Способи оптимізації педагогічних технолігій за версією С. Негоди

Моделювання технології

проведення  сучасного уроку

Педагогічні колективи загальноосвітніх навчальних закладів працю­ють над виконанням завдань формування інтелекту нації, до числа яких входить упровадження державних стандартів загальної середньої освіти, новітніх методик та технологій навчання, інформатизація управління навчальним закладом, матеріально-технічне та методичне забезпечення на рівні сві­тових стандартів. Провідна місія у виконанні цих завдань належить пересічному учи­телеві, і полягає вона у поліпшенні якості навчання, виховання, розви­тку та компетенцій учнів, підготовки їх до суспільно-корисної праці, самостійного життя в принципово нових політичних та соціально-економічних умовах.

Істотно поліпшити якість навчання, виховання і розвитку учнів мож­ливо лише за умови цілеспрямованого, систематичного, послідовного удосконалення  технології уроку як основної форми організації навчально-виховно­го процесу в середній освіті.

Підвищенню ефективності сучасного уроку сприяють модернізація інноваційних напрямків технологічного навчання, впровадження модульної системи на­вчання, ідей позитивного педагогічного досвіду, нетипових  уроків.

У системі факторів підвищення ефективності сучасного уроку важливе місце по­сідає його моделювання з точки зору виграшних стратегічних завдань  та системний аналіз отриманих результатів в рамках загальноосвітніх навчальних закладів. Своєчасне отримання учителем методичних рекомендацій та відповідне динамічне корегування змісту та форми освітнього процесу.  Висвітлені в освітньому просторі України  унормовані процеси змісту навчання вже отримали відповідну проекцію на  уроках, що сприяють  удо­сконаленню педагогічної майстерності та розвитку творчості вчителів.

Пропонована стаття містить матеріали, які допоможуть керівникам учителям при моделюванні навчального процесу, зокрема уроків, позакласних заходів, при викладанні навчальних предметів і сприятимуть підвищенню ефективності технології уроку, його аналізу й самоаналізу результативності.

ТЕХНОЛОГІЇ  НАВЧАННЯ

Не підлягає сумніву, що регулярне моделювання учителем сучасного  навчального процесу орієнтоване  на  сучасного учня, чому повинні підпорядковуватись всі сучасні педагогічні технології проведення уроку.

Педагогічна технологія – сукупність психолого-педагогічних прийо­мів, методів навчання, виховних засобів, що спрямована на досягнення  стратегічної освітньої цілі. Вона є організаційно-методич­ним інструментом педагогічного процесу (Б. Т. Лихачов).

Педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Безпалько).

Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності по проектуванню, організації та проведенню на­вчального процесу із обов'язковим забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителів (В. М. Монахов).

Педагогічна технологія – це системний метод створення, впроваджен­ня і визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів, їх взаємодії, яка має забезпечити оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Ознаки педагогічної технології:

• чітко означена концепція  інтелектуального потенціалу  освітньої технології;
•  у  цілісних фрагментах  наявне  співвідношення  штучного  та природнього інтелектів та знань в освітньому середовищі;
• процесуальний багатоаспектний характер успішної взаємодії  учасників в навчально-інформаційному середовищі;
• специфічна сукупність прийомів,  методів  та форм взаємодії учасників навчального процесу;
• моделювання зразків і стандартів освіти, проектування й організація і результативне втілення  культурного діалогу в освітньому процесі;
• наявність матеріальної  та інформаційної  бази освітнього процесу, відповідних комфортних, екологічних,  морально-психологічних умов освітнього процесу;
• наявна система експертизи  достовірних знань та розв'язання проблем освітнього процесу;
• стратегічні та тактичні плани підтримки  інформаційної мережі, навчальних програм «інтелектуального» контролю знань, довідкові бази  знань;
• наявний обмін  знаннями та взаємодія з програмними агентами для підтримки багатьох інтелектуальних функцій  освітньої технології.
• оптимальним чином проінтегрувані всі існуючі засоби  існування освітнього середовища задля найбільш ефективного функціонування середовища, оптимізавані процеси  керування діяльністю учасників навчального процесу.
• можливість колективного розв’язування задач у освітньому середовищі багатьма користувача технології;
•  моделювання агента на базі співіснуючого  досвіду і знань у розвитку,  подальша уніфікація, спеціалізація, універсалізація, формування єдиних стандартів розробки та впровадження окремих модулів, підсистем та систем навчального призначення у межах якісно нового інформаційно-навчального простору з елементами  швидкодіючого штучного інтелекту;
•  

У поняття «технологія» входять:

• цільова стратегічна спрямованість на отримання освіти;
• наукова ідея, на якій ґрунтується дана технологія;
• тактична схема  різноманітних взаємодій  учасників навчального процесу;
• об’єктивні критерії оцінки результатів компетенцій  учасників в  подальшій практичній діяльності ; 
• спроможність учасником навчального процесу накопичувати  і втілювати  і розвивати передовий досвід в подальшій діяльності.
• суспільні та соціологічні  вияви результатів на перспективу.

 

    Виділяють широку групу освітніх технологій в Україні:

• технології  «традиційної школи»;

• технології  «школи розвитку»;

• технології «школи соціалізації».

• креативні технології;

• експериментальні  технології;

• дистанційні технології;

• інтерактивні технології;

• проблемні  НЛП-технології.

