З А
К О Н У К Р А Ї Н И
Про
Національну програму інформатизації
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом № 2684-III ( 2684-14 ) від 3.09.2001 р., ВВР, 2002 р., № 1, ст. 3)
Цей Закон
визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної
програми інформатизації.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ
ПОЛОЖЕННЯ
Стаття
1. Основні терміни та поняття
У
цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються у такому значенні:
база
даних – іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень
у визначеній предметній області;
база знань – масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;
геоінформаційні системи – сучасні комп’ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо);
засоби інформатизації – електронні обчислювальні машини, програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їх окремі елементи, інформаційні мережі і мережі зв’язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій;
інформатизація – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки;
інформаційна послуга – дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами;
інформаційна технологія – цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування;
інформаційний продукт (продукція) – документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів;
інформаційний ресурс – сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо);
інформаційний суверенітет держави – здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави;
локалізація програмних продуктів – приведення програмних продуктів, які використовуються в Україні, у відповідність із законами України та іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами, що діють в Україні;
нерезиденти – юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності, створені за участю юридичних і фізичних осіб;
окреме завдання – комплекс проектів інформатизації, взаємопов’язаних і взаємопогоджених за термінами реалізації, складом виконавців та спрямованих на досягнення конкретних цілей;
проект інформатизації – комплекс взаємопов’язаних заходів, як правило, інвестиційного характеру, що узгоджені за часом, використанням певних матеріально-технічних, інформаційних, людських, фінансових та інших ресурсів і мають на меті створення заздалегідь визначених інформаційних і телекомунікаційних систем, засобів інформатизації та інформаційних ресурсів, які відповідають певним технічним умовам і показникам якості;
резиденти – юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України.
Стаття 2. Національна програма інформатизації
Національна програма інформатизації визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-
культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.
Національна програма інформатизації включає:
Концепцію Національної програми інформатизації;
сукупність державних програм з інформатизації;
галузеві програми та проекти інформатизації;
регіональні програми та проекти інформатизації;
програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Національна програма інформатизації формується виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації і спрямована на розв’язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки, оборони держави та демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.
Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов’язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.
Програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій чи передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством. (Статтю 2 доповнено частиною п’ятою згідно з Законом № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001 р.).
Стаття 3. Завдання законодавства про Національну програму інформатизації
Завданням законодавства про Національну програму інформатизації є створення правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних засад регулювання процесу формування та виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів).
Законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Стаття 4. Сфера дії та суб’єкти цього Закону
Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації.
До суб’єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать:
замовники робіт з інформатизації;
виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації;
організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації;
користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.
Стаття 5. Головна мета та основні завдання Національної програми інформатизації
Головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, гарантування інформаційної безпеки держави.
Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:
формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;
застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;
формування системи національних інформаційних ресурсів;
творення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;
створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;
формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;
інтеграція України у світовий інформаційний простір.
Стаття 6. Функції органів державної влади у реалізації Національної програми інформатизації
Органи державної влади, в межах їх компетенції, здійснюють такі функції у процесі інформатизації:
захист авторського права на бази даних і програми, створені для потреб інформатизації та особистої інформації;
встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації;
забезпечення доступу громадян та їх об’єднань до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до інших джерел інформації;
визначення пріоритетних напрямів інформатизації з метою подальшої її підтримки шляхом державного фінансування та пільгового оподаткування;
інформатизацію науки, освіти, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, пріоритетних галузей економіки;
підтримку вітчизняного виробництва програмних і технічних засобів інформатизації;
підтримку фундаментальних наукових досліджень для розроблення швидкісних математичних і технічних засобів обробки інформації;
забезпечення підготовки спеціалістів з питань інформатизації та інформаційних технологій;
організацію сертифікації програмних і технічних засобів інформатизації;
державне регулювання цін і тарифів на використання телекомунікаційних та комп’ютерних мереж для потреб інформатизації у бюджетній сфері;
гарантування інформаційної безпеки держави.
Стаття 7. Взаємозв’язок Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України
Взаємозв’язок основних завдань Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України здійснюється шляхом внесення їх до відповідного розділу загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України.
база знань – масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;
геоінформаційні системи – сучасні комп’ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо);
засоби інформатизації – електронні обчислювальні машини, програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їх окремі елементи, інформаційні мережі і мережі зв’язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій;
інформатизація – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки;
інформаційна послуга – дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами;
інформаційна технологія – цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування;
інформаційний продукт (продукція) – документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів;
інформаційний ресурс – сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо);
інформаційний суверенітет держави – здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави;
локалізація програмних продуктів – приведення програмних продуктів, які використовуються в Україні, у відповідність із законами України та іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами, що діють в Україні;
нерезиденти – юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності, створені за участю юридичних і фізичних осіб;
окреме завдання – комплекс проектів інформатизації, взаємопов’язаних і взаємопогоджених за термінами реалізації, складом виконавців та спрямованих на досягнення конкретних цілей;
проект інформатизації – комплекс взаємопов’язаних заходів, як правило, інвестиційного характеру, що узгоджені за часом, використанням певних матеріально-технічних, інформаційних, людських, фінансових та інших ресурсів і мають на меті створення заздалегідь визначених інформаційних і телекомунікаційних систем, засобів інформатизації та інформаційних ресурсів, які відповідають певним технічним умовам і показникам якості;
резиденти – юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України.
Стаття 2. Національна програма інформатизації
Національна програма інформатизації визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-
культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.
Національна програма інформатизації включає:
Концепцію Національної програми інформатизації;
сукупність державних програм з інформатизації;
галузеві програми та проекти інформатизації;
регіональні програми та проекти інформатизації;
програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Національна програма інформатизації формується виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації і спрямована на розв’язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки, оборони держави та демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.
Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов’язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.
Програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій чи передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством. (Статтю 2 доповнено частиною п’ятою згідно з Законом № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001 р.).
Стаття 3. Завдання законодавства про Національну програму інформатизації
Завданням законодавства про Національну програму інформатизації є створення правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних засад регулювання процесу формування та виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів).
Законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Стаття 4. Сфера дії та суб’єкти цього Закону
Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації.
До суб’єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать:
замовники робіт з інформатизації;
виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації;
організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації;
користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.
Стаття 5. Головна мета та основні завдання Національної програми інформатизації
Головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, гарантування інформаційної безпеки держави.
Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:
формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;
застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;
формування системи національних інформаційних ресурсів;
творення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;
створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;
формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;
інтеграція України у світовий інформаційний простір.
Стаття 6. Функції органів державної влади у реалізації Національної програми інформатизації
Органи державної влади, в межах їх компетенції, здійснюють такі функції у процесі інформатизації:
захист авторського права на бази даних і програми, створені для потреб інформатизації та особистої інформації;
встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації;
забезпечення доступу громадян та їх об’єднань до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до інших джерел інформації;
визначення пріоритетних напрямів інформатизації з метою подальшої її підтримки шляхом державного фінансування та пільгового оподаткування;
інформатизацію науки, освіти, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, пріоритетних галузей економіки;
підтримку вітчизняного виробництва програмних і технічних засобів інформатизації;
підтримку фундаментальних наукових досліджень для розроблення швидкісних математичних і технічних засобів обробки інформації;
забезпечення підготовки спеціалістів з питань інформатизації та інформаційних технологій;
організацію сертифікації програмних і технічних засобів інформатизації;
державне регулювання цін і тарифів на використання телекомунікаційних та комп’ютерних мереж для потреб інформатизації у бюджетній сфері;
гарантування інформаційної безпеки держави.
Стаття 7. Взаємозв’язок Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України
Взаємозв’язок основних завдань Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України здійснюється шляхом внесення їх до відповідного розділу загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України.
Р о з д і л
II
ФОРМУВАННЯ І ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
ФОРМУВАННЯ І ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 8. Концепція Національної програми інформатизації
Концепція Національної програми інформатизації є невід’ємною частиною Національної програми інформатизації та включає характеристику сучасного стану інформатизації, її стратегічні цілі та основні принципи, очікувані наслідки реалізації цієї Програми.
Стаття 9. Порядок представлення та затвердження Національної програми інформатизації
Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України на наступний рік подає на розгляд Верховної Ради України:
доповідь про стан інформатизації в Україні;
завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;
програму завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.
Завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки та обсяги їх бюджетного фінансування на наступний рік щорічно затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 10. Замовники Національної програми інформатизації
Замовниками Національної програми інформатизації є Генеральний державний замовник Національної програми інформатизації та державні замовники окремих завдань (проектів) інформатизації цієї Програми.
Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації є центральний орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України.
Державними замовниками окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державних замовників окремих завдань (проектів) затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника. (Частина третя статті 10 в редакції Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
Державні замовники на конкурсних засадах визначають виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, забезпечують фінансування, керівництво та контроль виконання робіт за цими завданнями (проектами). (Частина четверта статті 10 в редакції Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001 р.)
Стаття 11. Керівник Національної програми інформатизації
Для управління і контролю за процесом формування та виконання Національної програми інформатизації, її коригування Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника призначає її керівника.
До основних повноважень керівника Національної програми інформатизації належать:
(Абзац другий частини другої статті 11 виключено на підставі Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
організація відбору окремих завдань (проектів) на етапі формування Національної програми інформатизації; (Частину другу статті 11 доповнено абзацом згідно із Законом № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.) організація контролю за відбором виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації; (Частину другу статті 11 доповнено абзацом згідно з Законом № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
несення Генеральному державному замовнику пропозицій щодо:
-формування завдань Національної програми інформатизації на наступні три роки;
-формування програми завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік;
-подання пропозицій щодо внесення змін до Національної програми інформатизації;
-керівництво роботою науково-технічної ради з Національної програми інформатизації;
-організація приймання виконаних завдань (робіт) з інформатизації;
-організація експертизи окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації та Програми в цілому;
-інші повноваження з формування та виконання Національної програми інформатизації.
Керівник Національної програми інформатизації підпорядкований Генеральному державному замовнику і перебуває в його штаті.
Стаття 12. Науково-технічна рада Національної програми інформатизації
Науково-технічна рада Національної програми інформатизації є колегіальним дорадчим органом при Генеральному державному замовнику. Склад науково-технічної ради Національної програми інформатизації та Положення про неї затверджуються Генеральним державним замовником.
Науково-технічна рада Національної програми інформатизації за дорученням Генерального державного замовника та керівника Національної програми інформатизації розглядає питання щодо формування та виконання Національної програми інформатизації, програм і завдань (робіт) з інформатизації.
