВА МОДЕЛЬ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Модель громадського контролю наведена на мал.1.
І крок. Отримання вхідної інформації.
Контроль починається з отримання вхідної інформації щодо існування проблеми, для вирішення якої потрібні заходи громадського контролю. Такою інформацією можуть бути звернення юридичних або фізичних осіб, публікації у ЗМІ, оприлюднення нормативних актів органів влади тощо.
На підставі отриманої інформації суб’єкт громадського контролю (СГК) робить висновок щодо виду контролю, який треба застосувати.
ІІ крок. Визначення сфер інтересу.
Цей крок є практичним опрацюванням та підтвердженням отриманої вхідної інформації. Досить часто у зверненнях визначаються проблеми крізь призму небажаних умов чи симптомів, а не через причини негативних явищ. Тому дуже важливо оцінити симптоми проблеми і скласти чітке розуміння того, як вони виникають.
На цьому крокові можна застосувати:

опитування громадської думки;
обговорення в рамках фокус-груп;
реагування на повсюдно обговорювані та загальновідомі проблеми в певній сфері.

ІІІ крок. Встановлення цілей
Тут здійснюється чітке формулювання того, чого саме хоче досягти СГК за результатами контролю. Треба визначити, що саме має бути змінене, на що і яким чином треба вплинути і яким чином згодом будуть контролюватися результати дій з громадського контролю.
Важливо розробити систему критеріїв, які можуть допомогти кількісно оцінити симптоми проблеми. Проблеми, як добре описані чітко сформульованими аргументами і базуються на об’єктивних критеріях, можуть допомогти сформувати альянси з різними зацікавленими сторонами. Набір критеріїв допоможе здійснювати моніторинг змін/впливів запропонованих заходів. Під час процесу контролю такі критерії можуть переглядатися.
Основні вимоги до передвіку критеріїв:

вони повинні відповідати сферам інтересу;
вони повинні охоплювати всі важливі виміри мети;
вони повинні слугувати основою для оцінки досягнень на шляху руху до мети;
вони повинні вимірювати впливи, які є сконцентрованими, вимірюваними, явними і безпосередніми;
їх повинні сприймати представники різних суспільних груп.

Наприклад, у сфері адміністративних послуг такими критеріями можуть бути:
наявність черг у адміністративних офісах;
час очікування прийому;
повнота і доступність отриманої інформації;
дотримання строків надання адміністративних послуг;
повнота і доступність надання адміністративних послуг.
Іноді важко визначити кількісні критерії для оцінки якості певних послуг. Тоді для оцінки впливів, що є розпорошеними, невимірюваними, неявними і розтягненими у часі, можна застосовувати якісні критерії.
Наприклад, задоволення громадян адміністративними послугами;
якість умов у адміністративних офісах / логістичні проблеми адміністративних офісів;
доступність і доброзичливість персоналу.
Слід зазначити ще деякі моменти.
В процедурах контролю, як правило, увага зосереджується на демонстрації найгірших аспектів проблеми. Однак виникають питання: чому немає гірших результатів; які з відомих стратегій та заходів призводять до добрих результатів; якими є шляхи уникнення виявлених помилок; як можна використати результаті контролю для поліпшення ситуації.
Оцінка і звітування за результатами контролю можуть створити середовище несприйняття і страху замість конструктивної роботи для поліпшення тієї чи іншої ситуації. Оцінка сама собою не поліпшує якість насправді, коли її розглядають передусім як спосіб поліпшити звітність і будувати висновки, вона може бути контрпродуктивною, знижуючи моральний стан, а також псуючи інші заходи з поліпшення якості, які не є частиною стратегії управління результатами. У разі будь-яких заходів у певній сфері з неявними наслідками використання показників має підлягати певній формі оцінки відповідних технологій (соціальних, медичних, транспортних тощо). Навіть якщо вимірювання точні, інтерпретація результатів може бути досить складною з огляду на кілька причин. Через варіацію ймовірностей часто важко оцінити той ступінь, у який варіація відображає відмінності у діяльності чи результатах. Через невеликі обсяги чи непоширені результати в рамках будь-якого закладу чи групи залежних від цього закладу осіб потрібні середні значення за кілька років. Це ускладнює подальші заходи, адже неоднозначні результати можуть відображати колишні, а не нинішні результати.
Надмірна концентрація уваги на кількох показниках може залишити поза увагою інші аспекти проблеми, що не вимірюються або важко вимірювані. У такому разі, коли оцінювані результати можуть поліпшуватися, а якість погіршуватися у тих напрямах, що відстежуються меншою мірою, це може призвести до погіршення загальних результатів. Залежно від того, які показники використовуються, це може призвести до затвердження короткострокових підходів. Дії щодо забезпечення високого позитивного поточного показника можуть замінити більш стратегічне мислення над тим, як отримати більш докорінні довгострокові позитивні зміни.