   Проте зараз в очах нашого мінливого суспільства високий інтелект  і  компетентність - не стали головною ціллю для розвитку дитини та свідомості її батьків,  тому в пересічних сім'ях, як правило, не завжди заохочують  інтелектуальний розвиток. Простий приклад з життя: у більшості сімей, як показує дослідження, батьки частіше заохочують розвиток інтелекту у синів. Але якщо у батька дві доньки, одну з них можуть виховувати «по-чоловічому», націлюючи на те, щоб вона стала розумною і успішною в кар'єрі. І та розвивається в інтелектуальному плані нітрохи не гірше, ніж хлопчик.  Навіть при «поганих» генах можна виховати геніальну дитину, але тільки в тому випадку, якщо батьки і педагоги готові звалити на себе величезну роботу. «Здібності дитини - як рослина, яка засохне без правильного поливу і добрива», - з цим погоджується всі. Високий IQ в дитини -  на 70 % річ спадкова. Але  30% припадає на соціально-економічні умови середовища в якому відбувається інтелектуальний та фізичний розвиток  дитини.  Обдарований, але не «розбуджений» (або просто ледачий) індивідуум програє в інтелектуальній гонці не так генетично багатому, але наполегливому і працелюбному. Це повинно заспокоїти майбутні розбрати  між прихильниками  спадкової  та соціальної залежності.  Дослідження констатують, що у підлітковому віці генетична зумовленість не відіграє велику роль, в шкільному віці інтелект дитини все одно залишається скоріше заслугою сумлінного навчання, а не спадковою або національною ознакою.  Тому велику роль в освітньому процесі відіграє  його відповідне моделювання знань(понять, усвідомлень, навичок, умінь) тобто  нової інформації  чи нового  практичного досвіду про щось.

Технологічні критерії «знання та досвіду»: інформаційні цінності і їх зміст

На зміст знань, що поширюються, як правило, через засоби масової інформації, впливають політичні, законодавчі, та економічні умови, а також технологія і схема роботи інформаційних, освітніх організацій. Працівники цих організацій діють у рамках власних уявлень про те, що може бути знанням та новиною чи практичним досвідом в суспільстві. У сфері суспільної комунікації зміст знань та новин зазвичай вписується у рамки певних моделей подання інформації, що їх називають інформаційними цінностями. Ми проаналізуємо, як такі цінності впливають на зміст поширюваної інформації. Практика  показує, що сучасні знання і освіта можуть впливати на розвиток суспільно-політичних подій впродовж цілих поколінь. Але для цього ми маємо коротко розглянути інформаційні цінності і зміст знань як засіб опису змісту передового  досвіду.

"Виробництво" знань та новин передового досвіду можна уявити як процес добору і написання матеріалів практиками-фахівцями з різних галузей та наук. Перед тим як почнуть надходити до освіти саме нові знання і новини про передовий досвід, інформаційні та наукові організації та їхні суміжні працівники в освіті повинні ухвалити низку рішень: де розташувати свої представництвапередового досвіду, які значущі події в науці і який саме досвід практиків слід вважати "вартими публікації", тобто згадування як новинок або подання у формі інформаційного матеріалу про нові знання, якими джерелами інформації можна скористатися у поточному порядку для їх отримання. З якої сировини створюються повноцінні і зрозумілі інформаційні матеріали для освіти? Орієнтиром для освітянина у здійсненні добору і написанні дидактичного матеріалу є інформаційні та фахові приорітети та цінності в суспільстві. Їх можна розглядати як поєднання освітянських традицій та суспільних потреб в інформаційних і освітніх організаціях. Вони є зручним засобом для полегшення координації роботи навчальних установ і дають змогу постійної комунікації з нагляду над освітою, яка зараз дорого коштує для держави, і викликає багато зайвих конфліктів в суспільстві. Водночас загальноосвітні знання в середній школі є досить загальними, щоб забезпечити гнучкість, толерантність і творчу атмосферу в рамках інформаційної та освітньої організації в державі. Які інформаційні цінності домінують зараз в українській освіті? Подаю нижче перелік якісних характеристик змісту знань та досвіду, за якими моделюють сучасну освітню дидактику для шкіл. Ваш покірний слуга, автор цієї статті виокремив низку умов або цінностей, які слід враховувати, щоб новий досвід чи нову подію або наукову проблему було визнано "вартими публікації" в освітній дидактиці. Деякі з таких умов є універсальними, деякі специфічними, пов'язаними з особливостями нашої, європейської культури, але разом з тим ці умови є добрим орієнтиром для розуміння схеми функціонування механізму добору знань, досвіду чи новин.

1. Своєчасність знань. Новини про нові знання чи про новий  зразковий досвід за своєю природою мають бути несподівано новими. Це означає, що інтелектуальні експертизи нових винаходів та подій, які щойно сталися, мають для певного моменту набагато вищу інформаційну цінність, ніж ті, що вже сталися і давно призабуті,  і не застосовуються  зараз на практиці. Своєчасність як інформаційна цінність означає, що матеріали про останні  нові знання,  події і оперативність їх інтелектуального опрацювання, особливо висвітлення окремих експертиз знання в "живому" режимі, цінуються дуже високо. Втім, це часом призводить до "висмикування" інтелектуальних проблем із контексту, тобто знання  висвітлюється не як частина процесу чи одна з ланок загального ланцюжка, а просто як окремий ізольований факт.

