ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИКИ

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИКИ

Історія виникнення інтерактивних методик

Психологи і педагоги усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Докорінна зміна освітньої мети переорієнтовує процес навчання на особистість дитини -його гуманізацію, загальнорозвивальний характер. Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає організацію навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб'єкта навчально-виховної взаємодії.

Навчання як процес цілеспрямованої передачі і засвоєння певно­го досвіду можна здійснювати по-різному, обираючи відповідну форму навчання. Категорія "форма навчання" належить до основ­них у дидактиці. М. Скаткін, І. Лернер, В. Дяченко визначають загальні форми навчання (фронтальна, групова, індивідуальна), та конкретні (урок, семінар, екскурсія, тощо). І. Бурлака, В. Вихрущ пропонують поряд із загальнородовим поняттям "форма організації навчання" видові - "форма навчальної діяльності". Ю. Мальований трактує "форми навчальної діяльності учнів на занятті" як одну із складових змісту категорії "форми навчання". Розрізняють такі форми навчальної діяльності учнів: фронтальна, парна, інди­відуальна та групова. Вони пронизують увесь навчальний процес. Ці форми відрізняються одна від одної кількістю зайнятих учнів і способами організації роботи.

Питання про групові форми навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідає важливе місце, тому що вони відкри­вають для дітей можливості співпраці, стосунків, пізнання довкілля.

Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива традиційним формам навчання. В її основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток дитини. Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала белланкастерська система (походить від прізвищ пастора-педагога А. Белла і вчителя Дж. Ланкастера). Розвиваючи ідеї Я. Коменського, автори цієї системи запропонували систему взаємного навчання. Заняття проводилися у залах для 300 і більше учнів, поділених на групи по 10-15 осіб, закріплених за моніторами (старшими учнями), які щодня одержували завдання від учителя і працювали з молодшими. Учні у таких школах швидше, ніж у звичайних, оволодівали уміннями і навичками, однак їхніх знань було недостатньо для подальшого навчання.

На початку XX століття виникла система індивідуалізованого навчання, так званий Дальтон-план, назва походить від амери­канського міста Дальтон ( штат Маесачусетс). Автор цієї методики педагог Елен Паркхерст запропонувала її як альтернативу урокам зубрячки та опитування. Учні мали можливість обирати зміст заня­ття, варіювати предмети. Увесь матеріал ділився на частини - завдання. Кожна з них конкретизувалася на окремій картці у формі короткого письмового завдання з постановкою запитань і визна­чення джерел, де учні можуть знайти відповіді на поставлені питан­ня. Кожен учень складав з учителем контракт про самостійне опрацювання матеріалу у визначений час. Виконувалося завдання в доступному для кожного темпі самостійно або у групі (по 3-5 учнів). Облік навчальної роботи вівся на картках: лабораторній картці вчителя, індивідуальній обліковій картці учня і обліковій картці класу. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабора-торіях. Звідси походить і назва - лабораторний план. Однак Даль­тон-план породжував серед учнів нездорове суперництво, утвер­джував індивідуалізм, нераціонально використовувався час.

У колишньому Радянському Союзі (30-і роки - початок 40-х, на Східній Україні) виникла ідея бригадно-лабораторної форми навчання, яка мала назву "бригадно-лабораторний метод". Ця фор­ма роботи стала надто популярною і поступово перетворилася в універсальну форму організації навчального процесу. Основною навчальною одиницею учнів, які вивчають матеріал і виконують завдання, була бригада (група, ланка). Керував такою групою бригадир, якого обирали з-поміж себе самі учні. Робота в групах (бригадах) організовувалася за різними варіантами: порівнювалися результати різних завдань; колективно обговорювався однаковий матеріал, де лише одне питання відрізнялось. Це спонукало до жвавої дискусії, оскільки кожна група мала новий для себе матеріал. Потім порівнювалися результати, отримані групами. На жаль, ці нові форми навчання впроваджувалися без належної експе­риментальної перевірки. Тому їх застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учнів мотива­ції навчання, неекономне використання часу, тобто помилки, що були характерними і для Дальтон-плану. Про ці недоліки йшлося у постанові ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми і режим у початко­вій і середній школі", де бригадно-лабораторний метод було засуджено. Втрачено й ті раціональні зерна, які ці методики містили. Авторитарна шкільна політика призвела до того, що аж до кінця 50-х років вчені, педагоги-практики неспроможні були експери­ментувати в цьому напрямку. На Заході ж групові форми роботи з учнями активно розвивалися.

У 30-50-х роках навчання у школах СРСР розвивалося на основі класно-урочної системи, яка пропонувала переважно фронтальну організацію занять. Лише у 60-х роках у радянській дидактиці з'я­вився інтерес до групової форми навчання у зв'язку з вивченням проблеми пізнавальної активності, самостійності учнів. У працях вчених цього періоду (Л. Аристової, М. Данилова, Б. Осипова, І. Передова та ін.) відзначалося, що коефіцієнт роботи учнів на окремих уроках становить від 40 до 60%, що обумовило появу групової форми роботи на уроках.

У 70-ті роки важливий напрям досліджень загальних форм навчання був пов'язаний з навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної, групової, індивідуальної роботи в класі (А. Алексюк, Ю. Бабанський, І. Лернер, X. Лійметс).

Групова форма роботи компенсує всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи. На жаль, у психолого-педагогічній літературі немає єдиного визначення групової навчальної діяльності. На нашу думку, групова навчальна діяльність є формою організації нав­чання в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою за опосередкованого керівництва вчителем і в співпраці з учнями. Учитель у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів.

Стосунки між учителем та учнем набувають ознак співпраці, тому що педагог безпосередньо втручається у роботу груп тільки в тому разі, якщо в учнів виникає запитання і вони самі звертаються по допомогу до вчителя. Це їхня спільна діяльність. Групова навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємо­допомоги й співпраці. Відомо, що учням буває психологічно складно звертатися за поясненням до вчителя і набагато простіше -до ровесників. Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що групова навчальна діяльність активізує учнів, підвищує результа­тивність навчання, сприяє вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню доводити та відстоювати свою точку зору; розвиває в учнів навички культури ведення діалогу.

Групова діяльність як вид навчальної діяльності учнів багато­функціональна (див. схему):

Функції навчальної діяльності

У процесі групової навчальної діяльності учні показують високі ре-зультати засвоєння знань, формування вмінь перш за все тому, що слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20-30% більше, ніж під час фронтальної роботи [41, с. 75]. Групова форма роботи на заняттях сприяє досягненню виховної функції навчання, тому що допомагає формуванню колективізму, моральних та гуман­них якостей особистості. Цьому сприяють і особливості організації групової роботи, і розподіл функцій та обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємоконтроль і взаємооцінка у процесі навчання.

Незважаючи на зазначені позитивні характеристики групової форми роботи, підміняти нею інші форми (індивідуальну, фрон­тальну) навчання, а також абсолютизувати її було б великою по­милкою. Реальний навчальний процес має поєднувати різні форми навчальної діяльності.

Методика групової роботи

На Заході розроблено багато методик, що застосовуються в інтерактивному навчанні (робота в малих групах, дискусії, турніри, диспути, дебати, "міні-уроки", навчання як систематичне дослід­ження, "синектика", ділові ігри, імітаційні ігри, ситуаційні вправи, задачі, проблеми, вправи, "Ригхіе" та ін). Ці методики можна засто­совувати як для викладання, засвоєння нового матеріалу, так і для перевірки знань студентів. Розглянемо лише ті з них, які, на нашу думку, відповідають навчальній меті підготовки бакалаврів, спеці­алістів, магістрів, аспірантів і які зможуть застосувати викладачі на заняттях у вищій школі.

Навчання як систематичне дослідження

Впродовж останніх десятиліть однією із загальновизнаних у за­рубіжній педагогіці навчальних цілей є розвиток раціонального, критичного мислення. Тому у педагогічних та психологічних працях останніх років особливу увагу приділено формуванню мислення, цілеспрямованому розвиткові інтелектуальних умінь, тобто навчан­ню розумовим вмінням, процесам пізнавального пошуку [19, с. 42 -44].

Для розвитку дослідницької, творчої, пізнавальної діяльності вчителеві сьогодні необхідно шукати, перш за все, такі засоби, які допомагали б створювати особливі умови для креативної діяльності учнів у навчальному процесі. Виділимо основні рекомендації для створення творчої обстановки у процесі навчання (за С. Парнсом). Учитель повинен:

- усувати внутрішні перешкоди творчим проявам;
- приділяти увагу роботі підсвідомості;
- утримуватися від оцінювань;
- показувати учням можливості використання метафор і анало­гій:
- застосовувати розумові вправи для адаптації у незнайомій об­становці;
- підтримувати живу уяву;
- контролювати уяву, фантазію;
- усувати внутрішні перешкода для мислення;
- розвивати сприйняття всього навколишнього світу;
- розширювати об'єм знань;
- допомагати учням бачити зміст, напрямок їх креативної діяль­ності.

Вказані рекомендації виконуються лише за умови вільного обміну думками, ідеями, у процесі безпосереднього обговорення, творчої дискусії та особистішого включення учнів і самого вчителя.

Окреслимо основні етапи моделі формування понять за Тен-нісоном-Парком:

1. Вчитель проводить змістовний аналіз системи понять та визначає місце кожного з них і взаємозв'язки між ними.
2. Вчитель наводить визначення поняття, приклади і контр-приклади.
3. Вчитель залучає учнів до процесу самостійного пошуку прик­ладів, які підходять для цього поняття.
4. Учитель наводить нові приклади, які відповідають розумінню цього поняття [19, с. 51].