Стаття 13. Формування Національної програми інформатизації
Формування комплексу взаємопов’язаних завдань Національної програми інформатизації на наступні три роки та програми завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік проводиться згідно з законодавством України та організовується Генеральним державним замовником за пропозиціями відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відбір завдань (проектів) на етапі формування Національної програми інформатизації проводиться із залученням науково-технічної ради Національної програми інформатизації на конкурсних засадах.
Положення про порядок відбору завдань (проектів) на конкурсних засадах затверджується Генеральним державним замовником.
Відбір завдань (проектів) на етапі формування Національної програми інформатизації організовує Генеральний державний замовник, за винятком завдань (проектів), пов’язаних з національною безпекою та обороною держави. (Стаття 13 в редакції Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
Стаття 14. Експертиза окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації та Національної програми інформатизації в цілому
Експертиза окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації проводиться згідно з законодавством України і організовується державними замовниками цих завдань (проектів).
Порядок проведення експертизи окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації та Національної програми інформатизації в цілому затверджується Кабінетом Міністрів України. (Стаття 14 в редакції Закону № 2684-III ( 2684-14) від 13.09.2001р.)
Стаття 15. Виконавці окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Порядок формування та виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації визначається Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації ( 1352-98-п ), що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Виконавцями окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути підприємства, установи, організації усіх форм власності. Відбір цих виконавців проводиться державними замовниками у порядку, визначеному Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (1490-14).
Окремі завдання (проекти) Національної програми інформатизації виконуються за договором (контрактом), укладеним відповідно до законодавства між Генеральним державним замовником або державним замовником і виконавцем, визначеним згідно з Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (1490-14 ).
Для суб’єктів підприємницької діяльності – монополістів у сфері їх діяльності – укладення договорів (контрактів) на виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації є обов’язковим. Спори щодо істотних умов цих договорів (контрактів) вирішуються у судовому порядку. (Стаття 15 в редакції Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
Стаття 16. Умови відбору нерезидентів виконавцями окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
На підставі результатів конкурсу окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника може прийняти рішення про замовлення виконання окремого завдання та проекту нерезиденту при додержанні ним таких умов:
залучення до виконання завдань (робіт) вітчизняних підприємств з обсягом фінансування не менш як 20 відсотків загальної вартості контракту;
створення в Україні резидентів для виконання окремого завдання (проекту) Національної програми
інформатизації із загальним обсягом статутного капіталу не менш як 5 відсотків загальної вартості контракту.
Стаття 17. Галузеві програми та проекти інформатизації
Міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади може виконувати галузеву програму та проекти інформатизації лише як складову частину Національної програми інформатизації. Галузева програма інформати-зації погоджується з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
За поданням Генерального державного замовника Національної програми інформатизації Кабінет Міністрів України може зупинити виконання галузевої програми (проекту) інформатизації у разі, якщо:
вона повністю або частково повторює інші програми;
не відповідає державним стандартам, нормам та правилам;
за результатами експертизи має завищену вартість.
Відбір виконавців проектів для галузевих програм інформатизації проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону.
Стаття 18. Регіональні програми та проекти інформатизації
Регіональні програми та проекти інформатизації розробляються місцевими органами виконавчої влади як складова частина Національної програми інформатизації і погоджуються з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. При формуванні регіональних програм інформатизації враховуються регіональні особливості загальнодержавних проектів інформатизації органів державної влади, а також регіональні аспекти галузевих програм інформатизації.
Організація виконання регіональних програм і проектів інформатизації здійснюється структурними підрозділами, які визначаються місцевими органами виконавчої влади.
Відбір виконавців для регіональних програм і проектів проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону.
За поданням Генерального державного замовника Кабінет Міністрів України може зупинити виконання регіональної програми і проекту інформатизації у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону.
Стаття 19. Програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування
Програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування формуються цими органами і повинні відповідати Національній програмі інформатизації, прийматися і виконуватися за погодженням із Генеральним державним замовником.
Відбір виконавців для програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону.
За поданням Генерального державного замовника Кабінет Міністрів України може зупинити виконання програми і проекту інформатизації органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону.
Стаття 20. Особливості закупівлі програмних, технічних та інших засобів для виконання Національної програми інформатизації
Визначення постачальників програмних, технічних та інших засобів, закупівля яких передбачається окремим завданням (проектом) Національної програми інформатизації, здійснюється разом з визначенням виконавця завдання (проекту) за його пропозиціями. (Стаття 20 в редакції Закону № 2684-III (2684-14) від 13.09.2001р.)
Стаття 21. Порядок використання програмних засобів для виконання Національної програми інформатизації
Програмні засоби для виконання Національної програми інформатизації використовуються в локалізованому вигляді. Порядок локалізації визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 22. Права та обов’язки Генерального державного замовника щодо формування та виконання Національної програми інформатизації
Генеральний державний замовник має право:
здійснювати нагляд і контроль за формуванням та виконанням Національної програми інформатизації;
припиняти договори (контракти) на виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації на підставі даних, що свідчать про неможливість виконання робіт виконавцем у повному обсязі;
виконувати функції державного замовника відповідно до законодавства.
Генеральний державний замовник зобов’язаний:
здійснювати координацію державних, галузевих, регіональних програм та проектів інформатизації, програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування;
здійснювати моніторинг у сфері інформатизації;
забезпечувати методологічну, нормативно-правову, інформаційну та організаційну підтримку процесів формування і виконання Національної програми інформатизації;
доповідати щорічно Кабінету Міністрів України про стан інформатизації в Україні;
подавати щорічно Кабінету Міністрів України завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки і проект програми завдань (робіт) на наступний бюджетний рік;
вносити Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Національної програми інформатизації.
Стаття 23. Права та обов’язки суб’єктів Національної програми інформатизації щодо її формування та виконання
Права та обов’язки користувачів автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації, організацій, що здійснюють експертизу окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, та інших суб’єктів Національної програми інформатизації визначаються окремим Положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Р о з д і л
III
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ
СТИМУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 24. Фінансове забезпечення виконання Національної програми інформатизації
Фінансування формування та виконання Національної програми інформатизації здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Внесення до Державного бюджету України видатків, необхідних для реалізації Національної програми інформатизації, є обов’язковим.
Обсяги фінансування Національної програми інформатизації з Державного бюджету України визначаються Законом України про Державний бюджет України на наступний бюджетний рік і встановлюються окремим рядком.
Галузеві і регіональні програми та проекти інформатизації фінансуються в межах коштів, виділених у Державному бюджеті України та відповідних місцевих бюджетах, коштів, отриманих відповідними виконавцями окремих завдань і проектів інформатизації за надання інформаційних послуг, та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Фінансування програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування здійснюється з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Пріоритетність фінансування окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації щорічно визначається Кабінетом Міністрів України в межах коштів, затверджених Державним бюджетом України.
У разі недостатності фінансування у поточному році строки виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації переглядаються у порядку, визначеному Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації.
Стаття 25. Економічне стимулювання виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Окремі завдання (проекти) Національної програми інформатизації можуть на конкурсній основі передаватися резидентам у повному обсязі. Власник окремого завдання (проекту) Національної програми інформатизації згідно з договором, укладеним із Генеральним державним замовником, здійснює фінансування, подальшу експлуатацію з наданням послуг установам, що фінансуються з Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів, за фіксованими тарифами, передбаченими договором.
Передача окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації у сфері національної безпеки та оборони держави проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ
СТИМУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 24. Фінансове забезпечення виконання Національної програми інформатизації
Фінансування формування та виконання Національної програми інформатизації здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Внесення до Державного бюджету України видатків, необхідних для реалізації Національної програми інформатизації, є обов’язковим.
Обсяги фінансування Національної програми інформатизації з Державного бюджету України визначаються Законом України про Державний бюджет України на наступний бюджетний рік і встановлюються окремим рядком.
Галузеві і регіональні програми та проекти інформатизації фінансуються в межах коштів, виділених у Державному бюджеті України та відповідних місцевих бюджетах, коштів, отриманих відповідними виконавцями окремих завдань і проектів інформатизації за надання інформаційних послуг, та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Фінансування програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування здійснюється з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Пріоритетність фінансування окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації щорічно визначається Кабінетом Міністрів України в межах коштів, затверджених Державним бюджетом України.
У разі недостатності фінансування у поточному році строки виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації переглядаються у порядку, визначеному Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації.
Стаття 25. Економічне стимулювання виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Окремі завдання (проекти) Національної програми інформатизації можуть на конкурсній основі передаватися резидентам у повному обсязі. Власник окремого завдання (проекту) Національної програми інформатизації згідно з договором, укладеним із Генеральним державним замовником, здійснює фінансування, подальшу експлуатацію з наданням послуг установам, що фінансуються з Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів, за фіксованими тарифами, передбаченими договором.
Передача окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації у сфері національної безпеки та оборони держави проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Р о з д і л
IV
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ФОРМУВАННЯМ ТА ВИКОНАННЯМ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ФОРМУВАННЯМ ТА ВИКОНАННЯМ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 26. Контроль за виконанням Національної програми інформатизації
Контроль за виконанням Національної програми інформатизації, її окремих завдань та проектів (або їх частин) здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування у межах своєї компетенції, визначеної законом.
Контроль за формуванням та виконанням Національної програми інформатизації здійснює Кабінет Міністрів України.
Координацію та контроль за виконанням Національної програми інформатизації щодо гарантування національної безпеки та оборони держави здійснює Рада національної безпеки і оборони України.
Контроль за виконанням окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, фінансування яких здійснюється державним замовником за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством України, з боку Генерального державного замовника полягає у забезпеченні узгодженості цих проектів з Національною програмою інформатизації.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, установи та організації, які утримуються
за рахунок бюджетних коштів, подають Генеральному державному замовнику інформацію про створення, розвиток та інтеграцію, незалежно від джерел фінансування, інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, що забезпечують функціонування цих органів, установ, організацій, за винятком інформації, пов’язаної з національною безпекою та обороною держави.
Контроль за використанням коштів Державного бюджету України на Національну програму інформатизації, її окремі завдання та проекти (або їх частини) здійснює Рахункова палата. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які використовують кошти Державного бюджету України на ці цілі, надають Рахунковій палаті інформацію щодо використання цих коштів у порядку, встановленому законодавством.
Особи, винні в порушенні законодавства про Національну програму інформатизації, несуть відповідальність згідно з законом. (Стаття 26 в редакції Закону № 2684-III ( 2684-14 ) від 13.09.2001р.)