2. Характер знань, передового досвіду, новин повинен узгоджуватися з періодичністю виходу певного засобу масової освітньої інформації: цей критерій пов'язаний з критерієм своєчасності і тривалістю повної перевірки достовірності нових знань. Чи обрані знання підлягають критеріям загальнолюдських цінностей. Одні нові події, наприклад, вибори, тривають недовго і потребують небагато часу для опрацювання критеріїв, оскільки їх значення цілком очевидне для всієї держави. Водночас економічні, соціальні й культурні процеси потребують чимало часу для розгортання і усвідомлення їх значення. Події першої групи, як правило, узгоджуються з періодичністю випуску щоденних газет та радіо і телепрограм, натомість події другої групи, щоб стати "вартими публікації", мають бути "відзначені" іншими інтелектуальними інститутами чи подіями, наприклад, виходом офіційного наукового звіту або конференцією про ці знання чи про новий передовий досвід.

3. Пороговий рівень знань. Цей критерій пов'язаний із співвідношенням масштабів інформаційної чи освітньої організації (якою вона є - місцевою чи національною) і масштабів повного усвідомлення знань. Значна інтелектуальна подія має високий поріг драматичності і відтак забезпечує додатковий рівень драматичності впродовж тривалого часу вивчення її фахівцями. Прикладом може бути знання про певні закони, про конфлікти, про війни, глобальні кризи, катастрофи, тощо. При цьому велика подія стає джерелом інших знань, новин, іноді безпосередньо з нею не пов'язаних. Прикладом такої події є винаходи нових технологій у виробництві, які спричиняють появу численних матеріалів про знання тих процесів, які є локальними чи глобальними, і причетні до цієї технології.

4. Недвозначність знань. Цей критерій пов'язаний з розумінням і з використанням знання в подіях і на практиці. Новинні та освітянські ЗМІ потребують "завершені" матеріали, з обмеженою кількістю можливих тлумачень, які мали б логічний початок і кінець та задовольняли загальним моральним вимогам,  як от чітке визначення категорій правильного та хибного, доброго та поганого, взірцевого та потворного.

5. Значимість знань. Цей критерій пов'язаний з поняттям культурної близькості знань, досвіду, подій, про яку йдеться у нових матеріалах про зразковий досвід в суспільстві. Інтелектуальні події, що узгоджуються з культурними традиціями людей, які опрацьовують новий досвід, та аудиторії, яка їх споживає, вважаються значимішими, ніж ті події, що пов'язані з іншими, менш поширеними культурами. Події, що сталися у своєму регіоні чи країні, або навіть в інших країнах зі схожими культурними традиціями висвітлюються частіше, ніж ті події, що відбуваються у решті світу. Це призводить до того, що у секторі закордонних новин про інтелектуальні події у країнах, що розвиваються, систематично замовчують.

6. Співзвучність знань. Ця цінність характеризує передбачуваність або бажаність вивчення інтелектуальних знань, подій, досвіду. "Коли освітянські чи наукові  ЗМІ сподіваються, що якась інтелектуальна знахідка має трапитися, вона неодмінно трапляється". Часом це призводить до появи матеріалів про новий досвід, про події, які в дійсності мали місце лише частково, або матеріалів, зосереджених на тому, що мало статися, а не на тому, що сталося насправді.

7. Несподіваність або новизна знань. Варті публікації знання повинні бути несподіваними і незвичайними. Згідно з класичною формулою, якщо собака може покусати людину, це банальна звичайна подія, повідомлення про яку навряд чи зацікавить споживача знань. Якщо ж людина покусала собаку, таке повідомлення вважається вартим публікації, бо воно не є буденним. У такий спосіб знання не відображають звичайної, щоденної діяльності людей, а тяжіють до висвітлення надзвичайних, яскравих подій чи нового досвіду.

8. Рекурентність знань і продовження . Освітянські ЗМІ схильні повертатися до інтелектуальних тем та розповідей про знання та практичний досвід, що були опубліковані раніше. До того ж засоби масової інформації часто використовують стереотипи як короткий шлях до пояснення соціального значення або досягнення розуміння аудиторії, особливо коли ці стереотипи живлять рекурентну освітянську тему на великому часовому проміжку. В основі розширення знань лежать такі принципи: якщо множина знань А розширюється до множини знань В, то: 1) множина знання А повністю входить до множини знання  B; 2) операції і відношення між елементами, які виконуються в множині знань А, зберігаються і для элементів множини знань В; 3) у множині знань В виконуються операції,  які не виконуються або частково виконуються  у множині А; 4) множина знань В являється мінімальним розширенням множини знань А, яка володіє властивостями  1) – 3).

9. Композиція знань. Стосовно знань, досвіду, новин, що поширюються через освітянські ЗМІ, це означає необхідність додержуватися певного співвідношення між різними видами матеріалів. Наприклад, інформаційна організація, аби забезпечити баланс і різноманітність передач досвіду фахівців-практиків або їх друкованих матеріалів, змушена постійно здійснювати вибір серед цих матеріалів місцеві та міжнародні інтелектуальні події та новинки.

10. Персоналізація знань. Згідно з цією інформаційною цінністю зань, досвіду, новин та їх історію творять тільки особистості, а не інституції чи організації, до яких вони належать, чи структури, в рамках яких вони діють. Події висвітлюються з точки зору їх впливу на окремих людей. Інтелектуальний конфлікт розглядається як боротьба окремих точок зору, а не інтелектуальних чи ідеологічних  напрямків.

11. Загальнолюдські інтереси знань. Цей критерій пов'язаний із критеріями персоналізації та новизни, проте його застосовують переважно до "м'яких" традиційних матеріалів, наприклад історій про відомих осіб далекого минулого, що були загубилися, але згодом знайшли своїх інтелектуальних господарів серед науковців, або інших  епізодів  "доброго настрою" з повсякденного життя. Часто телевізійні освітянські блоки новин закінчуються матеріалами, що викликають загальнолюдський інтерес, аби пом'якшити вплив решти негативних матеріалів про людських досвід.