Основні типи завдань, які формують пізнавальну діяльність, пе­редбачають:

- формування понять або систематизацію даних у групи та кла­си;
- інтерпретацію даних, формування висновків і узагальнень;
- використання відомих понять, узагальнень і даних для форму­вання гіпотез або теорій.

Формування знання відбувається на трьох головних рівнях: вищому (основні поняття), середньому (основні ідеї або узагаль­нення), низькому (часткові, конкретні факти). Такий ієрархічний підхід дає змогу зробити процес формування понять неперервним.

Модель навчання як дослідницька діяльність передбачає три послідовних ступеня формування мислення, що відповідає трьом ти­пам навчально-пізнавальних завдань:

1) формування понять;
2) інтерпретація відомостей;
3) застосування правил і принципів.

Ступені	Фази
1 .Формування понять	1 .Перелічування і складання переліку 2.Групування 3. Позначання і утворення категорії
2. Інтерпретація даних	4. Виявлення основних рис 5. Пояснення виявлених даних 6. Формулювання гіпотези
3. Застосування правил і принципів	7.Висунення гіпотез, передбачення наслідків 8. Пояснення або підтвердження передбачень і гіпотез 9. Перевірка припущень

У таблиці наведено кроки (фази) формування індуктивного мис­лення. У розумовій діяльності учнів можна виділити зовнішні ро­зумові дії, відповідні їм внутрішні розумові операції, джерелом яких є застосовані вчителем питання, що спонукають дітей до праці. На етапі формування понять вчитель задає питання: Що ви побачили? Почули? Помітили? Як вони пов'язані одне з одним? За якою ознакою? Як би ви назвали ці групи?

Етап інтерпретації відомостей передбачає питання: Що ви заува­жили і побачили? Що виявили? Чому це сталося? Що це означає? Що з цього випливає? Які висновки можна зробити?

На останньому етапі застосування правил і принципів учні повинні знайти відповіді на питання: Що могло би статися , якби? Чому це могло би статися? Що знадобиться для того, щоби ствердження повністю підтвердилося? В цілому наведена модель індуктивного формування понять, уявлень, інтерпретації їх та застосування правил і принципів не лише формує ці поняття , але й навчає дітей методам пізнання.

Отже, в моделі формування індуктивного мислення навчання виступає не лише як школярське засвоєння знань, а як навчання, яке готує дитину до життя.

Варіанти моделей систематичного дослідження

У викладанні природознавчих та гуманітарних предметів все частіше на Заході використовуються моделі навчання як дослідже­ння. Наведемо лише деякі з цих моделей, які детально описані М. В. Кларіним [19, с. 69-82]. Студентам буде корисно ознайомитися з дослідницькими моделями за Бейєром, Фентоном та Гоулсоном.

Дослідницька модель за Бейєром:

1. Визначення проблеми.

1.1. Усвідомлення існування проблеми.

1.2. Усвідомлення її значення.

1.3. Зміна проблеми у такий стан, коли вона піддається вирішенню.

2. Вироблення можливих відповідей.

2.1. Вивчення і класифікація даних.

2.2. Пошук взаємозв'язків і побудова логічних висновків.

2.3. Висунення гіпотез.

3. Перевірка передбачуваної відповіді.

3.1. Збір даних.

3.2. Організація даних.

3.3. Аналіз даних.

4. Формулювання висновків.

5. Застосування висновків.

Дослідницька модель за Фентоном:

1. Бачення проблеми на основі існуючих даних.

2. Формулювання гіпотез.

3. Розуміння логічних наслідків гіпотез.

4. Збір даних з метою перевірки гіпотез.

5. Аналіз, оцінка та інтерпретація даних.

6. Оцінка гіпотез на основі існуючих даних.

7. Формулювання узагальнення або висновку.

Дослідницька модель за Гоулсоном:

(модель трьох питань):

Стосовно до поточних подій?

1. Що відбулося?

2. Чому це відбулося?

3. Які можливі наслідки?

Стосовно до історії:

1. Що відбулося?

2. Чому це відбулося?

3. Якими були наслідки?

Усі наведені М.В. Кларіним моделі мають низку загальних дослідницьких процедур:

- виявлення проблеми;

- формулювання проблеми;

- прояснення незрозумілих питань;

- формулювання гіпотези;

- планування і розробка навчальних дій;

- збір відомостей;

- аналіз і синтез зібраних даних;

- зіставлення відомостей і висновків;

- підготовка і оформлення повідомлень;

- виступ з підготовленим повідомленням;

- переосмислення результатів у процесі відповіді на питання;

- перевірка гіпотез;

- формулювання узагальнень;

- формулювання висновків.

Впродовж навчального процесу вчитель спонукає учнів до до­слідження, доброзичливо, із зацікавленням він реагує на всі ви­словлювання дітей, створює атмосферу пізнавального пошуку. Тому ці моделі представляють собою не новий засіб викладання, а засіб навчання, який формує важливі пізнавальні вміння, які так само потрібні для розвитку дитини, як читання та арифметика.

Синектика

Модель групового вирішення проблем за допомогою метафо­ричного мислення має назву "синектика". Це модель групової творчої діяльності та навчального дослідження, яка розробляється у зарубіжній педагогіці з 1960-х років. Синектика (synectics) охоплює досвід застосування відомого методу групової генерації ідей, який має назву "мозкової атаки", або "мозкового штурму" (Brainstorming). Синектика розвивалася як спільна пошукова діяльність у вирішенні проблем експертними групами з використан­ням домислів, сміливих гіпотез, "хибних ідей" та інтуїтивних рі­шень. На початку розвитку ця модель створювалася як методика стимулювання творчої роботи у пошуках інноваційних вирішень проблем у промисловості та управлінні. У 60-х роках у США, де були започатковані "промислові" зразки синектики, почалися експерименти із впровадження її "навчального" варіанта у по­чаткову, середню та вищу школи. Головним для дидактичних пошуків було стимулю-вання пошукової навчальної діяльності, яка заснована на емоційно-образному, метафоричному мисленні. Організація навчальної роботи за синектикою передбачає:

1. Початкове висунення проблеми, яка є досить складною для вирішення.

2. Аналіз проблеми та повідомлення необхідної інформації. Роль експерта, який повинен компетентне оцінити доповідь-повідомлення, може виконувати вчитель або підготовлений до такої роботи учень. На цьому етапі залучають різноманітні інформаційні джерела, тому що збирання фактів закладає підвалини для вирішення проблеми.

3. З'ясування можливостей вирішення проблеми шляхом деталь­ного аналізу та коментування вчителем та експертом усіх висунутих варіантів з поясненням причин, за якими відкинуто деякі з них.

4. Переформулювання проблеми кожним учнем самостійно свої­ми словами так, як він її розуміє, з метою наближення завдання до себе самого.

5. Спільний вибір одного з варіантів переформульованої про­блеми, початковий варіант тимчасово відкидається.

6. Висунення образних аналогій із залученням "метафоричних" описів тих явищ, які містить проблема. Важливо на цьому етапі роботи поряд із прямим зіставленням предметів і явищ наводити "особистісні" та "символічні" аналогії (два-три слова), можливі навіть аналогії "фантастичні".

7. "Пристосування" окреслених групою підходів до вирішення або готових рішень до вимог, що закладені у самій проблемі. На цьому останньому етапі з'ясовуємо, чи проблему вирішено, чи потрібно обрати новий шлях для пошуку правильного рішення.

Отже, слід пам'ятати, що синектика як метод організації роботи передбачає уявлення про природу творчої діяльності та можливостей її цілеспрямованого включення у навчальний процес.

Можливі два варіанти використання моделі: 1) створення нових уявлень (від відомого до невідомого); 2) оволодіння новими уявлен­нями (від невідомого до відомого).

Дискусії

Дискусію як навчальну форму роботи зі студентським колекти­вом не потрібно перетворювати у псевдообговорення, псевдопошук тих завдань, які відомі викладачеві. Дискусія повинна бути проб­лемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є згорнутими формами дискусії [19, с. 134-149]. До них належать:

- "круглий стіл": бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік), відбувається обмін думками як між учня­ми, та з "аудиторією" (решта класу);

- "засідання експертної групи" ("панельна дискусія"): спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення доповіді (досить стислої, у якій кожен доповідач висловлює свою позицію;

- "форум": обговорення, що нагадує "засідання експертної групи", у ході якого ця група обмінюється думками з "аудиторією";

- "дебати": формалізоване обговорення, яке побудоване на основі виступів учасників-представників двох протилежних команд-суперників та заперечень до цих виступів. Варіантами такого об­говорення є "британські дебати", що нагадують процедуру обгово­рення проблемних питань у Британському парламенті;

- "засідання суду": обговорення, що імітує слухання справи у суді, на якому розподіляються чітко ролі всіх учасників.

Серед форм навчальної дискусії можна виділити і "техніку акваріума" - особливий варіант організації групової взаємодії [19, с. 135-136]. Цей різновид дискусії застосовується у роботі з матеріалом, зміст якого пов'язаний із суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями.