Р о з д і л V
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПРИ ВИКОНАННІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПРИ ВИКОНАННІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 27. Міжнародне співробітництво при виконанні Національної програми інформатизації
Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.
Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України.
Стаття 28. Міжнародні договори
Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародних договорів.
Р о з д і л
VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України в тримісячний термін:
відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 4 лютого 1998 року
№ 74/98-ВР
У К
А З
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про заходи щодо розвитку національної
складової глобальної інформаційної мережі
Інтернет та забезпечення широкого доступ
до цієї мережі в Україні
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про заходи щодо розвитку національної
складової глобальної інформаційної мережі
Інтернет та забезпечення широкого доступ
до цієї мережі в Україні
З метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв’язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки” ( 276а/2000 ), п о с т а н о в л я ю:
1. Установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі – мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.
У зв’язку з цим основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні визначити:
· створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;
· розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об’єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;
· забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;
· забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв’язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров’я, включаючи розташованих у сільській місцевості;
· розвиток і впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги та інших сферах;
· вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства;
· вдосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів.
2. Державному комітету зв’язку та інформатизації України, Міністерству освіти і науки України та Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України із залученням інших центральних органів виконавчої влади, а також Національної академії наук України, провідних вчених та фахівців, представників відповідних суб’єктів підприємницької діяльності, виходячи із завдань, визначених статтею 1 цього Указу, розробити протягом шести місяців проект державної програми розвитку мережі Інтернет в Україні для включення її як складової частини Національної програми інформатизації.
3. Кабінету Міністрів України забезпечити:
1) поетапне, відповідно до затвердженої в установленому порядку державної програми розвитку мережі
Інтернет в Україні, завершення підключення до цієї мережі наукових установ та організацій, навчальних закладів, архівів, бібліотек, музеїв та інших закладів культури, включаючи розташовані у сільській місцевості;
2) розвиток освітніх та навчальних програм на базі комп’ютерних інформаційних технологій;
3) створення правових, організаційних, технічних та інших умов для здійснення підприємницької діяльності з використанням мережі Інтернет;
4) підвищення ефективності системи підготовки фахівців з інформаційних технологій, удосконалення відповідних нормативів, навчальних програм та планів, а також вжиття додаткових заходів для формування у населення знань, умінь і навичок, необхідних для користування мережею Інтернет;
5) встановлення до кінця 2000 року порядку оприлюднення інформації про діяльність органів державної влади України та завершення створення веб-сторінок центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також провідними науковими установами та навчальними закладами;
6) подання інформації на веб-сторінках, зазначених у пункті 5 цієї статті, державною, англійською та іншими мовами;
7) створення національного реєстру українських інформаційних ресурсів, підключених до мережі Інтернет;
8) підготовку та подання у шестимісячний строк до Верховної Ради України відповідних законопроектів з питань:
особливостей діяльності засобів масової інформації, створення, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелектуальної власності та авторського права у мережі Інтернет;
вчинення цивільно-правових угод з використанням електронного документообігу та електронного цифрового підпису;
встановлення відповідальності за поширення через мережу Інтернет інформації, розповсюдження чи обнародування якої заборонено відповідно до законодавства, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів, порушення встановленого порядку доступу до інформаційних ресурсів усіх форм власності;
9) передбачати під час уточнення Державного бюджету на 2000 рік та формування проектів Державного бюджету України на наступні роки кошти, необхідні для фінансування заходів, передбачених цим Указом.
4. Міністерству закордонних справ України, Міністерству економіки України із залученням інших центральних органів виконавчої влади:
опрацювати питання щодо вступу України до відповідних міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку телекомунікаційних систем, захисту прав на інформацію, протидії поширенню інформації, яка завдає шкоду людині і громадянину, суспільству і державі, та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;
сприяти залученню коштів міжнародної технічної допомоги, використанню можливостей міжнародних програм для розвитку в Україні мережі Інтернет.
5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надавати всебічне сприяння підприємствам, установам та організаціям у вирішенні завдань розвитку мережі Інтернет в Україні.
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ, 31 липня 2000 року
№ 928/2000
КОНЦЕПЦІЯ
РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
1. Загальні положення і визначення
РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
1. Загальні положення і визначення
Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави. В першу чергу це стосується реформування освіти.
Національною програмою “Освіта. Україна ХХІ сторіччя” передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп’ютерної інформації.
Розвиток освітньої системи в Україні повинен призвести до:
· появи нових можливостей для оновлення змісту навчання та методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;
· розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості її одержання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не може навчатись у вищих навчальних закладах за традиційними формами внаслідок браку фінансових або фізичних можливостей, професійної зайнятості, віддаленості від великих міст, престижних навчальних закладів тощо;
· реалізації системи безперервної освіти “через все життя”, включаючи середню, довузівську, вищу та післядипломну;
· індивідуалізації навчання при масовості освіти.
Для досягнення зазначених результатів необхідно швидкими темпами розвивати дистанційну освіту, запровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації.
ВИЗНАЧЕННЯ
Дистанційна освіта – це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.
Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання – це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв’язку та методології індивідуальної роботи студентів зі структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.
Інформаційні технології дистанційного навчання – це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою теле-комунікаційного зв’язку.
Незначна за часом та обсягом частина навчального процесу дистанційної освіти може здійснюватись за очною формою (складання іспитів, практичні, лабораторні роботи тощо). Кількісні та змістовні показники цієї частини залежать від напрямку підготовки (спеціальності) та етапу розвитку дистанційної освіти і визначатимуться нормативними документами Міністерства освіти і науки України.
Технології дистанційного навчання можуть використовуватись не тільки в дистанційній освіті, а й в інших формах навчання: очній, заочній, екстернаті; крім того, в окремих дисциплінах або блоках дисциплін, що призначені для підвищення освітнього рівня чи кваліфікації окремих осіб та (або) груп слухачів.
ХАРАКТЕРНІ
РИСИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ
Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці.
Модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожен окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.
Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності.
Велика аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв’язку студентів між собою та з викладачами.
Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп’ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.
Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір.
Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров’я і соціального статусу.
Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.
Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консультантом, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.
Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.
Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.
ЗАКОНОДАВЧІ
ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ,
на основних засадах яких ґрунтуються вихідні положення Концепції:
на основних засадах яких ґрунтуються вихідні положення Концепції:
*Конституція України;
*Закон України “Про освіту”;
*Закон України “Про Національну програму інформатизації”;
*Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000р. № 1851-ІІІ “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 2000–2002 роки;
*Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”;
*наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000р. № 293.
2.
Доцільність створення системи дистанційної освіти в Україні
Стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогоднішній день не відповідає вимогам інформаційного суспільства, що прагне інтегруватись у європейську і світову спільноту. По-перше, Україна відстає від розвинутих країн у застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів. По-друге, має місце суттєве відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв’язку та його низькою якістю. По-третє, в Україні відсутня нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом.
Незважаючи на зазначені проблеми, кількість студентів та слухачів, що здатні і бажають навчатись за дистанційними технологіями, вже зараз досить велика і зростає дуже швидко.
Важливим кроком у поліпшенні телекомунікаційного зв’язку при використанні його у науковому і освітньому процесах стало створення національної телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти України з доступом до Інтернет (мережі УРАН). Ця мережа була створена в рамках Національної програми інформатизації.
З метою розробки технологій дистанційного навчання та застосування їх в освітньому процесі Міністерством освіти і науки України створено Український центр дистанційної освіти.
Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у навчальний процес зроблено у багатьох навчальних закладах, організаціях та установах України, де накопичено науково-методичний, кадровий та виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує телекомунікаційна інфраструктура. Переважна більшість навчальних закладів, організацій та установ, які використовують або намагаються використовувати технології дистанційного навчання, потребують об’єднання їх зусиль та зусиль державних інституцій щодо прискорення цього процесу; координації дій, нормативно-правової захищеності; надання дистанційній освіті статусу рівноцінної з очною, заочною, екстернатом форми навчання; зменшення інтелектуальних, матеріальних та фінансових витрат на впровадження і розвиток дистанційної освіти.
Для забезпечення зазначених потреб, а також системності, комплексності і узгодженості дій у реформуванні освітньої системи у напрямку встановлення дистанційної освіти необхідна державна підтримка – створення, впровадження і розвиток національної системи дистанційної освіти в Україні (СДО), яка стане частиною освітньої системи України та буде інтегруватись в Європейський та світовий освітній простір. При цьому СДО забезпечує функціонування дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з видачею державних документів, а також дистанційного навчання за окремими курсами чи блоками курсів – з видачею свідоцтв (сертифікатів) відповідних навчальних закладів системи дистанційної освіти.
Формування СДО повинно базуватися на системному підході та програмно-цільовому методі, що реалізуються шляхом виконання Програми створення системи дистанційної освіти в Україні.
3. Мета
створення та основні завдання системи дистанційної освіти в Україні
Головною метою створення СДО є забезпечення загальнонаціонального доступу до освітніх ресурсів шляхом використання сучасних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов для реалізації громадянами своїх прав на освіту.
Соціальне значення СДО полягає у можливості позитивного впливу на вирішення таких проблем:
-підвищення рівня освіченості суспільства і якості освіти;
-реалізація потреб населення в освітніх послугах;
-підвищення соціальної і професійної мобільності населення, його підприємницької і соціальної активності;
-збереження та поновлення знань, кадрового і матеріально-технічного потенціалу, що накопичені вітчизняною системою освіти;
-формування єдиного освітнього простору в рамках усього світового співтовариства.
Основні завдання СДО:
-формування нормативно-правового, організаційного, навчально-методичного, інформаційно-телекомунікаційного, матеріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпечення, впровадження та розвитку як дистанційної освіти, так і дистанційного навчання за окремими курсами або блоками курсів;
- організація та розвиток дистанційної освіти за будь-якими напрямками підготовки фахівців: гуманітарної, економічної, юридичної, природничої, інженерної, військової, аграрної тощо;
- застосування дистанційних технологій не тільки в дистанційній освіті, а й в усіх формах навчання: очній, заочній, екстернаті;
- впровадження технологій дистанційного навчання на всіх рівнях як повної освіти (середньої, професійно-технічної, довузівської, вищої та післядипломної), так і навчання за окремими курсами або блоками курсів;
- забезпечення професійної підготовки та психологічної підтримки за допомогою дистанційного навчання соціально незахищених груп населення: безробітних; осіб з фізичними вадами: осіб, що позбавлені волі; військовослужбовців строкової служби тощо;
- забезпечення професійної орієнтації та самовизначення для майбутніх фахівців;
- використання технологій дистанційного навчання для перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва; державного та муніципального управління, митної та податкової служб, фінансово-банківської системи; викладачів середніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів тощо;
- створення державної електронної бібліотеки дистанційних курсів (нормативних дисциплін);
- удосконалення і розвиток телекомунікаційної інфраструктури для реалізації технологій дистанційної освіти, включаючи розвиток мережі УРАН – телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти України з доступом до Інтернет;
- інтеграція СДО у світову систему сучасної освіти;
- прискорення експорту новітніх дистанційних технологій за кордон з метою зміцнення економічної бази і підвищення авторитету освіти України на міжнародній арені.