13. Концентрація уваги на представниках інтелектуальної еліти та на досвіду розвинених країн. Відомі особи, політики та найрозвиненіші в економічному відношенні нації частіше перебувають у фокусі уваги засобів масової інформації, ніж усі інші. Герберт Дженс (Herbert Gans, 1980) зробив огляд американських телевізійних мереж CBS та NBC, журналів "Newsweek" та "Tіme" і дійшов висновку, що у новинах про інтелектуальний досвід фігурують переважно відомі, видатні люди, а повідомлення за участю офіційних осіб складають три чверті всіх інформаційних ресурсів.

14. Сенсаційність знань: досвід про  злочин, знання про смерть, знання про конфлікт та драму. Дослідження показали, що у нових знаннях про сучасне життя надто багато уваги приділяють насильству (з огляду на його справжній рівень у реальному житті), репрезентованому переважно повідомленнями про кримінальні злочини насильницького характеру. Смерть, що настала в результаті насильства, ймовірніше буде подана у новинах, ніж смерть від хвороби. Дослідження у Великобританії виявили, що частота повідомлень про злочини у засобах масової інформації не має жодного стосунку до реального рівня злочинності. Кількість повідомлень у ЗМІ виявилася явно перевищеною порівняно з реальною кількістю таких злочинів, як убивства, шахрайство, шантаж та злочини, пов'язані з наркотиками.

15. Негативізм знань. Ця інформаційна цінність певною мірою пов'язана із схильністю до сенсацій, недвозначністю, періодичністю та співзвучністю досвіду про наше життя. Ілюстрацією до неї може бути твердження, що "погані новини - це добрі новини". Повідомлення у засобах масової інформації зазвичай сконцентровано на конфліктах, порушеннях та відхиленнях від норми.

Зрозуміло, що не всі інформаційні повідомлення в освіті та науці  відображають всі зазначені цінності, деякі з яких до того ж суперечать одна одній (наприклад, загальнолюдські інтереси та концентрація уваги на інтелектуальній еліті). Причини цього явища можна пояснити, з'ясувавши, як ці цінності відображені в різних типах інформаційних повідомлень. Повідомлення про локальну війну зазвичай не відповідає критерію концентрації уваги на представниках  елітищо задіяна в цьому конфлікті, якщо, звичайно, до неї не причетний начальник освітнього департаменту держави чи моральної охорони або сам конфлікт не настільки серйозний, щоб заслуговувати на коментар з боку котрогось із місцевих корифеїв науки. Крім того, ієрархія інформаційних цінностей і знань змінюється залежно від типу інформаційної продукції. Газети та щоденні радіо і телепередачі вище цінують своєчасність, ніж щомісячні інтелектуальні журнали новин. А бульварні видання більш схильні до персоналізації, ніж "елітні" газети. Проте більшість інформаційних цінностей можна спостерігати у дії практично в усіх різновидах інформаційних продуктів.

Зазначені інформаційні цінності істотно впливають на спосіб подання матеріалів новий досвід. Певні прийоми подання освітньої інформації можна спостерігати у будь-якому матеріалі з інтелектуального життя, проте найяскравіше вони виявляються в процесі інтенсивних інтелектуальних дебатів в освітянських установах: під час захисних кампаній та виборів на звання корифея.

Проблеми моделювання явища  обдарованості дитини

 З яких моментів та тенденцій в психологічній сфері особистості дитини починає розвиватися динамічне явище обдарованості? В аспекті  фахової праці психологи та соціологи виявляють фахівців різного рівня від компетентних, діяльних, ерудованих, унікальних, духовно-інтелектуальних до талановитих та геніальних. Таким чином, у дитячому віці подібні рівні діяльності некоректні. Проте, якщо у дитини контекстуально наявні або формуються творчі здібності, тобто, на достатньому рівні набуті духовні, фізичні, інтелектуальні, психологічні здібності митця і постійно реалізуються у творчій мережі  через свідому дію, через багату уяву, через продуктивне та творче мислення, через сприйняття умовностей, через особисту волю, мову, світогляд, то можна говорити про  динамічний процес формування творчої особистості, що відбувається у внутрішній сфері буття дитини.   Будь-яка творча праця – це вияв внутрішньої свободи , що являє собою основу метафізичного  в особистості, воно характеризується через особливу енергетику обдарованої дитини. Проблематика формування та розвитку внутрішньої свободи типова для будь-яких видів обдарувань, хоча може бути по-різному усвідомлюватися. Вона характеризується різними відношеннями:

1) відношення дитини до власної творчості, тобто, установка дитини на пізнання або творення нового;

2) наявність необхідності та потреби самореалізації;

3) ступінь оволодіння сферою творчих зацікавлень;

4) творчий досвід дитини в роботі з певними кодовими системами.

Сама задача моделювання процесу розвитку обдарування зводиться не тільки до планування стратегічних цілей та обрання відповідних тактичних ходів у процесі взаємодії дитини з педагогом.