М.В. Кларін вважає, що саме такий варіант дискусії робить акцент на процес презентації точки зору та її аргументації і пропонує наступну процедуру роботи за "технікою акваріума":

-  постановка проблеми перед класом;

- вчитель розподіляє клас на групи, що сидять у колі;

- вчитель або самі учасники обирають того, хто буде представ­ляти позицію цілої групи;

-  групи швидко обговорюють проблему, щоб дійти згоди;

- представники груп збираються у центрі класу і відстоюють свої позиції, допомагати дозволяється лише записками, де сформу­льовано вказівки;

- вчитель дозволяє представникам взяти "тайм-аут" для кон­сультацій;

- обговорення закінчується або після закінчення призначеного часу, або після вирішення проблеми ;

- проводиться критичне обговорення "техніки акваріума" цілим класом.

Роль вчителя у підготовці та проведенні дискусії

Навчальна дискусія передбачає питання вчителя і відповіді учнів. Головна роль у дискусії належить учителю, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до дирек­тивних реплік або висловлювання особистих суджень. Багаторічна практика показує високу ефективність питань відкритого типу, що стимулюють мислення. Це "дивергентні" або "оцінюючі" за своїм змістом питання. Вони не передбачають (на відміну від закритих "конвергентних") короткої, однозначної відповіді, спонукають до пошуку, творчого мислення. Це питання типу: Як? Чому? За яких умов? Що може скоїтися, якщо...? "Оцінюючі" питання допома­гають студентові виробити свою власну оцінку того чи іншого явища, власне судження.

Продуктивність генерації ідей збільшується, якщо вчитель:

- надає час для обміркування відповідей;

- уникає питань, які нечітко сформульовані;

- не ігнорує жодного питання;

- розширює думку або змінює її напрям;

- уточнює висловлювання;

- уникає узагальнень;

- спонукає учнів до поглиблення думки.

Правила дискусії:

1. Доброзичливе ставлення і увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії на темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дис­кусії, так і під час підведення підсумків.

5. Загальний висновок - не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми.

Міжгруповий діалог

Одним з ефективних засобів організації навчальної діяльності, яка збільшує самостійність дітей, - є розподіл студентів на малі групи (по п'ять-шість чоловік) і організація діалогу між групами.

Розподіл ролей-функцій у дискусійній групі:

"Ведучий" (організатор): організовує обговорення питання, про­блеми, втягує в роботу усіх членів групи;

"Аналітик": задає питання учасникам під час обговорення, під­дає сумніву ідеї та формулювання;

"Протоколіст": фіксує все, що стосується розв'язання проб­леми, формулює позицію групи;

"Споглядач": оцінює участь кожного члена групи.

Хід дискусії:

- Висунення проблеми.

- Розподіл учасників на групи, розподіл ролей.

- Обговорення проблеми.

- Представлення результатів обговорення.

- Продовження обговорення і підведення підсумків.

Рольові ігри

Дидактична (навчальна) гра - це гра за правилами, підпо­рядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового резуль­тату (за М.В. Кларіним) [19, с. 90-123]. На відміну від ігрової діяльності цілеспрямована гра передбачає момент змагання. У 60-80 роках XX ст. у США поряд із грою у навчальний процес було включено імітаційне моделювання: ретельне дослідження реальної або імітованої ситуації з метою виявлення її конкретних і загальних якостей. Методика вивчення конкретних ситуацій., де головною особою є учень, була розроблена у Гарварді і застосовувалася у бізнес-школах, а пізніше у системі професійної освіти для навчання менеджменту. Модель навчального процесу, який ґрунтується на грі, вводить учнів в ігрове моделювання явищ, що вивчаються, та надає їм новий життєвий досвід.

Структура навчального процесу, який передбачає дидактичну гру, складається з 4 етапів:

1. Орієнтація. Вчитель характеризує тему, яка вивчається, ос­новні правила гри та її загальний хід.

2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

3. Проведення гри. Вчитель стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.

4. Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри (що сподобалося; коли виникали труднощі; які ідеї з'явилися протягом гри). Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми.

Повноцінне розгортання навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від вчителя, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує позицію вчителя, який балансує між ролями організатора, помічника і співучасника загальної дії. Він забезпечує тонку межу між ігровою дією, у яку втягнуті учні, і спе­ціальною фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель сам може виконувати такі функції:

Інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму).

Судді-рефері: контролює процес, не втручається в гру.

Тренера: може надавати учасникам допомогу.

Ведучого: якщо попередні ролі були пов'язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу - обговорення.

Аналізуючи різні моделі навчання на основі гри, можна пред­ставити їх загальну схему:

Створення ігрової проблемної ситуації

Хід гри:

- дії учасників за ігровими правилами,

- розгортання ігрового сюжету,

- Підведення підсумків,

- самооцінка гравців,

- аналіз ігрової ситуації,

- навчально-пізнавальні підсумки гри.

"Кейс"- метод

Сутність навчання, за Л. Виготським, полягає у тому, що воно викликає, пробуджує і урухомлює низку внутрішніх процесів роз­витку учнів. "Ці процеси можливі лише у сфері взаємовідносин із довкіллям, у дискусії і співробітництві з товаришами, але продовжу­ючи внутрішній хід розвитку, вони стають внутрішнім надбанням самого учня" [25, с. 156]. Навчити учнів співпрацювати дуже важли­во вже тому, що це залучає їх до предметної діяльності. В цьому і полягає сутність діяльнісно-кооперативного підходу до навчання.

"Кейс" (з англ. - випадок) - це дуже деталізовані, контексту­альні, описові доповіді і повідомлення про викладання і учіння. "Кейс"-метод є практикою використання "кейсів" як засобу навчан­ня у галузях права, бізнесу, медицини, освіти [25, с. 157].

Т. Кошманова виділяє два типи "кейсів", які використовують для підготовки педагогів. Перший тип - це детальний (до погодинної хронології) щоденний опис викладання студента за принципом: коли? де? і як? Другий тип передбачає обговорення короткої і кон­кретної навчальної ситуації, події, яка, наприклад, відбулася зі студентом на педагогічній практиці [25, с. 157-159].

"Кейс"-метод використовують для того, щоб допомогти май­бутньому вчителеві зрозуміти специфіку педагогічних ситуацій (взаємовідносини, види відповідальності, клімат навчання, моти­вацію). Це сприяє формуванню вмінь розв'язання проблемних ситуацій, допомагає адаптації студента до майбутньої діяльності.

Проте "кейс"-метод має певні недоліки:

-  недостатньо досліджений у педагогіці;

- не сприяє глибокому вивченню педагогічних проблем і завдань;

-  вимагає більших затрат часу;

- потребує від викладача певного досвіду, глибоких знань у проведенні дискусії та аналізу "кейсової" ситуації;

- викладач повинен вміти відмовитися від власних суджень та упереджень.

Метод портфоліо

Портфоліо - метод навчання, оцінювання і атестації, який ши­роко застосовується у СІЛА, у процесі підготовки майбутніх вчи­телів. У педагогічній практиці відомі такі види портфоліо: "робочий портфоліо", "шоукейс портфоліо" і " портфоліо для записів"[25, с. 148-152]. Найчастіше у практиці підготовки майбутніх викладачів використовують "робочий портфоліо ": студент збирає матеріал для атестації, викладач має можливість оцінити рівень професійного зростання студента протягом певного часу.

Залучення студентів до атестації й оцінювання допомагає їм оволодіти власним учінням, розвиває почуття власної відповідаль­ності за цей процес. Велику роль у застосуванні методу портфоліо у вищій школі приділяють викладачеві, який виконує роль фасіліта-тора (помічника). Саме він допомагає у розвитку самооцінки та самоаналізу студентів, рефлексивному обговоренню продуктів їх­ньої діяльності. Від роботи викладача, від його вміння позитивно ставитися до помилок учнів, толерантно спілкуватися зі студентами залежить результат цього методу.

Оскільки метод-портфоліо використовується у вищій школі, можна проводити портфоліо-конференції, на яких відбувається атестація цього виду студентської роботи. Фактично викладач разом зі своїми учнями проводить спільний аналіз та оцінювання вмінь і здібностей студентів. З'явилася можливість вивчити ідеї, інтереси, звички, загальні здібності і ставлення до навчальних цілей,і що найголовніше, встановити цілі самокерування і самовдосконалення.

Метод проектів

У вищій школі в США особливу роль при підготовці викладачів приділяють письмовим роботам, так званим проектам. Проекти розвивають логічне мислення, навики стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. "Не потребує дове­дення, що письмова діяльність - це важка праця, до того ж ризи­кована: оформлення наших думок до написаних слів змушує нас бути чутливими до критики, заперечень, неправильної інтерпре­тації" [25, с.135].

Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від студента обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у вищій школі. Допомагає з'ясовувати ґенераційні ідеї аутентична бесіда, яка є життєвим засобом для випробування цих ідей. Аутентична бесіда, як і будь-який вид розмови, перед­бачає діалог, проте вона спроможна розв'язати і проблеми вищого рівня і застосовується як засіб розвитку вмінь вчителів-початківців [25, с. 140-143].

Викладачі за допомогою методу-проектів намагаються сформу­вати зі студента самостійних дослідників, спроможних трансфор­мувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою студент повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці семестру. За вимогами презентації кожен студент, виконуючи роль вчителя, протягом 7-10 хвилин викладає студентській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, роз­в'язання тощо.