4. Принципи
створення та функціонування СДО в Україні
При створенні системи дистанційної освіти необхідно у повному обсязі використати накопичений у вищій школі України науково-методичний потенціал, інформаційні ресурси та технології, досвід у здійсненні дистанційного навчання, існуючу спеціалізовану телекомунікаційну інфраструктуру та мережу вищих навчальних закладів України. При цьому потрібно забезпечити ефективне об’єднання зусиль Українського центру дистанційної освіти, вищих навчальних закладів та інших освітніх установ і організацій.
В Україні повинна бути створена така система дистанційної освіти, яка б реалізовувала наступні принципи:
Безперервність. Забезпечення в дистанційній освіті всіх рівнів, які прийняті в системі безперервної освіти в Україні, – початкової, загальної середньої, професійної підготовки, вищої, додаткової, післядипломної освіти.
Демократизація. Надання рівних можливостей всім закладам освіти, що увійдуть до СДО, у рішенні нормативно-правових, навчально-методичних, фінансово-економічних питань функціонування СДО.
Інтеграція. Створення віртуальної електронної бібліотеки навчальних дистанційних курсів, банків даних та баз знань із захистом відповідних авторських прав.
Глобалізація. Відкритість інформаційних ресурсів та організація навчальних процесів для всіх учасників СДО з використанням телекомунікаційних мереж, включаючи мережу УРАН.
Створення СДО не перешкоджає самостійній діяльності навчальних закладів і сприяє розвитку різноманітних форм дистанційної освіти, що забезпечують державні стандарти освіти. СДО не передбачає руйнування існуючих регіональних центрів, інших об’єднань навчальних закладів та їх структурних підрозділів, які здійснюють дистанційну освіту.
При створенні системи дистанційної освіти необхідно у повному обсязі використати накопичений у вищій школі України науково-методичний потенціал, інформаційні ресурси та технології, досвід у здійсненні дистанційного навчання, існуючу спеціалізовану телекомунікаційну інфраструктуру та мережу вищих навчальних закладів України. При цьому потрібно забезпечити ефективне об’єднання зусиль Українського центру дистанційної освіти, вищих навчальних закладів та інших освітніх установ і організацій.
В Україні повинна бути створена така система дистанційної освіти, яка б реалізовувала наступні принципи:
Безперервність. Забезпечення в дистанційній освіті всіх рівнів, які прийняті в системі безперервної освіти в Україні, – початкової, загальної середньої, професійної підготовки, вищої, додаткової, післядипломної освіти.
Демократизація. Надання рівних можливостей всім закладам освіти, що увійдуть до СДО, у рішенні нормативно-правових, навчально-методичних, фінансово-економічних питань функціонування СДО.
Інтеграція. Створення віртуальної електронної бібліотеки навчальних дистанційних курсів, банків даних та баз знань із захистом відповідних авторських прав.
Глобалізація. Відкритість інформаційних ресурсів та організація навчальних процесів для всіх учасників СДО з використанням телекомунікаційних мереж, включаючи мережу УРАН.
Створення СДО не перешкоджає самостійній діяльності навчальних закладів і сприяє розвитку різноманітних форм дистанційної освіти, що забезпечують державні стандарти освіти. СДО не передбачає руйнування існуючих регіональних центрів, інших об’єднань навчальних закладів та їх структурних підрозділів, які здійснюють дистанційну освіту.
5.
Організаційна структура СДО
Організаційна структура об’єднує всі складові СДО і базується на наступних компонентах:
-організаційно-управлінському;
-нормативно-правовому;
-навчально-методичному;
-інформаційно-телекомунікаційному;
-економічно-фінансовому.
Організаційна структура системи дистанційної освіти України на даному етапі включає:
· Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України;
· Координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти;
· Український центр дистанційної освіти;
· регіональні центри ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ;
· базові центри ДО за напрямками фахової підготовки;
· локальні центри ДО;
· науково-методичні комісії за напрямками діяльності СДО.
Рада з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України (Рада при Кабінеті Міністрів)
Складається з представників міністерств, відомств і організацій, що мають можливість і повноваження забезпечити належні умови для розвитку Системи дистанційної освіти в Україні.
Забезпечує:
· координацію усіх робіт для розвитку СДО;
· створення належних умов і розробку механізму фінансування та матеріально-технічного забезпечення СДО;
· контроль за діяльністю усіх структурних складових СДО.
Координаційна Рада Міністерства освіти і науки України (Координаційна Рада)
Складається з представників Міністерства освіти і науки України та його інституцій; УЦДО; регіональних, базових і локальних центрів ДО; навчальних закладів і організацій, що мають відповідні напрацювання в сфері ДО.
Склад Координаційної Ради визначається Міністерством освіти і науки України.
Забезпечує:
· формування і контроль за організаційною структурою СДО, включаючи всі її компоненти;
· формування нормативно-правової бази СДО;
· участь у розробці механізму фінансування і створення матеріально-технічної бази СДО;
· координацію діяльності структурних складових СДО;
· координацію міжнародної діяльності СДО;
· популяризацію дистанційної освіти в Україні.
Український центр дистанційної освіти
Створений Міністерством освіти і науки України і є головною організацією СДО.
Забезпечує:
-підготовку проектів нормативно-правових документів СДО;
-координацію розробок та впровадження технології дистанційного навчання та навчальних планів;
-розробку дистанційних курсів з урахуванням міжнародних стандартів ДО;
-координацію діяльності центрів ДО щодо взаємодії з регіональними та обласними телекомунікаційними центрами мережі УРАН, що є базовою транспортною системою передачі даних СДО;
-розробку і впровадження найбільш ефективних інформаційно-навчальних програмних засобів;
-створення розподіленої інформаційної структури СДО, а також системи адміністрування і контролю знань;
-розробку програм, проведення навчання та перепідготовки кадрів для СДО;
-участь у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів (нормативних дисциплін);
-розробку системи інформаційно-аналітичного забезпечення СДО, включаючи маркетингові дослідження та рекламну діяльність.
Регіональні центри СДО (РЦДО)
Створюються на базі тих вищих навчальних закладів, які є регіональними центрами телекомунікаційної мережі науки і освіти – УРАН.
Надають можливість користуватись телекомунікаційним зв’язком мережі УРАН базовим і локальним центрам відповідних регіонів.
Беруть участь:
-у вдосконаленні і розвитку телекомунікаційної інфраструктури для реалізації технологій дистанційної освіти;
-у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;
-у розробці та впровадженні технології дистанційного навчання та навчальних планів;
-у розробці та впровадженні найбільш ефективних інформаційно-навчальних програмних засобів;
-у створенні розподіленої інформаційної структури СДО;
-у підготовці кадрів СДО;
-у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Регіональні центри можуть бути одночасно і базовими центрами за напрямками фахової підготовки.
Базові центри СДО за напрямками фахової підготовки (БЦДО)
Створюються на базі вищих навчальних закладів, що мають визначні навчально-методичні та наукові напрацювання за одним або декількома напрямками фахової підготовки; мають суттєвий внесок у розробку і впровадження технологій дистанційного навчання та відповідно підготовлений кадровий склад.
Мережа БЦДО визначається Координаційною Радою за поданням Міністерства освіти і науки України.
Забезпечують:
· розробку дистанційних курсів за визначеним Координаційною Радою напрямком фахової підготовки;
· впровадження дистанційної освіти за відповідним напрямком фахової підготовки.
Беруть участь:
-у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;
-у розробці методик навчання за напрямками підготовки фахівців;
-у виробленні рекомендацій щодо впровадження інформаційних технологій і дистанційних курсів у різні форми навчання;
-у створенні системи адміністрування і контролю знань;
-у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Телекомунікаційний зв’язок БЦДО з УЦДО та іншими центрами може здійснюватись через відповідні регіональні центри СДО.
Локальні центри СДО (ЛЦДО)
Створюються на базі вищих, професійно-технічних або середніх навчальних закладів, що мають доступ до телекомунікаційних мереж, сучасну комп’ютерну базу та підготовлений кадровий склад.
Мережа ЛЦДО визначається Координаційною Радою за поданням УЦДО або регіональних центрів СДО.
Беруть участь:
-у розробці дистанційних курсів;
-у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.
Здійснюють:
-навчання за дистанційними технологіями відповідно до ліцензованої освітньої діяльності.
Сприяють перепідготовці своїх кадрів для участі у СДО і розповсюдженню дистанційної форми навчання в місцевих закладах освіти.
Телекомунікаційний зв’язок з УЦДО та іншими центрами може забезпечуватись за допомогою відповідних РЦДО.
Науково-методичні комісії (НМК) за напрямками діяльності СДО:
· розробляють єдині вимоги щодо навчальних планів, програм і нормативів СДО, виходячи з державних стандартів освіти;
· координують розробку теоретичних і науково-психологічних засад ДО;
· проводять попередню експертизу всіх складових СДО, включаючи рекомендації щодо акредитації закладів освіти у реалізації ДО і сертифікації окремих дистанційних курсів.
6. Етапи
створення і розвитку СДО
Створення базових основ системи дистанційної освіти може бути здійснено у наступні етапи:
Перший етап ( протягом 2001 р.):
-створення організаційної структури СДО;
-розробка нормативно-правових основ і стандартів ДО;
-проведення моніторингу з вивчення умов упровадження ДО та оптимізації цього процесу;
-створення матеріально-технічної бази регіональних і локальних центрів ДО;
-створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;
-розробка засад фінансування СДО;
-реалізація пілотних проектів упровадження ДО.
Другий етап (2002–2003 р.) :
· повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;
· впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб СДО;
· розробка і впровадження системи пільг щодо використання комп’ютерних мереж і телекомунікаційної інфраструктури для складових СДО (юридичних і фізичних осіб);
· впровадження системи ліцензування, атестації і акредитації закладів ДО;
· інтеграція СДО України у світову систему.