По-перше, реалізація творчого ресурсу будь-кого з дітей відбувається у різноманітних потоках навчально-інформаційного середовища, у  якому діють певні технології, тенденції та закономірності зовнішнього впливу. За яким принципом здійснюється рух взаємовідносин внутрішніх  та зовнішніх чинників, що технологічно реалізуються в творчому середовищі, так, відповідно, формується воля, метафізична сфера у свідомості обдарованої дитини. Якщо тут важливу роль відіграють  відкриті та замкнені мережі стосунків, тоді які  можливості  оптимальних засобів зв’язку у таких мережах. Отже, моделювання процесу обдарованості розпочинається через  мережу різноманітних зв’язків особистості з фахівцями.

На початку  певна зосередженість  та концентрація на  розбудові власної мережі стосунків, осмислення її залежностей, взаємовпливів  властива  будь-якому типу обдарування. Для  обдарувань важливий чинник творчості - це акумульований внутрішній досвід отриманих практик та творчих станів, переживань, сугестій  та медитацій, адже саме досвід допомагає дитині виходити за межі безпосередньої інформації під час творчого акту, саме він призводить до формалізації творчого буття у певний масив нових змістів, дій, символів на основі традиційних знакових систем та  штампів. У творчості спостерігається неабияка доля залежності від обсягу дійсного досвіду, бо це корегує волю та організованість дитини до  оптимального пошуку. Таким чином, конструюючи творчу мережу, потрібно   регулювати   процес пізнання  через емоційну парадигму досвідного буття обдарованої дитини, це сприяє вияву природним задаткам, фізіологічним, віковим особливостям.

 Організація ланцюгових процесів вдосконалення знарядь та засобів творчої праці дитини формує якісну позитивну реакцію на зміну власних звичок, стереотипів та автоматичних дій, підвищує рівень композитивної діяльності обдарованої дитини, неперервно виявляє самокритичний стан, сприяє внутрішньому діалогу з самим собою.

Аби дитина не стала звичайною лялькою в умовах творчого середовища, слід звертати увагу на потайні очікування, комплекси та творчі страхи дитини перед вдосконаленими  знаряддями та засобами творчості. Односторонній  вплив авторитетів на самостійні  творчі спроби не завжди дитині вдається долати самотужки, тут , як правило, дитина переборює себе та перешкоди, такі негативні вияви буденності та реальності спричиняють гальмування розвитку обдарованості. З боку педагога потрібна психологічна допомога, як фахівця, а не контролера, що котрий корегує  процес переосмислення проблем власного творчого поступу. Моделюючи процес самореалізації дитини, варто  стимулювати спадкові інтелектуальні особливості дитини через духовно-особистісне відношення   до дійсності , враховуючи  цінності особи та її культуру. Вказуючи при цьому на еволюцію та динаміку розвитку творчого досвіду, як інтуїції, не слід забувати про суттєву деформацію   певних фантазій та надій підлітка, які  активно стимулюють формування ірраціонального мислення. Пам’ятаймо, що  вияв творчого акту у  підлітка набирає обрисів своєрідної інверсії свободи та залежності у мережі стосунків, його вияв акцентується у формі творчого бунту  та епатажу, стихійно виявлюючись у потайних станах, прийомах, та техніках, через вияв несвідомого у діях. Аби не втратити обдаровання підлітка, слід виявити добротворчу, можливо і амбіційну роль, яку  грає особистість у творчому середовищі. Здебільшого творчість підлітка виявляється в аспекті суперництва та альтернативи з високими субстанціями духу, на основі яких існує біологічне життя, як форма вдосконалення матерії. Воно на перших стадіях сприймається неоднозначними трактуваннями, глибокими підтекстами, набуває ексцентричних рис, інколи здається потворним, несформованим, дисгармонійним, аморфним, відразним, брезгливим. Проте це лише своєрідна сублімація біологічних потенцій у підлітковому віці, вона спричинена статевим дозріванням дитини. У цьому аспекті важливу роль відіграє виховна взаємодія ровесників у  навчальному закладі, саме навчально-виховний процес  та педагогічні креативні технології у найтіснішому контексті до правди життя підлітка стимулюють, саморегулюють подальші творчі вияви.

     Творче навчання – це фактично моделювання та вибір  дослідницької праці обдарованої дитини, адже воно потребує від неї найбільшої  підготовки та матеріальних затрат, готовність до всіляких трактувань експериментальних результатів. У дослідницькій праці дитина виявляє неабияку активацію пізнавальних та мотиваційних процесів, які у свою чергу  зумовлюють відверті стани особистості в середовищі. Установка дослідника на сприйняття нового не випадкова, адже організм вперше сприймає певні суттєві „сигнали”, котрі потрібно самостійно виокремити серед різноманітних „шумів”. Стани пізнання через дослідження -  це своєрідне джерело всіляких гіпотез, що приходять на зміну одна одній в результаті перевірок та підтверджень з попереднім досвідом. Через передбачення певних властивостей невідомого, через спробу виявити концептуальну модель, через розпізнавання феномену „не явленого” дослідник власне зупиняється на вибраних суттєвих гіпотезах, очікуючи та вишукуючи інформацію  про її підтвердження в дослідах. Моделюючи дослідницьку працю обдарованої дитини слід наголосити про динаміку та лабораторні умови будь-якого досліду, адже в дійсності на  будь-яке явище можуть діяти зовсім інші умови, тому дослідник має справу з контекстними властивостями досліджуваного явища, стану, процесу, тобто, в іншому контексті досліди виявляють інші особливості, не завжди  характерні та суттєві  для запропонованої моделі досліду. Формалізація лабораторних умов – це суттєвий недолік в процесі якісного пізнання. Наприклад, уявімо ведмедя, якого навчили кататися на велосипеді в циркових виставах, а якщо запропонувати йому з’їздити на велосипеді за поштою... Так, педагогу, що працює з обдарованими дітьми, досить часто зустрічаються такі творчі „казуси”. Уміння та навички розвиваються у певному контексті, а реалізуються в інших, як характерні здібності обдарованості. 