У процесі дискусії у роботі з малими групами інколи виникає потреба у конкретних завданнях-проектах, які отримує кожна група студентів. Формулює проблему вчитель, саме він контролює різні підходи до вирішення і їх аргументацію. Наприклад, вирі­шується екологічна проблема: "Яким чином знизити рівень забруд­неності повітря у нашому місті?" [19, 150-152]. Спочатку кожен записує ідеї, що приходять на думку, потім вчитель розподіляє клас на групи по 4-5 студентів. Тепер вони переглядають свої записи, обирають 1-2 найбільш продуктивні ідеї та, обговорюючи протягом 10-15 хвилин, розвивають їх. Висувається один представник з кожної групи для обстоювання ідеї перед цілою аудиторією. Можливий і наступний етап роботи над цією проблемою: студенти самі розподіляються на групи, обираючи ті ідеї , які є на їх погляд продуктивними і розподіляють завдання у вигляді завдань-проектів. Кожна група має конкретну роботу: вимірює рівень забруд­неності, зв'язується з представниками влади, які контролюють еко­логічну ситуацію, з представниками преси, партії "зелених" тощо. Головна мета методу-проектів - висунення та розв'язання творчих ідей.

Підготовка викладача до занять за груповою формою навчання передбачає такі етапи:

1) правильно обрати інтерактивний метод для конкретного заня­ття, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається.

2) правильно сформувати групу учнів.

3) ретельно продумати структуру уроку з використанням групо­вих форм навчальної діяльності.

4) обрати проблему для розв'язання та намітити шляхи її вирі­шення.

5) важливо продумати інтер'єр аудиторії.

Учні повинні мати умови для того, щоб достатньо вільно руха­тися в аудиторії, об'єднуватися у групи. Тому потрібно з'ясувати, чи є можливість в аудиторії пересунути столи, стільці тощо.

Меблі в аудиторії, яка призначена для заняття з малими групами, повинні бути "мобільними". Можна змоделювати кілька варіантів для проведення занять за методом участі, інтерактивними мето­диками: стільці в колі, "банкетний стиль", "П" - подібний стиль; "ялиночка" [13, с. 175].

Безумовно, інтер'єр дуже важливий у груповій роботі зі сту­дентами. Якщо ж немає відповідних умов для роботи, достатньо просто розвернути студентів, що сидять на двох партах, обличчями один до одного, і вже створено маленькі групи для заняття. Можна спробувати працювати зі студентами, що сидять на одній парті, -створено парну групу. Якщо розвернути всіх студентів, що сидять в одному ряду (наприклад, на 6-7 партах), обличчями один до одного, то створюється уявне коло, де разом можуть працювати 12-14 сту­дентів. Потрібно лише викладачеві пересунути свій стілець ближче до них. Працювати зі студентами, коли ви бачите очі всіх, цікаво. Це створює додатковий комфорт у спілкуванні, підтримує у вирішенні важкої проблеми, розвиває комунікативні здібності, необхідні у дискусіях. Можна запропонувати взятися всім за руки, щоб відчути готовність працювати у команді.

Типи практичних занять

Розглянемо лише деякі типи практичних - семінарських занять, які, на наш погляд, зможуть проілюструвати застосування інтер­активних методик у вищій школі. Зупинимося, передусім на занят­тях, де відпрацьовуються комунікативні, вербальні, дискусійні вмін­ня, які необхідні майбутнім випускникам гуманітарних факультетів.

На практичному занятті-конференції студенти "перевтілю­ються" у дослідників з конкретної проблеми, що зазначена у планах до заняття (здебільшого п'ять-шість питань). Студенти роз­поділяються на дослідників-доповідачів (п'ять осіб), опонентів (п'ять осіб), учасників конференції - більшість студентів. Обира­ється керівник секції та секретар. Викладач, залежно від мети заняття, може бути ментором, модератором або координатором -спостерігачем. Головне завдання - підготувати студентів до участі у конференціях різного рівня, тому питання до семінарського заняття будуть доповідями науковців з різних країн світу. Отже, на прак­тичних такого типу використовують рольові ігри. Виступи учасників оцінюють колективно.

Практичне заняття - захист курсової (дипломної) роботи -важливе для фахової освіти випускників гуманітарних факультетів. Досвід свідчить, що студентові важко підготувати стислий виступ, рецензію на роботу, тому заняття і передбачає розвиток саме цих навиків. Групу студентів поділяють на авторів дослідної роботи (п'ять-шість осіб), рецензентів (п'ять-шість осіб), опонентів (п'ять-шість осіб), членів комісії, яка оцінює виступи.

Практичне заняття-диспут

Ця форма роботи в університеті , як і попередні, пов'язана з мотивацією діяльності студентів гуманітарних факультетів, перед­бачає розвиток їх комунікативних умінь, які так необхідні май­бутньому викладачеві, політику, адвокату тощо. Можна обрати декілька тем з курсу, щоби вдосконалювати вміння вести дискусію, науковий діалог з опонентами, рецензентами, коректно ставити запитання дослідникам, чітко та логічно на них відповідати.

Практичне заняття - "вибори"

На цьому занятті моделюються ситуації, які допоможуть по­рівняти два типи виборів (демократичні й недемократичні) і пока­зати перевагу перших. Викладач призначає комітет з кількох студентів, який визначає імена кандидатів. З'ясовуються відмінності під час голосування за одну кандидатуру, або можливість обирати за альтернативним списком. Обов'язково пригадуємо вибори в Радян­ському Союзі та ін. Відзначаємо у процесі обговорення, які почуття викликає у виборців голосування за кандидатуру, що є у списку єдиною. Друга мета заняття: сформувати суспільно-громадянську позицію, відповідальність за майбутнє держави. Отже, на такому занятті викладач може допомагати формуванню загальнолюдських цінностей, демократичних ідеалів.

Практичне заняття за методом "снігова куля"

Цей тип заняття складний за своєю методикою, проте може відіграти важливу роль у підготовці спеціаліста до самостійної нау­кової діяльності. До планів практичних занять обов'язково дода­ються проблемні дискусійні питання, вирішити які легше у не­великій групі. Об'єднуємо студентів у групи по двоє-троє, даючи змогу обговорити проблему протягом 5 хв. Наступний крок - об'єднання маленьких груп по дві, а згодом - в одну-дві великі, щоб поступово, аналізуючи складне питання, зібрати достатньо мате­ріалу та спільно вирішити проблему. Відповідають переважно сту­денти, які обізнані з цього питання, або ті, кого висуває група (групи).

Переваги та недоліки у застосуванні інтерактивних методик

Отже, групова форма роботи в порівнянні з іншими має низку переваг:

- за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

- висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

- формується вміння співпрацювати;

- формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

- розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль).

Як і кожна форма роботи зі студентами в аудиторії під час навчального заняття, групова форма недосконала, не є самоціллю у педагогічному процесі. Впровадження нових методик викладання у вищу школу потребує від викладача змінити і ставлення до своєї ролі в аудиторії, як до керівника процесом навчання. Це викликає у нього і певні упередження, на які вказує С.Л. Грабовська:

- страх втратити керівну роль у навчальному процесі; небажання мати клопіт із змінами у навчальних курсах;

- хвилювання втратити контроль за навчанням студентів а також побоювання того, що працюючи в групах, не всі студенти активні;

- неможливість постійно підтримувати на занятті "залізну" ди­сципліну і тишу [13, с. 173].

Вважаємо, що кожен викладач має право обирати такі форми ро­боти, які відповідають меті навчальної дисципліни. Безумовно, ви­кладання гуманітарних дисциплін у вищій школі потребує змін. Цей процес довготривалий. Він залежатиме передусім від активності студентів, від їхнього бажання постійно самовдосконалюватися з фахових предметів.

ЧАСТИНА 2. ТРЕНІНГ-СПІЛКУВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ

Реформування освіти в Україні зумовило корінні зміни у нав­чальному процесі середньої та вищої школи. Вищі навчальні заклади України впроваджують на нові технології навчання, популярними серед яких є комп'ютерне та дистанційне навчання, методи проектів, інтерактивні методики. Цілі й завдання, які стоять перед освітянами сьогодні, вимагають упровадження не лише нових педагогічних технологій, методів і прийомів, а й форм організації навчання. Нові форми навчання розвивають і нові відношення між викладачем і студентом, нові суб'єкт-суб'єктні стосунки. Саме групова форма роботи, що набула популярності у вищій школі, сприяє особистісно-зоріентованому навчанню.

Педагогічну технологію можна розглядати як впорядковану систему дій, виконання яких призводить до досягнення поставленої мети (Таманчук Н.), або як системний метод створення, впровад­ження і визначення цілого процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів (ЮНЕСКО). Отже, педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує раціо­нальні шляхи навчання, і як система способів, принципів і регуля-тивів, які застосовуються у навчанні, і як реальний процес навчання.

Якщо розглянути більш об'ємне визначення технології як ми­стецтва, майстерності, вміння, сукупності методів обробки, змін станів і конкретне визначення технології як сукупності прийомів, що застосовуються в якійсь справі, майстерності, мистецтві, то можна визначити основну особливість педагогічної технології [48, с.14-18]. Не кожен прийом або метод, навіть їх система, яка застосована на занятті викладачем, вважається педагогічною техно­логією. Педагогічна технологія - це продумана в деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації і прове­дення навчального прогресу з обоє 'язковим застосуванням комфорт­них умов для викладача і студентів.