7. Соціальні
групи, на які орієнтується система дистанційної освіти
Створення і розвиток СДО орієнтується на наступні соціальні групи:
-учні старших класів, бажаючі одержати додаткові знання паралельно з навчанням у школі;
-особи, які готуються до вступу у вищі навчальні заклади;
-молодь, яка не має можливості одержати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти через обмеженість пропускної спроможності цієї системи, необхідність суміщення навчання з роботою, географічну віддаленість від обласних центрів і престижних навчальних закладів;
-особи, які мають медичні обмеження для одержання регулярної освіти;
-військовослужбовці, які звільняються зі Збройних сил України і члени їхніх родин;
-військовослужбовці строкової служби Збройних сил України, МВС України та Прикордонних військ України;
-фахівці конверсійних підприємств, які підлягають звільненню;
-безробітні;
-керівники державних органів управління різних рівнів;
-студенти, які бажають одержати другу паралельну освіту;
-особи, які бажають одержати післядипломну освіту;
-особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;
-українсько- та російськомовні громадяни зарубіжних країн.
8.
Фінансування СДО
Фінансування СДО здійснюється за рахунок бюджетних коштів відповідно до державної Програми створення системи дистанційної освіти в Україні на 2000 – 2002 роки; міжнародних грантів та за рахунок позабюджетних коштів від діяльності окремих структур системи дистанційної освіти.
9. Очікувані
наслідки створення системи дистанційної освіти в Україні
Система дистанційної освіти в Україні забезпечить:
· розширення кола споживачів освітніх послуг, у тому числі у важкодоступних, малонаселених регіонах, у районах, віддалених від наукових і культурних центрів України;
· підвищення якості навчання слухачів, студентів і школярів незалежно від їхнього місцезнаходження;
· створення додаткових робочих місць для громадян України;
· створення спеціальних курсів ДО, які спрямовані на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів;
· створення програм і курсів психологічної підтримки;
· можливість одержання освіти за українськими програмами громадянам зарубіжних країн;
· реалізацію системи безперервної освіти “через все життя”;
· індивідуалізацію навчання при масовості освіти.
КАБІНЕТ
МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 23 вересня 2003 р. № 1494
Київ
Про затвердження Програми розвитку
системи дистанційного навчання
на 2004–2006 роки
П О С Т А Н О В А
від 23 вересня 2003 р. № 1494
Київ
Про затвердження Програми розвитку
системи дистанційного навчання
на 2004–2006 роки
Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Програму розвитку системи дистанційного навчання на 2004–2006 роки (далі – Програма), що додається.
2. Міністерству освіти і науки, іншим центральним органам виконавчої влади – відповідальним виконавцям Програми забезпечити її фінансування в межах бюджетних асигнувань, передбачених на цю мету в Державному бюджеті України на відповідний рік.
3. Координацію робіт, пов’язаних з виконанням Програми, покласти на Міністерство освіти і науки.
Прем’єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Постановою Кабінету Міністрів України
від 23 вересня 2003 р. № 1494
Постановою Кабінету Міністрів України
від 23 вересня 2003 р. № 1494
ПРОГРАМА
розвитку системи дистанційного навчання
на 2004–2006 роки
Загальні положення
розвитку системи дистанційного навчання
на 2004–2006 роки
Загальні положення
Світовий процес переходу до постіндустріального, інформаційного суспільства, а також економічні, політичні і соціальні зміни, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування системи освіти.
Насамперед це стосується задоволення освітніх потреб громадян упродовж усього життя, забезпечення доступу до освітньої і професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності та адекватну підготовку.
Найбільш ефективному розв’язанню зазначених проблем сприяє дистанційне навчання, яке здійснюється на основі сучасних педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій.
Розвиток дистанційного навчання почав прискорюватися з прийняттям законів України “Про Національну програму інформатизації” та “Про вищу освіту”.
Певну роль відіграло також те, що МОН разом з Українським центром дистанційної освіти Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” – координуючою організацією у сфері дистанційного навчання розроблено Концепцію розвитку системи дистанційного навчання в Україні.
Разом з тим сучасний стан розвитку дистанційного навчання ще не відповідає вимогам суспільства, яке прагне стати рівноправним членом європейської та світової спільноти, де мільйони громадян задовольняють свої освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, зокрема через Інтернет.
Аналіз стану дистанційного навчання свідчить, що всі навчальні заклади, організації та установи, які впроваджують або використовують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, подолання яких потребує цільового фінансування, об’єднання зусиль цих закладів із зусиллями державних органів, координації спільних дій та нормативно-правового забезпечення, що сприятиме прискоренню цього процесу, а також зменшить інтелектуальні, матеріальні та фінансові витрати на впровадження і розвиток дистанційного навчання в цілому.
Тому для подальшого розвитку системи дистанційного навчання, а також забезпечення системності, комплексності та узгодженості дій у реформуванні освітньої системи, пов’язаних з дистанційним навчанням, необхідна державна підтримка, ефективне забезпечення якої може бути реалізоване шляхом прийняття і виконання цієї Програми.
Мета і основні
завдання
Метою Програми є забезпечення широкого доступу населення до освітніх ресурсів і створення умов для безперервного навчання впродовж усього життя шляхом розвитку системи дистанційного навчання на основі новітніх педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій.
Основними
завданнями Програми є:
· здійснення нормативно-правового, організаційного, науково-методичного, інформаційно-телекомуніка-ційного, матеріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпечення системи дистанційного навчання;
· удосконалення структури в системі дистанційного навчання шляхом розширення мережі її центрів;
· забезпечення контролю якості в системі дистанційного навчання за рахунок впровадження в практику експертизи курсів і технологій дистанційного навчання;
· розвиток дистанційної форми навчання в системі вищої освіти за всіма напрямами підготовки фахівців для гуманітарної, економічної, юридичної, природничої, інженерної, військової, аграрної та інших галузей;
· використання дистанційного навчання в системі післядипломної освіти для перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва, державного та муніципального управління, системі митної та податкової служби, фінансово-банківській системі, а також педагогічних і науково-педагогічних працівників загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів;
· організація дистанційного навчання в системі загальної середньої та професійно-технічної освіти;
· забезпечення професійної підготовки та психологічної підтримки окремих груп населення, зокрема безробітних, громадян з особливими потребами, військовослужбовців строкової служби, осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі тощо.
Фінансове
забезпечення виконання Програми
Видатки, пов’язані з розвитком системи дистанційного навчання, здійснюються за рахунок виділених з бюджету в установленому порядку коштів для МОН та інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади, а також коштів фізичних і юридичних осіб, що вносять плату за навчання, виконання господарських договорів, отриманих грантів, добровільних внесків, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Прогнозовані
результати виконання Програми
Виконання Програми дасть змогу:
· збільшити кількість споживачів освітніх послуг будь-якого рівня незалежно від місця їх проживання;
· підвищити якість освітніх послуг шляхом залучення до підготовки та проведення дистанційного навчання висококваліфікованих викладачів, фахівців-практиків з різних галузей, зокрема спеціалістів у сфері інформаційних та телекомунікаційних технологій;
· розширити можливості громадян в одержанні безперервної освіти впродовж усього життя;
· створити для громадян додаткові робочі місця за рахунок підвищення їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, в тому числі у сфері високих технологій дистанційного навчання;
· підвищити конкурентоспроможність вітчизняних навчальних закладів на українському та світовому ринку освітніх послуг за рахунок істотного підвищення рівня кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних кадрів, підвищення рівня комп’ютерного, програмного та телекомунікаційного оснащення навчальних закладів, створення, накопичення і постійного удосконалення освітніх ресурсів, які використовуються у дистанційному навчанні;
· розв’язати окремі соціальні проблеми, зокрема, забезпечити соціалізацію та психологічну підтримку засобами дистанційного навчання проблемних груп населення – громадян з особливими потребами, безробітних, військовослужбовців строкової служби, осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі тощо.
Для виконання
Програми необхідно здійснити такі заходи:
Нормативно-правове забезпечення
1. Розробити і затвердити:
· проект Положення про дистанційне навчання.
МОН, Мін’юст,
2004 рік;
2004 рік;
· проект Положення про експертизу в системі дистанційного навчання.
МОН, Мін’юст,
2004 рік;
2004 рік;
· проект Положення про банк атестованих дистанційних курсів системи дистанційного навчання.
МОН, Мін’юст,
2005 рік.
2005 рік.
2. Розробити:
-проект Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України “Про ліцензування освітніх послуг”.
МОН, 2004 рік;
-проекти стандартів на технології дистанційного навчання.
МОН, 2004–2006 роки
.
3. Підготувати пропозиції щодо захисту інтелектуальної власності в системі дистанційного навчання.
3. Підготувати пропозиції щодо захисту інтелектуальної власності в системі дистанційного навчання.
МОН, 2004 рік.
Організаційне забезпечення
4. Здійснити заходи щодо розвитку мережі центрів системи дистанційного навчання і постійного збільшення кількості осіб, що навчаються за дистанційною формою.
МОН, інші центральні органи виконавчої влади, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
2004–2006 роки.
5. Створити і забезпечити діяльність експертної комісії з питань дистанційного навчання.
МОН, інші центральні органи виконавчої влади, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
2004 рік.
6. Створити банк атестованих дистанційних курсів.
МОН, інші центральні органи виконавчої влади, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
2004–2006 роки.
7. Організувати і забезпечити видання спеціалізованого журналу, присвяченого розвитку дистанційного навчання в Україні.
МОН, Академія педагогічних наук, інші центральні органи
виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні
навчальні заклади.
2004–2006 роки.
8. Проводити всеукраїнські та міжнародні конференції з питань розвитку дистанційного навчання.
МОН, Академія педагогічних наук.
2004–2006 роки.
Науково-методичне забезпечення
9. Розробити:
· методики створення і використання дистанційних курсів у навчальному процесі на основі сучасних педагогічних, інформаційних та комунікаційних технологій.
МОН, 2004 рік;
· критерії та рекомендації щодо вибору або розроблення спеціалізованого програмного забезпечення для дистанційного навчання з урахуванням загальновизнаних у цій галузі стандартів.
МОН, 2004–2005 роки;
· методичне та дидактичне забезпечення, необхідне для впровадження дистанційного навчання за визначеними переліками дисциплін для загальної та професійно-технічної освіти, напрямів підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів вищої та післядипломної освіти.
МОН, Академія педагогічних наук,
2004–2006 роки.
10. Прийняти комплексні програмно-технічні рішення для системи дистанційного навчання з метою налагодження взаємодії центрів та роботи експертів через телекомунікаційну мережу, забезпечення доступу до банку атестованих дистанційних курсів та захисту інформації від несанкціонованого доступу, адміністрування навчання однієї особи за курсами різних навчальних закладів або значної кількості осіб за одним дистанційним курсом тощо.
МОН, 2004–2006 роки.