В останні роки понятійний простір педагогіки освоюється суміжними науками. У процесі пошуку визначення, яке б відображало новий зміст на­вчальних взаємодій, з'явився термін «інтерактивне навчання».

Інтерактивність, як безпосередній діалог, набуває в наші дні особли­вого значення. Інтерактивними сьогодні називають спеціальні пристрої, які забезпечують безперервну діалогову взаємодію користувача з комп'ю­тером. З'явилися інтерактивні опитувачі, програми на радіо і телебачен­ні, сценарії яких передбачають «живі», відкриті бесіди з глядачами та слу­хачами. До речі, подібні співбесіди часто демонструють не кращі зразки діалогу. Це підтверджує думку про те, що умінню готувати цікавий діалог на рівних необхідно вчитися, і навчальна ситуація в цьому розумінні має великі можливості.

Інтерактивне навчання — це навчання, занурене у спілкування, в основі якого лежать принципи особистісно орієнтованого навчання,

Оптимізація освітніх технологій

Є очевидним те, що Інтелектуальному потенціалу держави, який відповідав би світовому рівневі, необхідні спеціалісти з розвинутими власними творчими, дослідницькими здібностями, котрі володіють методологією пізнання, науковими методами самостійного розв’язання дослідницьких педагогічних завдань, обізнані з новітніми педагогічними та інформаційними технологіями як у вітчизняній, так і зарубіжній теорії і практиці.

Чому саме потрібна нам зараз оптимізація освітніх технологій? Будь-яка суперечка про те, чи є даний освітній процес оптимальним, стає безглуздою, якщо не будуть названі чіткі ознаки, за якими оцінюється його оптимальність. Тому що оптимальний - це не найкращий взагалі, не ідеальний, процес навчання. Оптимум - це непроста середина між максимумом та мінімумом. Оптимальний - це найкращий для сьогоднішніх умов, для реальних можливостей учнів та вчителів у даний момент, з точки зору визначених (певних) критеріїв, а саме при найменшій затраті ресурсів(часу, енергії, витратних матеріалів, засобів) треба отримати найякісніший результат навчання.

Критерієм оптимальності результатів освітньої технології прийнято вважати:

·                     Чітку організацію витрати робочого часу. У кожної людини вони різні. Наприклад, для викладача середньої школи, з точки зору оптимізації витрати часу цілком визначені і регламентовані. Для вчителів 5-11 класів оптимальними повинні бути 18 годин в неділю учбових занять та приблизно стільки ж годин (3-4 години в день) на підготовку до них. Звичайно, що в 6 годин щоденного навантаження не входять витрати на іншу суспільну роботу вчителя.

·                     Досягнення кожним учасником навчально-виховного процесу реально можливого для нього в даний період рівня успішності в колективі, рівня особистого духовного самовдосконалення та рівня розвитку мислення та практичної діяльності, але не нижче задовільного у відповідності до державних стандартів;

·                     Дотримання учасниками освітньої технології встановлених для них норм на урочну, позаурочну, позакласну, домашню діяльність;

Досвідчені педагоги навчилися оптимізувати та синхронізувати навчання одночасно і за критерієм мінімальних зусиль, які витрачаються учасниками навчально-виховного процессу і за критерієм отримання максимально можливих результатів.

Нагадаємо, що освітня технологія – це спосіб цілісної та системної самоорганізації навчально-виховного процесу в часі і просторі за допомогою науково-методичних, соціальних, психологічних, санітарно-медичних, менеджерсько-управлінських, матеріально-технічних служб в освітніх закладах для  надання різноманітних освітніх послуг населенню  відповідно до державних стандартів та потреб громадянського суспільства.

Освітня технологія реалізується в інформаційно-навчальних середовищах, комунікативних мережах освітніх закладів і  визначає «дух школи».

Метою освітніх технологій в середніх є:

1) набуття та вдосконалення у відповідності до вікових особливостей учнями різноманітних  умінь та навичок:

·                    образно-художнього мислення;

·                    інтелектуально-наукового мислення;

·                    духовного мислення;

·                    соціального мислення;

·                    психологічного мислення;

·                    проектне мислення;

·                    стратегічного мислення;

·                    тактичного мислення;

·                    методологічного мислення;

·                    прагматично-економічного мислення;

·                    прогностично-футуристичного мислення;

·                    валеологічно-екологічного мислення;

·                    гендерне мислення;

·                    культурного мислення;

·                    ритуально-етикетного мислення;

·                    та інші;

2) конкретна та посильна практична діяльність учнів в навчальному закладі:

·  навчальна;

·  оздоровча;

·  ігрова;

·  імітаційна;

·  моделююча;

·  трудова;

·  психологічна;

·  соціальна;

·  творча;

·  дослідницька;

·  проектна;

·  інтерпретативна;

·  та інші;

3) виховання і толерантне розуміння суспільно значимих особистісних переконань в динамічному глобалізованому  інформаційному середовищі:

·                    власних;

·                    духовних;

·                    соціальних;

·                    психологічних;

·                    наукових;

·                    родинних;

·                    та інших.

 Кінцевим результатом освітньої технології є реальна  фізично здорова,  інтелектуально освічена, психологічно та соціально приваблива  особистість, здатна оптимально реалізовувати себе у суспільстві.