Від стосунків між викладачами і студентами, які формуються на заняттях в університеті, залежить реалізація конкретних навчальних цілей. Викладачам педагогіки необхідно не лише створювати ці від- , носини на своїх практичних та лекціях, але й навчити сучасних студентів, майбутніх вчителів і викладачів, вмінню налагоджувати взаємовідносини між своїми майбутніми учнями. Безумовно, мало лише декларувати демократичний стиль спілкування у навчальному процесі, потрібно впроваджувати на заняттях з курсу "Педагогіка" такі методи і прийоми, які б допомагали студентові-спеціалістові чи магістрові навчатися спілкуванню з аудиторією. На наш погляд, формуванню комунікативних умінь, створенню доброзичливої атмо­сфери у спілкуванні на практично-семінарському занятті допомагає методика тренінгу.

З історії розвитку методики тренінгу

Упродовж XX століття тренінг як засіб адаптації людини до професійної діяльності, перепрограмування поведінки та діяльності людини отримав широке визнання і впровадження у різні сфери людської діяльності. Сьогодні добре відомий досвід Лейпцигської (Манфред Форвег, Традель Альбер), Талліннської (X. Міккін), Ле­нінградської (Л. Петровська, Ю. Ємельянов, С. Макшанов) шкіл. У 1993 році у Санкт-Петербурзі був створений Інститут Тренінгу, який розробив дворічну програму підготовки спеціалістів та п'ятнад-цятиденну програму методичної підготовки, що сьогодні є попу­лярною серед молоді.

Термін "тренінг"(з англ. train, training) має низку значень: нав­чання, виховання, тренування, дресирування. Існує багато визначень цього поняття. Однак Ю. Ємельянов розглядає тренінг як групу методів, спрямованих на розвиток здібностей до навчання та ово­лодіння будь-яким складним видом діяльності [17, с. 10 ].

Тренінг визначається і як засіб перепрограмування моделі упра­вління поведінкою та діяльністю, що вже існує в людини. Сьогодні існує декілька видів тренінгу: тренінг партнерського спілкування, тренінг сенситивності та тренінг креативності, що пов'язані з психогімнастичними вправами, які націлені на формування та роз­виток умінь, навичок і настанов ефективного спілкування [43, с. 10-15].

Мета: формування у студентів знань, умінь і навичок організації різних видів педагогічної діяльності; виховання особистісного став­лення до складових майстерності педагога.

Завдання полягає у формуванні:

- умінь організації позитивної міжособистісної взаємодії у спільноті;
- нових знань стосовно майбутньої професії;
- умінь і навичок виконання різних видів педагогічної діяль­ності у стандартних і нестереотипних навчально-виховних ситу­аціях;
- умінь критичного і творчого мислення у процесі вирішення професійних завдань;
- умінь аналізу і вибору педагогічних дій у навчально-ви­ховних ситуаціях;
- особистісних суджень, оцінок стосовно майбутньої професії;
- навичок роботи у команді.

Психогімнастика на заняттях з тренінгу

На всіх заняттях з тренінгу виконують психогімнастичні вправи, які допомагають у формуванні та розвитку умінь, навичок і настанов ефективного спілкування.

Психогімнастичні вправи з тренінгу сенситивності розвивають чутливість у сприйнятті навколишнього світу, психологічних явищ і перш за все самого себе. Розвинута сенситивна здібність визначає можливості людини у встановленні та підтримуванні контактів у спілкуванні. Тому тренінг сенситивності необхідно проводити з керівниками різного рівня, педагогами, психологами, соціальними і медичними працівниками, співробітниками рекламних, страхових, інформаційних та інших компаній.

Психогімнастичні вправи з тренінгу креативості допомагають простежити та оцінити досягнення в межах програми тренінгу, з'ясувати, які відбулися зміни у професійній діяльності представ­ників різних фахових груп. Продукти тренінгу креативності - це швидкість, гнучкість, точність, оригінальність мислення, толерант­ність, здатність до вирішення проблемних завдань та ситуацій, про що свідчать результати в експериментальних групах [43, с. 85-89].

Розглянемо лише деякі з вправ, які, на нашу думку, можуть бути корисними безпосередньо для адаптації студентів до педагогічної діяльності та у роботі викладачів на практично-семінарських за­няттях.

Тренінг партнерського спілкування

Психогімнастичні вправи цього розділу повинні створити такий рівень відкритості, відвертості, довіри, емоційної свободи, згурто­ваності і такий стан кожного учасника, які дозволили б успішно працювати, просуватися вперед. Вони є містком для переходу до інших етапів тренінгу.

Важливим етапом тренінгу є початок занять, він має назву "зна­йомство".

Рекомендація: всі сидять у колі.

Вправа 1. Той, хто у центрі кола (тренер), звертається до всіх: "Пересядьте ті, у кого є сестри". Сам він намагається зайняти місце в колі. Той, хто залишається, продовжує гру-знайомство, намага­ючись пересаджувати групу за спільними ознаками (вивчають анг­лійську, французьку, німецьку мови, співають, грають на музичних інструментах), з метою якнайбільше дізнатися про учасників тре­нінгу.

Вправа 2. Тренер називає числа, відразу ж після того, як число назване, повинно встати саме стільки людей. Мета вправи: орієн­тація на дію одне одного.

Рекомендація: працюємо у парах.

Вправа 3, Візуально вивчаємо один одного 4 хвилини. Згодом необхідно розповісти про співрозмовника: "Я бачу перед собою..." (говоримо лише про зовнішній вигляд, не вживаємо оціночні поняття, а також слова з інформацією про особистісні якості лю­дини). Міняємося місцями. Ускладнюємо завдання: по черзі роз­повідаємо про співрозмовника, якою він був дитиною у 5 років (за 3 хв).

Вправа 4. Розповісти коротко про ту якість людського характеру, яку ви цінуєте понад усе, не називаючи її. Всі повинні відгадати:

"Як вам здається, про яку рису характеру розповідь?"

Рекомендація: всі залишають свої місця і виконують команди тренера.

Вправа 4. 1). Вишикуватися у шеренгу (шеренги) таким чином, щоб поряд із тренером знаходився найвищий, у кінці шеренги - найнижчий ростом. Перевіряє тренер або інша шеренга.

2) Коло тренера повинен стояти той, хто має найтемніше волосся, на протилежному кінці шеренги - світловолосий.

3) Початок шеренги - той, хто народився 1 січня, кінець -31 грудня.

Мета цих вправ: поліпшити настрій в учасників, допомогти краще пізнати одне одного.

Рекомендація: всі знову займають свої місця у колі.

Вправа 4. Кидають один одному м'яч зі словами: "Ніхто з вас не знає, що я..."

Вправа 5. Вітаються з усіма за руку (за годинниковою стрілкою)

Рекомендація: учасники по одному виходять у центр кола.

Вправа 6. Той, хто знаходиться у центрі, вітається з усіма. Наступний учасник не повинен повторювати цього вітання.

Вправа 7. Треба привітатися невербальним способом. Наступний учасник не повторює вже використаний жест.

Вправа 8. Почнемо день з того, що підходимо до будь-кого з групи, щоб привітатися та побажати успіху. Той, до кого підійшли, також обирає наступного учасника, щоби висловити своє поба­жання.

Вправа 9. Кидаємо м'яч та називаємо ім'я того, кому кинули. Учасник з м'ячем повинен прийняти будь-яку позу, всі повторюють її за ним. Вправу повторюємо кілька разів.

Вправи "на увагу"

Вправа 10. Уявляємо, що ми "атоми". Кількість атомів у моле­кулі різна. Вони швидко рухаються. Тренер дає команду - атоми об'єднуються у молекули по три, по п'ять..."

Вправа 11. Починаємо рахувати (від 1, 2, 3...), пропускаємо цифру 6 та всі числа, до яких вона входить. Той, хто помилився, вибуває з гри.

Вправа 12. Уявляємо, що ми великий "арифмометр". Хтось називає число, наступний - знак "мінус" або "плюс", знов число, поки хтось не скаже: "дорівнює", наступний учасник має дати відповідь. Ці вправи можуть бути використані на занятті зі сту-дентами-математиками.

Вправа 13. Хтось виконує рухи, інші повинні відтворити їх або припинити, коли тренер вдарить у долоні. Наступний учасник (за годинниковою стрілкою) показує свої рухи.

Вправа 14. Виконуватимуть вправи лише ті, яким скажу: "Андрій наказав підняти праву руку (ногу, палець, кулак...)".

Вправа 15. Тренер роздає картки, на яких написана якась тва­рина. Ця тварина є ще на одній картці, тому треба невербальними засобами з'ясувати, в кого з учасників тренінгу є ще така сама картка.

Вправа 16. Уявімо, що всі ми велика "друкарська машинка". Кожен запам'ятовує по три літери. Тренер називає, наприклад, слово: "поїзд". Той. кому дісталася літера "п" плескає у долоні, всі плескають у долоні, наступна літера "о"... Знов повторюються всі дії. Якщо машинка помиляється, то "друкуємо" слово наново. Ця вправа може бути використана на заняттях зі студентами-філологами.

Вправа 17. Уявімо, що група - це великий "годинник". 12 учас­ників - цифри на циферблаті годинника. Наприклад, я називаю час: 15 годин, 20 хвилин. Той, кому дісталася цифра 3, плескає у долоні (маленька стрілка годинника), а потім той, кому дісталася цифра 4 (велика стрілка), говорить "бом". Якщо треба показати 12 годин, той самий учасник плескає і говорить "бом".

Вправа18. "Давайте усі разом намалюємо картину..." Тренер малює обрій, інші учасники - пісок, море, човен... Тренер описує цю картину, називаючи, хто що намалював.