11. Провести комплексні психолого-педагогічні дослідження з проблем дистанційного навчання для різних вікових категорій громадян.
МОН, Академія педагогічних наук,
2004–2006 роки.
12. Провести аналіз та розробити переліки дисциплін для системи загальної та професійно-технічної освіти, напрямів підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів вищої та післядипломної освіти, для яких насамперед доцільно впроваджувати дистанційне навчання.
МОН, Академія педагогічних наук,
2004 рік.
Кадрове забезпечення
13. Створити і забезпечити функціонування постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання, включаючи педагогічних, науково-педагогічних працівників, фахівців з інформаційних технологій, методистів і менеджерів.
МОН, 2004–2005 роки.
14. Розробити і затвердити форму кваліфікаційних документів про перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання.
МОН, 2004 рік.
15. Включити до програми підготовки педагогічних кадрів дисципліни з технологій дистанційного навчання, у тому числі з педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій.
МОН, Академія педагогічних наук
2004–2005 роки.
Інформаційно-телекомунікаційне та матеріально-технічне забезпечення
16. Удосконалити телекомунікаційну інфраструктуру системи дистанційного навчання, включаючи спеціалізовану телекомунікаційну мережу URAN для навчальних закладів та наукових установ.
МОН, Мінпромполітики,
Постійно.
17. Постачати до центрів системи дистанційного навчання комп’ютерну техніку, ліцензоване програмне забезпечення та телекомунікаційне обладнання.
Мінпромполітики, МОН,
2004–2006 роки.
Міжнародне співробітництво
18. Сприяти вивченню і поширенню міжнародного досвіду з питань розвитку дистанційного навчання.
МОН, Академія педагогічних наук.
2004–2006 роки.
19. Брати участь:
· у реалізації проектів і програм, спрямованих на входження системи дистанційного навчання України у світову освітню систему із збереженням національних інтересів і здобутків у системі вітчизняної освіти.
МОН, Академія педагогічних наук.
2004–2006 роки;
· у розробленні міжнародних стандартів на технології дистанційного навчання.
МОН, Академія педагогічних наук,
2004–2006 роки.
21.01. 2004р. № 40
Про
затвердження Положення
про дистанційне навчання
про дистанційне навчання
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2003 року № 1494 “Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004–2006 роки” та з метою забезпечення організації навчального процесу за дистанційною формою навчання
НАКАЗУЮ:
Затвердити Положення про дистанційне навчання, що додається.
Міністр В.Г. Кремень
Затверджено
наказ Міністерства освіти і
науки України
21.01.2004 р. № 40
наказ Міністерства освіти і
науки України
21.01.2004 р. № 40
ПОЛОЖЕННЯ
ПРО ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ
1. Загальні положення
ПРО ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ
1. Загальні положення
1.1. Положення про дистанційне навчання (далі – Положення) розроблене на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 № 1494 “Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004–2006 роки”.
1.2. Дистанційне навчання в Україні реалізується через систему дистанційного навчання (СДН), яка є частиною системи освіти України, з нормативно-правовою базою, організаційно оформленою структурою, кадровим, системотехнічним, матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням, що реалізує дистанційне навчання на рівнях загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, а також самоосвіти.
1.3. Під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес передання і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання у спеціалізованому середовищі, яке створене на основі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.
У процесі дистанційного навчання використовуються дистанційні курси – інформаційні продукти, які є достатніми для навчання за окремими навчальними дисциплінами.
2. Структура і
функції системи дистанційного навчання
2.1. СДН включає в себе Координаційну раду з розвитку дистанційного навчання при Міністерстві освіти і науки (далі – Координаційна рада), комісії при Координаційній раді за окремими напрямами забезпечення розвитку СДН, головний, регіональні, базові та локальні центри СДН, банк атестованих дистанційних курсів, які об’єднані між собою спеціалізованими інформаційно-комунікаційними мережами.
2.2. Координаційна рада є дорадчим органом при Міністерстві освіти і науки України, який забезпечує координацію робіт з формування і реалізації державної політики щодо розвитку СДН.
2.3. Комісії при Координаційній раді є окремими організаційними структурами, що вирішують питання розвитку СДН за такими основними напрямами:
-нормативно-правового і організаційного забезпечення;
-науково-методичного забезпечення;
-системотехнічного забезпечення та стандартизації дистанційного навчання;
-матеріально-технічного забезпечення;
-кадрового забезпечення;
-моніторингу якості, експертизи і сертифікації дистанційного навчання (експертна комісія).
2.4. Головний центр СДН забезпечує:
· поточну координацію робіт з розвитку СДН, зокрема, з розроблення нормативно-правових документів щодо діяльності СДН, наукових основ дистанційного навчання, технологій дистанційного навчання і його науково-методичного, системотехнічного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення, а також розроблення критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанційного навчання;
· здійснення освітньої діяльності за технологіями дистанційного навчання, зокрема за спеціальностями, для яких дистанційні курси розроблені різними навчальними закладами;
· апробацію нових дистанційних курсів, що пропонуються різними розробниками, в умовах реального навчального процесу;
· консультаційну підтримку діяльності навчальних закладів, установ та організацій щодо розроблення і впровадження ними в освітній процес технологій дистанційного навчання або їх окремих елементів;
· участь у міжнародному співробітництві у сфері дистанційного навчання.
2.5. Регіональні центри СДН є структурними підрозділами провідних навчальних закладів III–IV рівнів акредитації в обласних центрах України, що здійснюють навчання за дистанційною формою у межах структури СДН, особливістю діяльності яких є телекомунікаційна і організаційна підтримка інших центрів СДН регіону та сприяння впровадженню технологій дистанційного навчання в них.
Регіональні центри СДН забезпечують:
* розроблення дистанційних курсів та участь у створенні банку атестованих дистанційних курсів;
* перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання на регіональному рівні;
* апробацію та впровадження новітніх методик організації навчального процесу за дистанційною формою та технологій дистанційного навчання;
* здійснення освітньої діяльності за технологіями дистанційного навчання, зокрема проведення підсумкового контролю осіб, що навчаються дистанційно в інших навчальних закладах;
* надання доступу до освітньо-інформаційних ресурсів базовим і локальним центрам та іншим навчальним закладам і організаціям регіону, а також окремим фізичним особам;
* об’єднання зусиль навчальних закладів регіону для забезпечення розвитку дистанційного навчання за всіма напрямами та освітніми рівнями;
* співпрацю з органами місцевого самоврядування з метою задоволення регіональних потреб у підготовці, перепідготовці та (або) розширенні профілю (підвищенні кваліфікації) кадрів;
* участь у міжнародному співробітництві у сфері дистанційного навчання.
2.6. Базові центри СДН є структурними підрозділами провідних за одним чи декількома напрямами підготовки навчальних закладів будь-якої галузевої належності, що здійснюють навчання за дистанційною формою у межах структури СДН, особливістю діяльності якого є розроблення та впровадження дидактичного та науково-методичного забезпечення дистанційного навчання за цими напрямами.
Базові центри СДН забезпечують:
- розроблення дидактичного та методичного забезпечення дистанційних курсів, а також створення цих курсів за визначеними напрямами підготовки;
- розроблення дистанційних курсів за базовими напрямами підготовки;
- апробацію та впровадження технологій дистанційного навчання у освітній процес за базовими напрямами підготовки;
- здійснення освітньої діяльності за технологіями дистанційного навчання;
- участь у створенні банку атестованих дистанційних курсів відповідного напряму (напрямів) підготовки;
- участь у міжнародному співробітництві у сфері дистанційного навчання.
2.7. Локальні центри СДН є структурними підрозділами навчальних закладів будь-якої галузевої належності, що здійснюють навчання за дистанційною формою у межах структури СДН.
Локальні центри СДН забезпечують:
- апробацію та впровадження в навчальний процес новітніх методик організації та технологій дистанційного навчання;
- розроблення дистанційних курсів;
- дистанційне навчання за атестованими дистанційними курсами;
- участь у міжнародному співробітництві у сфері дистанційного навчання.
2.8. Банк атестованих дистанційних курсів СДН (далі – БАДК) є розподіленим інформаційним ресурсом, який може бути розташований на серверах центрів СДН з централізованою системою віртуального керування ним та захисту від несанкціонованого доступу і копіювання інформації.
Атестація дистанційних курсів здійснюється експертною комісією при Координаційній раді у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки, за поданням авторів дистанційних курсів чи осіб, які репрезентують їхні інтереси.
2.9. Базовою телекомунікаційною мережею СДН, що забезпечує реалізацію дистанційної форми навчання, є українська телекомунікаційна мережа закладів освіти і науки (мережа URAN), яка забезпечує для навчальних закладів та наукових установ України якісний високошвидкісний обмін інформацією та повноцінний доступ до глобальної мережі Інтернет.
Навчальні заклади та організації для здійснення дистанційного навчання, у разі необхідності, можуть створювати та використовувати власні корпоративні або інші телекомунікаційні мережі.
3. Управління
системою дистанційного навчання
3.1. Управління СДН здійснюється:
Координаційною радою;
Міністерством освіти і науки;
керівниками навчальних закладів, що створили у своїх навчальних закладах центри СДН певного рівня.
В управлінні СДН можуть брати участь інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади з дистанційною формою навчання, в першу чергу, через участь у роботі Координаційної ради.
3.2. Координаційна рада забезпечує координацію дій Міністерства освіти і науки та інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади, щодо:
· формування нормативно-правової бази СДН, включаючи розроблення нормативних документів, які враховують специфіку підготовки фахівців для різних галузей;
· формування стратегічних напрямів розвитку дистанційного навчання з урахуванням тенденцій науково-технічного прогресу та світових досягнень у цій сфері;
· розроблення критеріїв та вимог до навчальних закладів щодо надання їм статусу центрів СДН певного рівня;
· розроблення механізмів взаємодії центрів СДН щодо спільного використання ними інформаційно-комунікаційних мереж та організації дистанційного навчання за дистанційними курсами, зокрема за такими, що розроблені різними навчальними закладами;
· розроблення науково-методичного забезпечення СДН та стандартів на технології дистанційного навчання;
· проведення науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів, що стосуються проблем дистанційного навчання;
· створення і функціонування постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання, а також сертифікації експертів СДН;
· роботи створених комісій;
· популяризації дистанційного навчання в Україні.