Головним компонентом освітньої технології є процес адаптації  дитини до моральної, громадянської, випереджувальної, правової, родинної, художньо-естетичної, екологічної, валеологічної, компетентної особистості  і до потреб суспільства.

Освітня технологія реалізується через психологічне, соціальне, трудове,  гендерне, економічне, технічне,  юридичне, творче та інші навчання, відповідно до фізичних та психічних особливостей учасника навчального процесу.

В сучасній освітній практиці педагогічні технології отримали такі назви:

·                    Пояснювально-ілюстративні;

·                    Модульні;

·                    Опорно-сигнальні;

·                    Нейролінгвістичні;

·                    Інформаційно-Комунікативні;

·                    Диференційні;

·                    Інтерактивні;

·                    Критичні;

·                    Розвиваючі;

·                    Соціальні;

·                    Оздоровчі;

·                    Дистанційні;

·                    Особистісно-орієнтовані;

·                    Проблемні;

·                    Рефлексивні;

·                    Рольові(ігрові, імітаційні);

·                    Креативні;

·                    Індивідуальні.

та інші.

Якщо коротко, то освітня технологія – це успішна реалізації учасниками навчально-виховного процесу відповідних методів, дидактик, форм, прийомів за допомогою технічних засобів.

Метод – це організований  процес навчальної та узгодженої діяльності усіх осіб навчального процесу, що веде до поставленої мети.

Методи поділяють за різними параметрами організації діяльності:

·                    Метод проектів;

·                    Метод мозкового штурму;

·                    Метод аналізу;

·                    Метод синтезу;

·                    Метод абстрагування;

·                    Метод порівнювання;

·                    Метод ідеалізування;

·                    Метод структурування та систематизування;

·                    Метод відбору та класифікації;

·                    Метод прогнозування та проектування;

·                    Метод дослідів явища, події, процесу, стану;

·                    Метод експериментування;

·                    Метод моделювання;

·                    Метод програмування;

·                    Метод аналогії між явищами, подіями, процесами, актами;

·                    Метод детермінізму;

·                    Метод обґрунтовування твердження від супротивного, 

·                    Метод індукції;

·                    Метод дедукції;

·                    Метод інверсії;

·                    Метод емпатії;

·                    Метод масивів;

·                    Метод узагальнення;

·                    Метод пошуку виграшних стратегій поведінки за певною ціллю;

·                    та інші.

Прийом – це певний спосіб  дій  учасників навчального процесу, що прямо впливає на емоційний та психологічний стан.

Прийом викликає в учасника навчального процесу інтелектуальні почуття:

·                        здивування; 

·                        навіювання; 

·                        уяву;            

·                        осягнення;

·                        сумнів;        

·                        марення;     

·                        мрію;           

·                        розуміння;

·                        переконання;                   

·                        наслідування;                  

·                        фантазії;      

·                        уявлення;

·                        задоволення;                    

·                        переживання;

·                        тривогу;

·                        сором;

·                        відвагу;

·                        зневагу;       

·                        інтуїція;       

·                        піднесення;

·                        натхнення;  

·                        сприйняття;

·                        ідеї, асоціації;                  

·                        осмислення;

·                        та інше.

До прийомів відносять:

·                    Різні види подачі нових знань:

-                    спосіб придумування;

-                    спосіб виокремлення протилежних властивостей;

-                    спосіб пошуку протиріч;

-                    спосіб пошуку аналогій(узагальнення ознак);

-                    спосіб асоціювання понять(пошук зв’язків);

-                    спосіб зміни  альтернативи;

-                    спосіб генерування ідей;

-                    спосіб комбінування композиції;

-                    спосіб постановки запитань;

-                    спосіб мозкового штурму;

-                    спосіб образної картини;

-                    спосіб гіперболізації;

-                    спосіб агглюцінації.

-                    Та інші.

·    Різні види перевірки набутих знань;

·    Різні види інструктажу;

·    Різні види мотивації досягнення мети;

·    Різні види актуалізації опорних знань;

·    Різні види постановки навчальної проблеми перед учасниками навчального процесу;

·    Різні види подачі домашнього та творчого завдання;

·    Різні види моніторингу, корекції знань учасників навчального процесу;

·    Різні види подачі та оцінювання результатів навчання;

Форма – це спосіб організації  спільної діяльності учасників навчального процесу у просторі та часі. Форми поділяють за різними параметрами:

·                    Урок набуття нових знань;

·                    Урок вироблення умінь та навичок;

·                    Урок систематизації та узагальнення знань;

·                    Урок корекції знань;

·                    Урок контролю знань;

·                    Комбінований урок;

·                    Гра;

·                    Турніри;

·                    Змагання;

·                    Олімпіади;

·                    Чемпіонати;

·                    Брейн-ринги;

·                    КВК;

·                    Гурток;

·                    Факультатив;

·                    Семінар;

·                    Консультації;

·                    Конференції;

·                    Аукціон;

·                    Вікторина;

·                    Акваріум;

·                    Уроки нестандартної форми;

·                    Екскурсія;

·                    Та інші.

Будь-яка освітня технологія ставить собі за мету виховання особистості у процесі залучення її до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя.

Виховання особистості спрямоване на утвердження у свідомості  суспільно-значимих норм і правил поведінки.