Існує загроза того, що даними маніпулюватимуть задля поліпшення результатів згідно з оцінками.
Перед регулярним і повноцінним використанням оцінок потрібно вдаватися до певних пілотних спроб. Наприклад, можна здійснити вправу „гумовий вітряк”, за якої дані надають зацікавленим сторонам, аби подивитися, як вони відреагують. Коли їм надають дані, їх можна запитати, чи є це ті сфери, які б вони обрали для оцінювання, які додаткові дані вони могли б запросити перед здійснюванням дій і до яких вони вдалися б.
Під час оцінювання потрібно чітко визначити, що є предметом оцінки: наприклад, якість послуг чи якість закладу.
ІV крок. Ініціювання процесу
При здійсненні цього кроку потрібно:
сформувати обсяги необхідних ресурсів;
визначити осіб, які відповідатимуть за логістичні питання (підтримуватимуть комунікації між усіма зацікавленими сторонами, збиратимуть інформацію, робитимуть оголошення тощо);
визначити приміщення, яке слугуватиме тимчасовим офісом, адреса якого має бути максимально поширеною;
комунікаційну інфраструктуру.
І цьому сенсі важко переоцінити роль ІГС, які представляють інтереси громадян, мають від них повноваження організувати і повністю здійснити ініціативу, спроможні отримувати інформацію, а також знання для аналізу такої інформації і перекладу її зрозумілою всім мовою (тобто адаптування отриманої інформації до вигляду, який може оцінити громадськість).
СГК має розглядати також можливості співробітництва у процесах контролю з наявними політичними силами та спілками захисту прав споживачів.
V крок. Забезпечення рівня поінформованості про права та можливості
Процеси контролю не можна організовувати без урахування офіційного середовища, адже кожна ініціатива прямо стосується органів влади. Що більше, вибір форми та механізмів громадської участі визначається природою політичного режиму, інституційною спроможністю бюрократичної машини, впливом групи користувачів послуг у громадянському суспільстві.
Заходи контролю повинні супроводжуватися письмовими та усними контактами з органами влади, представниками ЗМІ, найширшим колом користувачів певних послуг з метою їх поінформованості щодо можливостей та прав громадського контролю.
При цьому доцільно використовувати:
закони та інші нормативні акти, що регламентують поширення інформації;
правові рамки для консультацій та участі (нормативна база щодо адміністративних послуг, порядку оцінки впливу, вимоги щодо консультацій з групами інтересів);
закони та інші нормативні акти, що регламентують обов’язки органів влади у тій чи іншій сфері діяльності;
наявні процедури отримання доступу до інформації, яка є обов’язковою для оприлюднення, ціна інформації, загальні контакти з громадянами;
інституційні аспекти: хто відповідає, хто контролює, заклади, де можна отримати інформацію, подати скаргу (дорадчі органи, комітети, інституції нагляду тощо.
VІ крок. Соціальна мобілізація
Успішний громадський контроль повинен мати певний ступінь суспільних повноважень. Такі повноваження можна отримати через соціальну мобілізацію. Дієва мобілізація залежить від, окрім іншого, спроможності залучити союзників з інших і впливових соціальних груп.
У цьому аспекті доцільно формувати альянси СГК і представників таких груп.
Місцеві органи влади. Держава створює середовище для висловлення позицій громадян  і великою мірою визначає результативність волевиявлення громадян  на підставі тих прав, які надано громадянам, і доступу до можливостей участі. Саме тому місцеві органи влади є дуже важливими партнерами у цій моделі. Для їхнього залучення (за виключенням, природно, тих випадків, коли орган влади сам є об’єктом громадського контролю) необхідно визначити ступі зацікавленості цього органу у результатах громадського контролю та можливості спонукання органу влади у сприянні здійсненню такого контролю. Звісно, що досить небагато органів влади із задоволенням сприймають необхідність навіть сприяння здійсненню громадського контролю, не кажучи вже про безпосередню участь у таких процедурах. Але є досить чітко визначені обов’язки цих органів, яких вони не можуть уникнути законним шляхом. Цим і слід користуватися.
Користувачі послуг. Альянс СГК з користувачами послуг допомагає через спільний вплив створити двосторонній визначальний процес взаємодії з надавачами таких послуг. Коли надавані послуг намагаються здійснити свою внутрішню реформу, вони прагнуть створити зовнішнє коло підтримки таким реформам. Такі альянси між надавачами і користувачами послуг є ключовим ресурсом як для цих сторін, так і дієвим інструментом громадського контролю.