3.3. Міністерство освіти і науки України:
-здійснює загальний контроль якості дистанційного навчання;
-здійснює аналітично-прогнозну діяльність у сфері дистанційного навчання;
-бере участь у формуванні державної політики у сфері дистанційного навчання;
-формує нормативно-правову базу СДН;
-розробляє програми розвитку дистанційного навчання;
-сприяє інтеграції національної системи дистанційного навчання у світову освітню систему;
-разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування забезпечує реалізацію державної політики щодо розвитку СДН і здійснює контроль за її втіленням, дотриманням нормативно-правових актів щодо дистанційної форми навчання у всіх навчальних закладах незалежно від їхньої форми власності та підпорядкування.
3.4. Керівники навчальних закладів:
-приймають рішення щодо входження навчального закладу до складу СДН та забезпечують проведення необхідних заходів, які дають право навчальному закладу вести дистанційне навчання за обраними напрямами (спеціальностями);
-забезпечують підготовку персоналу для впровадження дистанційної форми навчання;
-забезпечують подання на атестацію розроблюваних навчальним закладом дистанційних курсів;
-забезпечують науково-методичну, системотехнічну та матеріально-технічну підтримку дистанційного навчання;
-здійснюють контроль за якістю дистанційного навчання.
4. Стандарти у
дистанційному навчанні
4.1. Дистанційна форма навчання базується на державних стандартах вищої, професійно-технічної та загальної середньої освіти і технологіях дистанційного навчання.
4.2. Стандарти на технології дистанційного навчання та рекомендації щодо їх впровадження розробляються комісією при Координаційній раді з питань системотехнічного забезпечення та стандартизації дистанційного навчання.
5.
Організаційні засади системи дистанційного навчання
5.1. Основні організаційні структури СДН формуються Координаційною радою, створюються і діють на підставі відповідних Положень про них, які затверджуються Міністерством освіти і науки.
5.2. До складу створених при Координаційній раді комісій входять висококваліфіковані фахівці навчальних закладів, наукових, науково-методичних установ та організацій, що здійснюють свою діяльність у освітній або (та) інформаційно-комунікаційній сфері та мають необхідну теоретичну і практичну підготовку з технологій дистанційного навчання.
Чисельність і кадровий склад комісій визначаються і затверджуються Координаційною радою.
5.3. Навчальні заклади всіх рівнів освіти будь-яких організаційно-правових форм власності та підпорядкування можуть створювати центри СДН відповідного рівня після проходження ними експертизи у експертній комісії при Координаційній раді у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки.
5.4. Усі центри СДН, крім локальних, можуть мати розгалужену структуру і включати до свого складу не тільки підрозділи (лабораторії) власного навчального закладу, але й інших навчальних закладів, зокрема за кордоном, на підставі відповідних угод згідно з чинним законодавством.
5.5. Навчальні заклади іноземних держав можуть створювати власні центри дистанційного навчання на базі навчальних закладів України тільки з дозволу Міністерства освіти і науки за наявності позитивного висновку Координаційної ради.
5.6. Створення, поповнення та користування інформаційними ресурсами банку атестованих дистанційних курсів здійснюються як юридичними, так і фізичними особами на договірних засадах.
Усі дистанційні курси, які приймаються до банку атестованих дистанційних курсів, попередньо проходять обов’язкову процедуру атестації у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки.
Функціонування банку атестованих дистанційних курсів здійснюється при повному збереженні авторських і майнових прав на дистанційні курси та забезпеченні авторського нагляду за їхнім використанням.
5.7. Навчальні заклади з метою апробації дистанційної форми навчання або розроблюваних дистанційних курсів можуть самостійно організовувати дистанційне навчання з будь-яких навчальних дисциплін.
5.8. СДН забезпечує гарантовану якість дистанційного навчання за рахунок:
- включення до СДН центрів дистанційного навчання лише тих навчальних закладів, які відповідають усім вимогам та стандартам щодо забезпечення дистанційної форми навчання;
- використання у навчальному процесі атестованих дистанційних курсів;
- проведення періодичного моніторингу якості дистанційного навчання в центрах СДН.
6.
Особливості організації навчального процесу за дистанційною формою навчання
6.1. Учасники навчального процесу
6.1.1. Учасниками навчального процесу, що відбувається за дистанційною формою навчання, є:
- працівники навчальних закладів, що забезпечують навчальний процес, зокрема педагогічні або науково-педагогічні працівники (викладачі, вихователі, вчителі, майстри та інструктори виробничого навчання, методисти, практичні та соціальні психологи тощо, далі за текстом – викладачі), а також адміністративно-управлінський, інженерно-технічний та допоміжний персонал (системні адміністратори, програмісти та інші фахівці з інформаційних технологій, адміністратори дистанційного навчання, інженерно-технічні працівники, методисти, лаборанти тощо, далі за текстом – персонал);
- особи, що навчаються ( студенти, учні, слухачі тощо, далі за текстом – студенти, учні).
6.1.2. Взаємовідносини між учасниками навчального процесу за дистанційною формою навчання регулюються відповідними договорами.
У разі виникнення спорів між учасниками дистанційного навчання щодо якості чи організації навчального процесу всі суперечності щодо сутності спорів розв’язуються Координаційною радою.
Якщо сторони не дійшли згоди після розгляду спірних питань у Координаційній раді, то вони мають право відстоювати свої інтереси у судових інстанціях згідно з чинним законодавством.
6.1.3. Працівники навчальних закладів, що забезпечують навчальний процес за дистанційною формою навчання, повинні мати необхідний кваліфікаційний рівень з технологій дистанційного навчання та відповідні документи, що це підтверджують.
6.1.4. Штатна чисельність працівників навчальних закладів, які забезпечують навчальний процес, обсяг часу, що відведений викладачам для проведення навчальних занять кожного виду, визначаються відповідними нормативами, що затверджуються Міністерством освіти і науки.
6.1.5. Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників, що забезпечують дистанційне навчання, для виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших робіт у поточному навчальному році, не повинен перевищувати річний робочий час, що визначений Кодексом законів України про працю.
Враховуючи підвищену складність підготовки методичного та дидактичного забезпечення дистанційних курсів у порівнянні з підготовкою методичних матеріалів для інших форм навчання, керівникам навчальних закладів дозволяється перерозподіляти робочий час між методичними та навчальними роботами у бік зменшення останніх у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки.
6.1.6. Навчатися у навчальних закладах за дистанційною формою навчання або за дистанційною, що поєднана з іншими формами, мають право громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства відповідно до чинного законодавства та міжнародних угод.
Умови приймання на навчання за дистанційною формою визначаються Міністерством освіти і науки України.
6.1.7. Термін навчання за дистанційною формою визначається державними стандартами освіти та індивідуальними навчальними планами, які розробляються навчальними закладами з урахуванням реальних можливостей виконання навчальних, навчально-виробничих та освітньо-професійних програм у певні строки.
6.1.8. Випускникам навчального закладу, що успішно закінчили повний курс навчання за дистанційною або поєднаною з дистанційною формою навчання і пройшли державну атестацію, видаються відповідні документи державного зразка про освіту.
Студенти (учні), які успішно закінчили навчання за окремими дистанційними курсами, одержують кваліфікаційний документ (сертифікат) відповідного навчального закладу.
6.1.9. Перелік напрямів, спеціальностей та навчальних дисциплін, за якими допускається підготовка за дистанційною формою навчання, встановлюється Міністерством освіти і науки.
6.1.10. Перелік навчальних дисциплін та форм організації навчання, за якими може бути забезпечене дистанційне навчання або використання його елементів, визначає навчальний заклад.
6.2. Особливості організації навчального процесу у вищих навчальних закладах
6.2.1. Навчальний процес дистанційного навчання у вищих навчальних закладах організовується на підставі навчальних планів, що розроблені на основі галузевих стандартів вищої освіти, за умови виконання вимог до всіх елементів технологій дистанційного навчання.
6.2.2. Навчальний процес за дистанційною формою у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах:
- навчальні заняття;
- виконання проектних завдань;
- практична підготовка;
- контрольні заходи.
6.2.3. Основними видами навчальних занять при дистанційному навчанні у вищих навчальних закладах є: самостійне вивчення навчального матеріалу дистанційного курсу, лекція, консультація, семінар, дискусія, практичне заняття, лабораторне заняття.
6.2.4. Самостійне вивчення передбачає використання навчальних матеріалів дистанційних курсів, які студенти одержують через Інтернет (інтранет, корпоративну мережу) та (або) на магнітному носії (CD-ROM).
Вимоги щодо самостійного вивчення навчального матеріалу конкретної дисципліни визначаються навчальною програмою дисципліни, методичними вказівками, інструкціями і завданнями, що містяться у дистанційному курсі.
6.2.5. Лекція – один із видів навчального заняття у дистанційному навчанні, на якому студенти отримують аудіовізуальну інформацію лекційного матеріалу через засоби телекомунікаційного зв’язку як у синхронному режимі, коли студенти можуть отримувати інформацію від лектора і ставити йому запитання у реальному вимірі часу, так і в асинхронному, коли студенти отримують аудіовізуальний запис лекційного матеріалу.
6.2.6. Консультація – це елемент навчального процесу, за яким студенти дистанційно отримують відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.
6.2.7. Семінар – це навчальне заняття, що заплановане програмою навчання, під час якого відбувається обговорення вивченої теми, до якого студенти готують тези виступів на підставі виконаних завдань.
6.2.8. Дискусія – це навчальне заняття, проведення якого визначається викладачем у зв’язку з необхідністю вирішення поточної проблеми, що виникла у студентів під час навчання, шляхом обговорення її студентами з викладачем та між собою.
6.2.9. Семінар і дискусія проводяться дистанційно у синхронному режимі (в реальному часі) з використанням телекомунікаційної мережі.
6.2.10. Практичне заняття – це навчальне заняття, під час якого відбувається детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формуються вміння і навички їхнього практичного застосування шляхом індивідуального виконання ними завдань, що сформульовані у дистанційному курсі.
Практичні заняття виконуються дистанційно, результати надсилаються викладачеві електронною поштою.
6.2.11. Лабораторне заняття – форма навчального заняття, яке передбачає, що студенти особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень конкретної навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.
6.2.12. Лабораторні заняття залежно від напряму (спеціальності) підготовки, рівня матеріально-технічної оснащеності реальних лабораторій, можливостей створення і використання віртуальних лабораторій можуть проводитись у формі одного з таких варіантів:
*очно у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях;
*дистанційно з використанням відповідних моделювальних програм (емуляторів), віртуальних лабораторій;
*за змішаною формою (частина – за першим, а частина – за другим варіантами).
6.2.13. Перелік дисциплін, за якими не допускається дистанційне виконання лабораторних робіт, визначає вищий навчальний заклад.
6.2.14. Виконання проектних завдань у дистанційному навчанні передбачає розроблення курсових та дипломного проектів (робіт), які виконуються студентами самостійно з наданням можливості консультування з керівниками проектів та консультантами через електронну пошту або очно.