Вправа19. Тренер роздає картки з кольорами. Така сама картка є ще в одного учасника. Коли тренер називає фрукти та овочі, повинні вставати ті кольори, які відповідають названим предметам. Вправа на увагу, тому, коли називають інші предмети, вставати не потрібно.

Вправи "на розвиток спостережливості"

Вправа 20. Група розділяється на "хлопчиків" і "дівчаток" і до­мовляється про певні дії (один виходить із залу). Після повернення він повинен, спостерігаючи за діями учасників, здогадатися, де "хлопці", а де "дівчата".

Вправа 21. Один з учасників знаходиться за дверима. Інші розпо­діляються за якоюсь ознакою (відсутність шнурків, штани, замість спідниць, довге, коротке волосся у дівчат та ін). Той, хто повер­нувся, повинен зрозуміти, за якою ознакою група розподілилася.

Вправа 22. Учасник (1-3) виходять з кімнати. Група змінює пози, предмети, що були в них, з'являються інші речі. Той, хто поверта­ється у кімнату, повинен пояснити, що змінилося в групі.

Вправа 23. Учасник, що вийшов з кімнати, повинен вгадати, хто є ініціатором якоїсь дії або рухів, що постійно змінюються, які повторює група.

Рекомендація: необхідно обговорити враження, які отримали учасники від вправи, ті засоби, за допомогою яких встановлено контакти.

Вправа 24. Кожен з учасників тренінгу повинен по черзі вийти на середину кола та встановити контакт невербальними засобами з кожним.

Рекомендація: всі учасники повинні залишатися на місці, все роблять мовчки.

Вправа 25. На рахунок "один" треба знайти собі пару, на "два" - пара виконує однакові рухи, на "один" знову знайти пару, на "два" -зробити однакові рухи.

Рекомендація: Продовжуємо створювати умови для встанов­лення контакту:

Вправа 26. Розподілимося на пари та почнемо спілкуватися, змінюючи пози за наказом тренера через кожні 1,5 хвилини (сидячи спиною, стоячи, обличчям один до одного, один сидить, інший стоїть), протягом 6 хвилин. Обговоримо, в якому положенні ми краще спілкувалися.

Вправа 27. Роздаємо чисті аркуші паперу, які треба поділити на 4 частини та намалювати: 1 - розмову з деканом, 2 - з викладачем, З - зі студентом І курсу, 4 - зі студентом своєї групи. Аналізуємо стереотипи в різних рольових ситуаціях.

Вправа 28. Розподіляємося на пари та починаємо обличчям один до одного робити різні рухи руками, головою, очима та ін. Наш партнер повинен все повторити. Міняємося місцями.

Вправа 29. Розподіляємо групу на дві частини. Одна група зображає якесь почуття або емоцію, інша повинна вгадати. Поміня­ємося місцями. Обговорюємо кожну ситуацію.

Вправа 30. Виявляємо фактори, які заважають правильно отримати та передати інформацію. "Нехай кожен зробить пода­рунок" сусіду зліва, зобразивши його жестами, тобто, інформацію треба передати невербальними засобами, але так, щоб він зрозумів, що ви йому подарували. Закінчуємо вправу таким чином: останній, кому передали подарунок, повинен назвати його. Перший, хто подарував, відкриває таємницю. З'ясовуємо непорозуміння, які ви­никали.

Вправа 31. "Ми разом збираємося у похід." Кожний по черзі покладе у нього все необхідне мовчки, невербальними засобами. Після кожного показу тренер питає у членів групи, що вони поклали у рюкзак...?

Вправа 32. Розподіляємо групу на дві частини, створюючи дві шеренги. "Ми їдемо в автобусі" в час пік, а навпроти вікна, де ви сидите, зупиняється ще один автобус. Побачивши свого знайомого, ви намагаєтеся невербально передати важливу інформацію. Обго­ворюємо точність переданої інформації.

Вправа 33. Розповідаємо кожен своєму партнерові  історії із закінченим сюжетом (містить різні почуття, переживання) за 1,5 хв кожний. Міняємося місцями і розповідаємо чужу історію іншому. Так робимо по колу до кінця. Перевіряємо достовірність кожної історії.

Вправи "на розвиток вміння слухати"

Рекомендації: тренер знайомить учасників з правилами.

Правила уважного слухання:

1 .Сконцентруйте свою увагу на співрозмовникові. Звертайте увагу на слова, позу, міміку, жести.
2. Перевірте, чи правильно Ви зрозуміли слова співрозмовника.
3. Не давайте порад.
4. Не давайте оцінок.

Вправа 34 Будемо прогулюватися берегом моря. Група сідає у коло, закриває очі. Звертаємо увагу на повітря,-дихаємо вільно... "З кожним вдихом у ваше тіло потрапляє енергія, з видихом відходять непотрібні турботи, переживання, напруження... Звернемо увагу на все, що нібито оточує нас на морі. Поділимося враженнями від наших відчуттів.

Вправа 35. На вирази, які зачитує тренер, ви повинні написати відповідь. Використайте спочатку уточнення, потім напишіть пере­каз, а на кінець потрібно розвинути думку. Читаємо тричі. Просимо учасників прочитати написане.

Вправа 36. Кожен повинен розповісти напарнику про свою про­блему. Завдання того, хто слухає, - зрозуміти її сутність, вико­ристовуючи тільки прийоми спілкування: безмовне слухання, уточ­нення, переказ, подальший розвиток думки співрозмовника. Вправа розрахована на ЗО хв її також можна проводити у трійках.

Вправа 37. Кожен з учасників повинен звернутися до двох інших з проханням назвати таку якість, яка заважає у спілкуванні, та таку, що допомагає.

Вправа 38. Звернемо увагу один на одного, сконцентруймося (закриваємо очі) над питанням: які у цієї людини є сильні сторони, переваги? Після того, як відкриємо очі, кидаємо м'яч тому, про кого подумали.

Вправа 39. Подивіться на сусідів праворуч і ліворуч. Скажіть їм про те, що вам сподобалося в їхній поведінці.

Вправа 40. Пригадайте той момент, коли ви вперше побачили свого сусіда та яке враження він на вас справив. Поділіться цими враженнями.

Вправа 41. Давайте скажемо один одному компліменти. Кидаємо м'яч по черзі всім учасникам.

Вправа 42. "Якби ти був членом партії зелених, то на твоїй футболці було б написано..." Той, хто отримує м'яч, повинен про­довжити фразу.

Вправа 43. Уявляємо себе спочатку відомими художниками: малюємо автопортрет (яку течію обираєте: абстракціонізм, симво­лізм, реалізм), а потім мистецтвознавцями, яким запропонували з'я­сувати, кому належить той чи інший автопортрет. Групу можна поділити на художників та мистецтвознавців.

Тренінг сенситивності

Сенситивність - це цілісна, загальна здібність людини, яка здатна прогнозувати почуття, думки та поведінку іншої людини... Головні завдання, які вирішує тренінг сенситивності:

1) збільшити розуміння себе та розуміння інших;
2) розуміти групові процеси через відчуття локальної структури;
3) розвивати окремі навички у поведінці.

Рекомендація: ми ускладнюємо цю вправу, яка подібна до пер­шої вправи тренінгу партнерського спілкування.

Вправа 44. Один учасник з групи має перерахувати тих, у кого є сестри, брати, хто знає французьку, англійську мови та ін.

Рекомендація: виконується у парах.

Вправа 45. 1. Протягом 5 хв дивимося один на одного. 2. По­вертаємося спиною до партнера та відповідаємо письмово на питан­ня: Які очі у вашого партнера (все про зовнішність)? Повертаємося знову до нього та перевіряємо свої відповіді. 3. Поміняємося парами. 4. Дивимося на напарника 1 хвилину. Записуємо відповіді на питан­ня про одяг: "Якого кольору у нього взуття?" 5. Пересідаємо знову та спробуємо розповісти про свого партне­ра все, що вже знаємо: "у тебе є дочка, ти знаєш французьку мову..." Отже, згадуємо вправи за № 1 та 44. Партнер коректує вашу оповідь. Міняємося місцями.

Вправа 46. Дивимося один на одного уважно 1,5 хв. Зупиняємося перед учасником, наприклад, Іриною та говоримо: "Я іду по колу, проходжу одного, другого, третього... Хто переді мною?" (повинен вгадати, наприклад, це - Володимир). Потім задаємо питання про зовнішній вигляд: "Якого кольору піджак на Володимирові?"

Вправа 47. Намагайтеся побачити кожного (як він виглядає, в якому стані). Спостерігаємо 3 хвилини. Кидаємо м'яч та пові­домляємо, що нового ми дізналися про учасників.

Вправа 48. Кидаємо м'яч по черзі та називаємо ім'я того, кому кидаємо, та фразу, яку він казав (учора, сьогодні). Намагаємося пригадати ЇЇ.

Вправа 49. Один учасник добровільно залишає кімнату, уважно перед тим озирнувшись довкола. Повертається через 2-3 хвилини та відповідає на питання: "Що змінилося?"

Вправа 50. Розподілимо групу на дві частини. Сідаємо один проти одного. Запам'ятаємо своє місце - "один". "Два" - міняємося місцями, запам'ятовуючи своїх сусідів. Коли тренер називає 1 або 2, треба відповісти, хто сидів поруч.

Вправа 51. Спостерігаємо непомітно за людиною, ім'я якої напи­сано на картках, що роздав тренер. На рахунок "один" ви спостері­гаєте за цією людиною, роблячи якісь рухи, жести. На рахунок "два" - потрібно відповісти на питання, хто спостерігав за вами та вказати, які рухи він робив?