Політичні партії. Конкуренція багатьох партій також забезпечує можливості для посилення впливу СГК. В процедурах контролю можуть впроваджуватися дуже очевидні стратегії лобіювання інтересів зацікавлених сторін чи змін у поведінці держави, що може зацікавити політичні партії з точки зору поширення їх поглядів та інтересів. Ключовим момен6ртиом для СГК у контактах з політичними партіями є дотримання таких принципів громадського контролю як незалежність та безсторонність.
VІІ крок. Заходи громадського контролю
Сьомий крок – 6езпосереднє здійснення заходів громадського контролю у формах, які розглянуті в попередніх розділах цих методичних рекомендацій.
Заходи громадського контролю бажано проводити на підставі розпоряджень (наказів) суб’єктів громадського контролю.
У розпорядженні (наказі) про проведення заходу громадського контролю зазначаються:
• номер и дата розпорядження (наказу) про проведення заходу громадського контролю;
• найменування органу громадського контролю;
• прізвище, ім’я, по-батькові і посада особи (осіб), уповноважених на проведення заходу громадського контролю;
• найменування об’єкту громадського контролю або прізвище, ім’я, по-батькові і посада особи (осіб), по відношенню до яких провадиться захід громадського контролю;
• цілі, завдання і предмет заходу громадського контролю;
• звернення юридичних або фізичних осіб, що є підставою для проведення заходу
громадського контролю;
• дата початку і закінчення заходу громадського контролю.
Розпорядження (наказ) про проведення заходу громадського контролю, засвідчене печаткою, пред’являється громадським контролером, який здійснює захід громадського контролю, керівнику чи іншій посадовій особі об’єкта громадського контролю одночасно з посвідченням співробітника суб’єкта громадського контролю.
Захід громадського контролю може проводитися тільки тією особою (особами), які вказані у розпорядженні (наказі) про проведення заходу громадського контролю.
Загальна тривалість заходу громадського контролю не повинна перевищувати одного місяця у календарний рік по одному об’єкту громадського контролю.
У виключних випадках, пов’язаних з необхідністю проведення спеціальних досліджень, експертиз із значним обсягом заходів громадського контролю, на підставі вмотивованої пропозиції особи, яка здійснює захід громадського контролю, керівником суб’єкта громадського контролю (його територіального відділення) чи його заступником строк проведення заходу громадського контролю може бути подовжений, але не більш як на 10 робочих днів.
Звернення, що не дозволяють встановити особу, яка звернулася до суб’єкту громадського контролю, не можуть бути підставою для проведення заходів громадського контролю.
VІІІ крок. Рішення за результатами контролю
В ході контролю громадські контролери складають акт (пропонована форма додається) у якому зазначають відомості про орган, який розглядав проблему, склад експертів, місце і час проведення розгляду, найменування предмету розгляду та сутність проблеми, відповідність чи невідповідність дій або бездіяльності об’єктів громадського контролю нормам Конституції України, законів України, інших актів законодавства та державної дисципліни, альтернативні варіанти рішень, наслідки прийняття запланованих рішень, заходи щодо зменшення рівня соціального ризику і забезпечення вимог безпеки.
Матеріали про виявлені контрольними перевірками факти корупційних дій, розкрадання майна, зловживання та інших дій посадових осіб, які тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, суб’єкт громадського контролю направляє до правоохоронних органів.
Відповідальні посадові особи об’єкту громадського контролю повинні бути ознайомлені з актом за результатами громадського контролю не пізніше, ніж через 10 робочих днів з дня закінчення заходів громадського контролю. Такий строк встановлений на випадок відмови посадової особи об’єкту громадського контролю від ознайомлення з актом. У цьому випадку акт надсилається на ім’я зазначеної посадової особи рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
ІХ крок. Оприлюднення результатів громадського контролю
Поточні результати громадського контролю оперативно оприлюднюються на веб-сайті суб’єкта громадського контролю.
Щомісяця узагальнені результати громадського контролю оприлюднюються у друкованих та інших засобах масової інформації.
Щорічно та за необхідності провадяться публічні слухання за результатами громадського контролю.
Х. Моніторинг впровадження результатів громадського контролю
Моніторинг впровадження результатів громадського контролю починається при досягненні першого із термінів, встановлених рекомендаціями за результатами цього контролю.
Для моніторингу впровадження результатів громадського контролю може використовуватися набір критеріїв, визначених на етапі ініціювання процесу громадського контролю для опису проблем та встановлення цілей.
Моніторинг здійснюється із використанням всіх інструментів громадського контролю зазначених у цих рекомендаціях.
За результатами моніторингу складається і оприлюднюється відповідний звіт.