6.2.15. Проекти (роботи) оформлюються студентами на паперовому носії та в електронному вигляді, надсилаються до навчального закладу поштою і електронною поштою або подаються особисто, де розглядаються у встановленому порядку.
6.2.16. Захист проектів (робіт) відбувається очно (а у разі створення правових і організаційних умов та інформаційно-технологічних засобів, що забезпечують гарантований рівень аутентифікації студентів, – дистанційно) перед відповідними комісіями за участю керівника проекту.
6.2.17. Проекти (роботи) зберігаються у спеціальних архівах на паперовому носії та в електронній формі на магнітному носії (на дискетах чи CD-ROM) протягом визначеного терміну: курсові – протягом 1 року, дипломні – 5 років.
6.2.18. Практична підготовка студентів здійснюється у формі реальної професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом вищого навчального закладу.
6.2.19. Студенти дистанційної форми навчання, які працюють за обраним у вищому навчальному закладі фахом, звільняються від проходження практичної підготовки.
6.2.20. Контрольні заходи у студентів дистанційної форми навчання передбачають самоконтроль, вхідний, поточний, рубіжний та підсумковий контроль.
6.2.21. Самоконтроль є первинною формою контролю знань студентів, який обов’язково забезпечується структурою та організацією будь-якого дистанційного курсу.
6.2.22. Основною формою вхідного, поточного та рубіжного контролю є тестування. Крім того, поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних, семінарських занять і дискусій.
6.2.23. Оцінювання результатів тестування, практичних і лабораторних робіт відбувається дистанційно у двох режимах: автоматизовано та безпосередньо викладачем.
6.2.24. Іспити та заліки складаються студентами в період екзаменаційних сесій або за індивідуальним графіком, який затверджується вищим навчальним закладом.
6.2.25. До розроблення і впровадження механізму аутентифікації учасників процесу дистанційного навчання іспити та заліки складаються очно або дистанційно у присутності відповідальної особи чи комісії, які матимуть повноваження щодо ідентифікації особи студента.
6.2.26. Результати поточного та семестрового контролю (іспитів та диференційованих заліків) оцінюються у порядку, що визначається Міністерством освіти і науки.
6.2.27. Результати семестрового контролю зберігаються в електронному вигляді та дублюються на паперових носіях.
6.3. Особливості організації навчального (навчально-виробничого) процесу у професійно-технічних навчальних закладах
6.3.1. У професійно-технічних навчальних закладах навчальний процес організовується з використанням технологій дистанційного навчання на підставі адаптованих до дистанційної форми навчання навчальних планів первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення робітничої кваліфікації, а також навчальних програм з навчальних предметів та професійно-теоретичної підготовки.
6.3.2. За технологіями дистанційного навчання у професійно-технічному навчальному закладі здійснюються такі види підготовки:
· природничо-математична,
· гуманітарна,
· загальнотехнічна,
· професійно-теоретична.
6.3.3. Професійно-практична підготовка здійснюється очно у вигляді виробничого навчання, виробничої, переддипломної (передвипускної) практики і проводиться у навчально-виробничих майстернях, на полігонах, тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві та в сфері послуг (крім випадків, що передбачені для підготовки осіб з особливими потребами).
6.4. Особливості організації навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах
6.4.1. У загальноосвітніх навчальних закладах навчальний процес за дистанційною формою організовується відповідно до існуючих робочих навчальних планів за умови їхньої адаптації до дистанційної форми навчання.
6.4.2. До розроблення та прийняття необхідної для впровадження дистанційної форми навчання нормативно-правової бази загальноосвітні навчальні заклади можуть застосовувати у навчально-виховному процесі елементи технологій дистанційного навчання або навчання за атестованими дистанційними курсами для окремих дисциплін.
6.4.3. При створенні відповідної нормативно-правової бази загальноосвітні навчальні заклади можуть запроваджувати навчання, поєднуючи дистанційну форму з іншими, а в окремих випадках, наприклад для обдарованих дітей або дітей з особливими потребами, – повністю за дистанційною формою навчання.
7.
Забезпечення дистанційного навчання
7.1. Забезпечення дистанційного навчання включає такі складові:
-науково-методичне забезпечення;
-кадрове забезпечення;
-системотехнічне забезпечення;
-матеріально-технічне забезпечення.
7.2. Науково-методичне забезпечення дистанційного навчання розробляють навчальні заклади, які мають центри СДН відповідного рівня – головний, регіональні та базові, а також науково-методичні установи та організації, що підпорядковані Міністерству освіти і науки, Академії педагогічних наук та іншим центральним органам виконавчої влади.
7.3. Науково-методичне забезпечення включає:
-наукові основи дистанційного навчання для всіх освітніх рівнів та напрямів підготовки, перепідготовки та (або) розширення профілю (підвищення кваліфікації);
-критерії, засоби і системи контролю якості дистанційного навчання;
-єдині вимоги до навчальних планів, програм і нормативів дистанційного навчання, які відповідають державним стандартам освіти;
-дидактичне та методичне забезпечення дистанційних курсів;
-методики розроблення, апробації та впровадження дистанційних курсів;
-науково-методичні основи функціонування банку атестованих дистанційних курсів.
7.4. Кадрове забезпечення дистанційного навчання реалізується постійно діючою системою перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання таких категорій фахівців:
-педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів;
-фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій – інженерів, програмістів, системних адміністраторів дистанційного навчання;
-менеджерів дистанційного навчання;
-методистів дистанційного навчання;
-експертів дистанційного навчання.
Механізм створення та функціонування постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання і методичне забезпечення для неї розробляється під керівництвом Координаційної ради.
Перелік центрів СДН, що проводять навчання і видають відповідні документи про підвищення кваліфікації з дистанційного навчання, визначає Міністерство освіти і науки України за рекомендацією Координаційної ради.
Усі фахівці, що забезпечують дистанційне навчання, повинні бути атестованими і мати відповідні документи, які підтверджують їхній кваліфікаційний рівень з дистанційного навчання.
Навчальні заклади всіх рівнів забезпечують підвищення кваліфікації своїх працівників, які задіяні у дистанційному навчанні, не рідше одного разу на три роки.
7.5. Системотехнічне забезпечення СДН включає в себе:
апаратне забезпечення;
телекомунікаційне забезпечення;
програмне забезпечення;
інформаційне забезпечення.
7.5.1. До апаратного забезпечення належать:
-сервери для розміщення дистанційних курсів, WEB-сайтів та відповідних сервісних служб;
-робочі станції для викладачів та персоналу, які забезпечують процес дистанційного навчання, а також студентів і учнів, що навчаються дистанційно;
-мережне обладнання для об’єднання серверів та робочих станцій у єдину локальну систему та їхнього підключення до Інтернет (інтранет).
7.5.2. Телекомунікаційне забезпечення складається з:
-телекомунікаційного обладнання, що забезпечує об’єднання мереж, які задіяні у дистанційному навчанні;
-телекомунікаційного обладнання, що забезпечує необхідну якість та пропускну здатність каналів зв’язку для інтерактивної взаємодії учасників навчального процесу та їхнього доступу до інформаційних ресурсів, що є як у межах СДН, так і в інших інформаційних джерелах, зокрема мережі Інтернет.
7.5.3. Програмне забезпечення СДН включає:
-системне програмне забезпечення для підтримки роботи серверів і робочих станцій;
-прикладне програмне забезпечення для підтримки WEB-сайтів та інформаційних ресурсів;
-прикладне програмне забезпечення для підтримки функцій дистанційного навчання, що забезпечують загальну підтримку та адміністрування процесу дистанційного навчання;
-прикладне програмне забезпечення для викладачів, студентів і учнів, за допомогою якого реалізуються конкретні рішення організації та ведення навчального процесу у дистанційній формі;
-прикладне програмне забезпечення для створення навчальних матеріалів дистанційних курсів (редактори тексту, графіки, відео, звуку, анімаційні пакети тощо);
-інше програмне забезпечення, що рекомендується або розповсюджується навчальним закладом для його використання особами, що навчаються за дистанційною формою навчання.
7.5.4. До інформаційного забезпечення СДН належать інформаційні ресурси, що використовуються у процесі дистанційного навчання: окремі дистанційні курси, електронні бібліотеки, БАДК, нормативно-правова база, що стосується дистанційного навчання, інші бази та банки даних, зокрема ті, що є в мережі Інтернет.
7.6. До матеріально-технічного забезпечення СДН належать матеріальні об’єкти та обладнання, що забезпечують процес дистанційного навчання.
Вимоги до матеріально-технічного забезпечення СДН навчальних закладів з дистанційною формою навчання визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами.
8. Фінансові
відносини в сфері дистанційного навчання
8.1. Фінансування в системі дистанційного навчання здійснюється за рахунок коштів:
>державного бюджету;
>фізичних та юридичних осіб, що вносять плату за навчання;
>виконання господарчих договорів;
>отриманих грантів;
>добровільних внесків і пожертв;
>інших надходжень, що не заборонені чинним законодавством.
8.2. Фінансові відносини між навчальними закладами, організаціями та установами в сфері дистанційного навчання здійснюються відповідно до двосторонніх або багатосторонніх договорів.
9. Міжнародне
співробітництво у сфері дистанційного навчання
9.1. Головними напрямами міжнародного співробітництва у сфері дистанційного навчання для навчальних закладів є:
· участь у проектах і програмах, що спрямовані на входження системи дистанційного навчання України у світову освітню систему з урахуванням національних інтересів і здобутків вітчизняної освіти, зокрема створення міжнародних віртуальних університетів, до складу яких входять навчальні заклади різних країн;
· участь у проектах і програмах інтегрування національних телекомунікаційних мереж, що задіяні у дистанційному навчанні, у європейські та світові науково-освітні телекомунікаційні мережі;
· проведення спільних наукових досліджень щодо розвитку технологій дистанційного навчання;
· участь у розробленні міжнародних стандартів на технології дистанційного навчання;
· надання послуг, пов’язаних із здобуттям освіти за технологіями дистанційного навчання, іноземним громадянам;
· відрядження за кордон педагогічних, науково-педагогічних працівників та інших фахівців з метою підвищення кваліфікації з дистанційного навчання відповідно до міжнародних договорів України, а також прямих договорів навчальних закладів з іноземними партнерами.
9.2. Навчальні заклади мають право здійснювати міжнародне співробітництво в сфері дистанційного навчання, укладати відповідні договори, встановлювати прямі зв’язки з навчальними закладами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до чинного законодавства.
Перший заступник
директора департаменту
вищої освіти М.О.Хмелевський
Немає коментарів:
Дописати коментар