Вправа 52. Перевірте, наскільки розвинуте у Вас відчуття часу. Спробуйте заплющити очі та по команді "почали" зорієнтуйтеся, коли пройшла хвилина.

Вправа 53. Заплющіть очі та уявіть, що відчуваєте, коли чуєте ті чи інші звуки: різко загальмувала машина, заграв оркестр, шум морських хвиль, розбилася чашка.

Вправа 54: а) "Я бачу". Потрібно описати зовнішній вигляд будь-кого з учасників тренінгу: руки лежать на колінах, ти повер­нула голову ліворуч... Усвідомлюємо різницю між тим, що бачимо та уявляємо; б) учасник, який сидить спиною, повинен вгадати, кого описує керівник тренінгу.

Рекомендація: потрібно познайомити учасників з класифіка­ціями експресивної міміки та фундаментальними емоціями.

Класифікація експресивної міміки:

1. Любов, щастя, радість.
2. Здивування.
3. Страх, страждання.
4. Гнів, рішучість.
5. Відраза.
6. Презирство (за Вудвортсом, 1938 р.).

Фундаментальні емоції:

І. Зацікавлення - переживання.
2. Задоволення - радість.
3. Здивування.
4. Горе - страждання.
5. Гнів.
6. Відраза.
7. Презирство.
8. Страх.
9. Сором.
10. Провина (за К. Ізардом, 1977 р.).

Вправа 55. Працюємо у парах. Один з учасників виконує роль дзеркала, другий - роль мавпи. Отже учасники повинен повто­рювати дії один за одним. Потім учасники поміняються ролями.

Вправа 56. Працюємо у групах по 4-5 чол. Кожен з учасників повинен розповісти про те, як сприймають його як співрозмовника інші.

Вправа 57. Продовжуємо працювати у групах по 4-5 чол. Вибираємо з групи одного учасника (за бажанням) та розповідаємо все про нього. Він повинен розповісти про почуття, які при цьому в нього виникали.

Вправа 58. Перед кожним учасником покладемо чистий аркуш , на якому потрібно зазначити: 1. Хто Ваш улюблений поет? 2. Який Ваш улюблений колір? 3. Яку рису Ви цінуєте в людях? 4. Яка пора року Вам подобається? Інші учасники, прослухавши відповіді, які зачитує тренер, повинні відповісти, кому належить ця анкета.

Вправа 59. Працюємо у трійках. Потрібно визначити риси, які є спільними та відмінними для учасників тренінгу. Спочатку партнери говорять фразу: 'Ти такий самий, як я..." Потім: "Я дуже відріз­няюся від тебе..."

Вправа 60. "Чутка". Кожен говорить про учасника, який зна­ходиться за дверима, все, що захоче. Учасники можуть використо­вувати цитати з творів, афористичні вислови, висловлюватися по­трібно лаконічно. Тренер записує всі висловлювання. Учасник, який був за дверми, повинен вгадати, хто про нього це сказав.

Вправа 61. Перевіримо чутливість спини. Учасники трьох груп повернеш до кола спиною. Вони будуть передавати якусь емоцію (наприклад, тренер призначає: 3-заздрість, Л-любов, С-страх). Ті, хто тренує свою чутливість спини (1-2 учасники), підходять до групи учасників, що "грають емоцію", мовчки. Учасники можуть ставати до групи боком, нахилятися до них, щоб описати потім своє відчуття та спробувати відповісти на питання тренера: 1. Біля якої групи ви почували себе затишно? 2. З якою підгрупою Ви по­сварилися б? 3. З якою заприятелювали? 4. Кого би пожаліли? 5. Кого би могли зневажати? 6. З ким хотіли працювати? Як правило, відповіді не завжди збігаються з дійсністю, це - важке завдання.

Вправа 62. Тренування навиків зниження напруження у бесіді. Учасники тренінгу один одному кидають м'яч зі словами: "Мені здається, нас з тобою об'єднує така риса, як... Учасник може погодитися: 'Так, я згоден". Якщо ні: "Я поміркую над цим..." Таким чином він отримав інформацію до роздумів. Далі цей учасник кидає м'яч наступному гравцю... Аналізуємо, чому м'яч не потрапив жодного разу до когось з учасників.

Тренінг креативності

Професія педагога - професія творча. Саме від рівня інтелек­туального потенціалу вчителя, його вміння творчо мислити і втілю­вати свої задуми у життя залежить кінцевий результат розвитку учнів. Отже, чим вищою є креативність вчителя, тим більше шансів для розвитку творчого потенціалу в учнів. До речі, вчитель сьогодні має можливість не лише ознайомитися з природою та специфікою процесу креативності, а й підняти цей рівень у себе, навчитися розвивати креативність у своїх учнів.

Для людини, яка виявляє креативність у різних видах діяльності, характерні допитливість, відкритість для будь-якого дослідження, намагання його примножити. Різноманітні численні дослідження, відомі з наукової літератури, описують умови, що необхідно створити для встановлення більшої кількості взаємозв'язків між явищами, подіями, фактами, які підвищують ймовірність появи нових ідей. Р. Епштейн, доктор філософії, директор Кембридж­ського Центру Досліджень поведінки у штаті Массачусетс США, вказував на необхідність вивчати щось нове для того, щоб збільшити свій творчий потенціал. "Якщо ви банкір, навчіться танцювати чечітку. Якщо ви няня, займіться курсом міфології. Прочитайте нову книгу на маловідому вам тему. Замініть газету. Нове з'єднається зі старим у формах, раніше невідомих, і, можливо, дивовижних" [43, с. 189]. Психологи вважають, що іноді знайомий нам світ відо­кремлений від світу незнайомого майже умовним кордоном. Ю. Кузнєцов, зокрема стверджує, що "кінець світу за кожним рогом" [43, с. 189]. Тому подолати цей кордон вдається лише тим, хто постійно розсуває його межі, не визнаючи їх недоторканості. Цю проблему і допомагають розв'язати психофізичні вправи третього виду тренінгу - тренінгу креативності.

Отже, проводячи вправи цього тренінгу, потрібно пояснювати його мету, створювати креативне середовище, яке спонукає до проявів творчого мислення і поведінки.

Рекомендація: Вправи на знайомство. Працюємо в колі, всі завдання виконуємо за годинниковою стрілкою.

Вправа 63. Кожен з учасників по черзі називає своє ім'я та три риси, що йому притаманні, які починаються на таку саму літеру. Ця вправа потребує від учасників винахідливості та гнучкості мислен­ня. Можна спростити завдання і назвати лише 1-2 риси.

Вправа 64. Кожен з учасників повинен назвати своє ім'я, одне із своїх реальних хобі та одне, яке хотів би мати. Наступний учасник говорить своє ім'я, реальне хобі і те, яке хотів би мати, потім повторює все, що сказав перший учасник. Наступний повторює все за першим і другим.

Вправа 65. Кожен по черзі називає три слова, що пов'язані з його ім'ям, саме ім'я називати не потрібно. Всі повинні зрозуміти, як називається ця людина.

Вправа 66. Тренер повідомляє про схильність математиків всі явища і предмети описувати за допомогою формул. Перевтілимося у математиків і, назвавши своє ім'я, повідомимо формулу, яка відповідає вашій особистості. Завдання важке. Проте тренер не повинен наводити прикладів. У кожного є можливість створити свою математичну мову.

Вправа 67. Потрібно згадати людину (добре вам знайому), яка, на вашу думку, є креативною. Назвіть своє ім'я, потім риси, особ­ливості цієї людини, які, на ваш погляд, дають можливість вважати її креативною.

Вправа 68. Тренер, який стоїть у центрі кола, пропонує пересісти тим, хто володіє якимось умінням, наприклад, керує автомобілем. Під час пересаджування тренер займає вільне місце. Учасник, який залишився без місця, продовжує вправу. Після того, як назвали 8-10 умінь, кожен повинен написати розповідь про групу, враховуючи всю отриману інформацію.

Вправа 69. Кожен учасник називає своє ім'я і ті риси, особли­вості поведінки, все, що в ньому є для спонукання іншої людини до творчості, створення нового, нестандартної поведінки (любов, інтерес до людей, ентузіазм до створення чогось нового, відсутність тиску, готовність навчатися в інших тощо).

Рекомендація: Виконуючи цю вправу у студентському, уч­нівському середовищі, можна перераховувати будь-які професійні вміння.

Вправа 70. Кожен з учасників повинен подумати, ким він може працювати, крім професії, яку набуває в університеті. Називаючи ім'я, потрібно перерахувати декілька варіантів можливих профе­сійних ролей.

Рекомендація: наступні вправи допомагають усвідомити етапи креативного процесу, а також бар'єри проявів креативності і ство­рення умов для їх подолання або зменшення впливу.

Вправа 71. Всі учасники повинні зосередитися на собі, своїх переживаннях, відчуттях, думках. Відчувши себе, своє тіло, по­трібно зосередитися на ідеї мінливості світу, в якому ми живемо. Які думки у вас виникають? Як ви почуваєте себе у цьому світі, де все блискавично змінюється? Учасники розмірковують над питанням: Які риси, особливості поведінки допомагають жити у цьому світі, а які ускладнюють життя? Можна розмірковувати, закривши очі. Через деякий час пропонуємо всім намалювати свої відчуття, переживання, почуття. Малюнки розвішуємо так, щоб всі їх бачили. Наступний крок: об'єднаємо учасників у групи по 4-5 чоловік і поділимося нашими роздумами про якості, які допомагають нам жити у цьому світі і які ускладнюють життя. Знову об'єднуємося в одну групу і записуємо якості, які визначили учасники.

Приклади:

Якості, особливості поведінки, які допомагають жити у мінли­вому світі:

- любов до людей, оптимізм;
- прийняття себе і світу у всіх його проявах;
- вміння оцінити проблему очима інших;
- почуття гумору;
- відчуття своєї недосконалості;
- комунікабельність;
- сенситивність, емпатія;
- бажання допомогти людям;
- працьовитість;
- мрійливість, вміння фантазувати;
- рішучість, цілеспрямованість, наполегливість.

Якості, які ускладнюють життя в мінливому світі:

-  невпевненість у собі;
-  упередженість;
- занижена самооцінка;
-  надмірна прихильність до принципів;
- несамостійність;
- формалізм, заорганізованість;
- стереотип у мисленні та поведінці;
- орієнтація на загальні правила і норми;
- тривожність;
- навіювання.

Рекомендація: Ця вправа допомагає усвідомити особливості проявів креативності. Учасники сидять у колі та кидають один одно­му м'яч, запам'ятовуючи того, у кого вже м'яч побував: всі повинні взяти участь у грі.

Вправа 72. Кидаючи м'яч іншому учасникові, потрібно назвати якості, особливості поведінки креативної людини. Потрібно бути уважними, не повторювати вже назване іншими. Після того, як м'яч побував у кожного, змінюємо завдання: тепер ми будемо називати якості, особливості поведінки антипода креативної людини.

Рекомендація: Наступна вправа допоможе учасникам потре­нуватися у виборі більш виразних засобів для того, щоби зобразити слово, а також розвинути свою фантазію, експресивність. У процесі обговорення етапів креативного мислення тренер повинен пояснити учасникам, як важливо для успішного вирішення проблемної ситуації ретельно зібрати інформацію, побачити щось спільне між діями різних людей.

Вправа 73. На спині одного з учасників приколюємо картку з написом (наприклад, сон, весна, фараон, організм, ніч, радість тощо). Він повинен викликати будь-кого з групи для того, щоб дізнатися, що написано на картці. Учасники допомагають зрозуміти, який це напис, тільки невербальними засобами. Обговорюємо ре­зультати роботи.-

Вправа 74. Тренер називає предмет і кидає м'яч іншому. Той, хто його отримав, повинен назвати три (два) нестандартні способи використання цього предмета, наприклад: молоток - вішак, прес-пап'є, ручка для важкої сітки. Домовляємося, що не будемо називати універсальних способів використання предметів.

Вправа 75. Кидаючи м'яч іншому, називаємо колір. Той, хто піймав, повинен назвати об'єкт цього кольору. Потрібно уважно виконувати вправу, не повторювати кольори і об'єкти.

Вправа 76. Той, хто кидає м'яч, говорить одне з трьох слів: "повітря", "земля", "вода". Той, хто спіймав, повинен відповісти конкретно: назву птаха, тварини, риби. Потім він називає знову слово, наприклад, "повітря ". Вправу потрібно проводити швидко.

Вправа 77. Спробуємо разом завантажити баржу. Тренер називає предмет на одну з літер алфавіту. Учасникам потрібно також нази­вати предмети на цю літеру. Попереджаємо учасників, що на баржу не можна вантажити, наприклад, астероїди й айсберги, а також, оскільки ми гуманісти, то не будемо вантажити тварин і людей, наркотики, зброю, хімічну отруту та ін.

Вправа 78. Ми збираємося у похід. Складемо наш рюкзак. Кожен з учасників по черзі повинен невербальними засобами зобразити те, що він обов'язково візьме із собою. Той, хто відгадав, буде зобра­жати свій предмет.

Вправа 79. На аркушах паперу кожен з учасників тренінгу повинен записати аргументи "за" куріння. Через три хвилини з'ясо­вуємо, чи записані аргументи. Наступний крок: всі учасники можуть упродовж трьох хвилин поділитися враженнями з колегами та запа­м'ятати найбільш оригінальні аргументи (один-два). Потім кожен повинен записати аргументи "проти" куріння. Знову даємо три хви­лини на обмін думками. Вправа закінчується обговоренням у групі найбільш оригінальних аргументів. Цю вправу можна провести, використовуючи метод " снігової кулі".

Рекомендація: наступне завдання виконуємо у парах. Вправу на розвиток мовлення можуть використовувати на заняттях зі сту-дентами-філологами, філософами тощо.

Вправа 80. Учасникам тренінгу пропонують вибрати два питан­ня серед п'ятнадцяти, які виділяв М. Пруст:

1. Де б Ви хотіли жити?
2. Основна риса Вашого характеру?
3. Ваш основний недолік?
4. Який Ваш ідеал у житті?
5. Яку рису Ви найбільше цінуєте у мужчини?
6. Яку рису Ви найбільше цінуєте у жінки?
7. Ваш улюблений колір?
8. Ваша улюблена квітка?
9. Що Ви найбільше не любите?
10. Що Ви найбільше цінуєте у Ваших друзях?
13. Ваше улюблене заняття?
14. Як би Ви хотіли померти?
15. Який настрій Вам притаманний?

Кожен з учасників за дві хвилини повинен відповісти на них своєму партнерові. -Сідаємо у коло та розповідаємо за годинниковою стрілкою про почуте всім учасникам тренінгу.

Вправа 81. Поговоримо про різні прикмети. Наприклад, говорять: впав ніж, відкоркувалася пляшка - прийде чоловік. Спро­буємо вигадати свої прикмети. Той, хто кидає м'яч, говорить, що вдало; той, хто упіймав - прикмету: упала квітка - прийде дівчина...

Рекомендація: Вправи, пов'язані із застосуванням асоціа­тивного механізму, допомагають учасникам краще використовувати досвід, який вони мають. Будемо працювати над вправами з асоціа­тивним ланцюжком, щоб засвоїти навички включення у процес пошуку вирішення проблеми. Після закінчення цих вправ потрібно обговорити, у чому виникала складність. Вправу на розвиток мисле­ння доречно виконувати студентам-математикам, філологам, фі­лософам, історикам, географам тощо.

Вправа 82. Ми будемо кидати один одному м'яч, називаючи будь-який іменник. Той, хто упіймав м'яч, повинен назвати свою асоціацію (іменник). Наступний повинен сказати слово, яке є асо­ціацією на сказане другим учасником.

Вправа 83. Називаємо будь-який іменник, кидаючи м'яч. Той, хто спіймав, повинен назвати якесь слово (дієслово, іменник, прикметник...). Потім він кидає м'яч і говорить своє слово. Вправа виконується до моменту, коли виникають труднощі навести асоціацію-слово. Можна задати питання: "На що Ви звернули увагу під час вправи?"

Вправа 84. Уявімо себе літературними героями. Тренер.кидаючи м'яч, говорить: "Мауглі". Учасник, який спіймав м'яч, повинен перевтілитися у героя і сказати асоціацію, відчуваючи себе ним, на наступне слово тренера, наприклад, квітка. Ця вправа, на думку М. Пруста, допомагає "набути нові очі".

Вправа 85 Кидатимемо один одному м'яч, називаючи будь-які об'єкти. Той, хто отримав м'яч, повинен назвати країну, яка в нього асоціюється з цими об'єктами.

Рекомендація: закінчуємо тренінг вправами, які пов'язані з розвитком сенситивності, на спостереження за учасниками.

Вправа 86, Всі учасники групи виконують завдання: подумайте дві хвилини і дайте відповідь на питання: "Які відчуття у вас виникли стосовно сусіда справа (зліва)? Потрібно назвати най­яскравіше враження.

Вправа 87. Будемо кидати один одному м'яч, називаючи пози­тивну якість людини, якій ми відправляємо м'яч. Слідкуємо уважно за тим, щоби вправу виконали усі учасники.

Рекомендація: тренер дає можливість учасникам сконцен­труватися на своєму партнерові справа (зліва). Вправа допомагає отримати кожному учасникові особистісну підтримку.

Вправа 88. Потрібно подумати і вирішити для себе, з образом якої архітектурної споруди асоціюється ваш сусід (вежа, міст, колона, палац)? Потрібно обговорити, яким чином виникають ці асоціації. Завдання можна змінити: учасники уявляють сусіда в образі літературного героя, тварини.

Ці вправи дають змогу кожному отримати образні й вербальні відображення, асоційовані з архітектурною спорудою, з будь-якою твариною, героєм твору. Тому вони збагачують уявлення людини про себе значущими деталями. Людина зберігає у своїй пам'яті інформацію про себе, побачену іншими, як про стійку архітектурну споруду, тварину, романтичного героя літературного твору. Ця інформація може допомогти йому у критичній ситуації, допоможе уникнути переоцінки або надасть відчуття своєї значущості для інших [43, с. 247-248].

Вправа 89. Тренер, прощаючись з учасниками, може запропо­нувати їм виконати вправу, яка пов'язана з рекламною традицією робити написи (девізи, слонги) на бігбордах. Ці написи повинні відображити життєву позицію, девіз господаря. Уявімо, що ми також зробили б написи на наших сорочках, тенісках тощо. Кидає м'яч зі словами: Якби ти займався серфінгом, на твоїй тенісці було б напи­сано: "Тримайся на високій хвилі!" Той, хто спіймав м'яч, повинен погодитися з цим або ні. Потім він проговорює свою фразу іншому учаснику, передаючи йому м'яч.