У відповідності з освітньою технологією виховання проводиться по таких напрямках:

• Національне(повага до законів,  державної символіки, корифеїв національної ідеї);
• Громадянське(залучення  учнів до участі в різних громадських заходах);
• Випереджувальне(превентивне попередження  та інструктажі);
• Правове(знання про природні та узаконенні права людини, які не порушують права інших);
• Родинне(сімейні традиції, взаємоповага і взаємодопомога дітей і батьків, догляд за немічними родичами);
• Моральне(розвиток почуття гідності у дитини, совісті та толерантного ставлення до інших людей);
• Художньо-естетичне(виховання на зразках добродійності та чуйності, смаків та почуттів);
• Фізичне(формування фізично здорового тіла);
• Екологічне(збереження  чистоти довкілля та формування екологічної свідомості);
• Валеологічне(формування здорового способу життя на зразках);
• Трудове(виховання працелюбності і повага до людей праці і будь-якої професії);
• Гендерне(виховання рівноправного ставлення до будь-якої статті);
• Економічне(залучення дітей до економічних проектів класу) .

На даний час виховна  робота учителя школи  відбувається у злагоді батьками за допомогою:

• Листування;
• Телефоних розмов;
• Батьківських зборів;
• Анкетувань;
• Педагогічних спілкуваньз окремими членами сім’ї;
• Інформувань батьків через запис у щоденнику.

Системність і постійність виховної роботи педагога проявляється у таких видах роботи:

• Збирання відомостей про учнів(характер, фізичні можливості, здоров’я, сімейний стан);
• Вирішення поточних питань з учнями(розклад уроків, ведення щоденників та інше);
• Діагностика поведінки правопорушень учнів(анкетування; виховні моменти);
• Індивідуальна бесіда з учнями(у разі коли настає правова відповідальність за навмисне порушення  прав та гідності особи);
• Виховна година(розвиток класного колективізму);
• Складання психолого-педагогічних  характеристик учням;
• Ведення соціального паспорту класу;
• Корекція відхилень у поведінці учнів та робота з невстигаючими;
• Проведення інструктажів з  безпеки  життєдіяльності;
• Вивчення правил дорожнього руху;
• Допомога обдарованим учням у вирішенні проблемних питань з учителями;
• Організація і проведення позакласних заходів;
• Організація ланок та  керівних органів класу;
• Ведення класного журналу та  особових справ учнів.
• Постійний контроль за відвідуванням учнями школи.

Засоби освітньої технології – це матеріально-технічне обладнання  та дидактичне забезпечення технологічного процесу навчання та творчості. Освітні заклади характеризуються такими   параметрами  привабливості а саме:

·                     наявністю  фахівців вищої категорії, та методистів, які компетентні і володіють сучасними  інформаційними та освітніми технологіями;

·                     наявністю лінгафонних класів з електронними засобами зв’язку;

·                     наявністю комп’ютерні  класи з локальною шкільною мережею з  відповідною навчально-виховною базою даних;

·                     наявністю телевізори, відеомагнітофони, DVD-програвачі, електронні дошки;

·                     Наявністю мережі Internet;

·                     наявністю web-сайту закладу, електронної пошти  та порталу для  дистанційного навчання;

·                     наявністю супутникового та  кабельного телебачення;

·                     наявністю ксерокопіювальні та факсапарати;

·                     наявністю бібліотек, творчих лабораторій, майстерень,  актової зали; кімнат для харчування, відпочинку, туалетів, тощо.

Дякуючи технічним засобам, будь-який учасник навчально-виховного процесу  може швидко задовольняти різні потреби, наприклад, на одне і теж проблемне питання знаходити декілька відповідей, які він може оцінювати у порівнянні з стандартами або встановленими критеріями придатності чи відповідності.

Кожна освітня технологія оптимально розвивається  і характеризуються критеріями:

-     якості  надання освітніх послуг, знань, практичних умінь та навичок, тощо;

-     ступінню об’єднання знань в  одне ціле – світогляд;

-     відповідного рівня, досконалості та глибини мислення випускника освітнього закладу, яке реалізуються згідно конкретного виду діяльності.

       Розвиток здібностей проходить по-різному, проте найоптимальніше використовувати систему способів організації передачі зразкового досвіду,достовірних  знань, умінь, навичок діяльності. Педагоги накопичили великий досвід навчання і систематизували їх за такими видами:

-     звикання;

-     первинне запам’ятовування;

-     спостереження;

-     імітація;

-     гра;

-     умовні дії;

-     пізнання;

-     експерементування;

-     дослідження.

    У навчанні виділяють такі основні етапи:

-     мотиваційний;

-     актуалізаційний;

-     осмислюючий ( від загального до часткового або від часткового до загального);

-     операційно-пізнавальний;

-     інтерпретуючий з різних точок зору;

-     корегуючий(систематизація та узагальнення);

-     рефлексивно-оцінювальний.

 

Результатом навченості є :

• уміння застосувати декілька моделів інтерпретації власних знань;
• мати повне уявлення про свою державу та  історико-культурну панорама її становлення й розвитку;
• уміння застосовувати  набуті знання на практиці;
• уміння застосовувати різні типи мовних актів і типи діяльності;
• правильно проводити режисуру спілкування у конфліктних ситуаціях;
• уміння критично аналізувати власну пізнавальну діяльність;
• мати розуміння поняття доказу та його формалізація в науці;
• уміння відрізняти правильне від неправильного;
• уміння нормативно регулювати особисті відносини у суспільному житті;
• уміння вирізняти і застосовувати різні типи мислення;
• розуміння себе духовною, культурною, суспільною особистістю людства;
• уміння обґрунтовувати правильне виконання дій, вчинків.
• володіти точним аналітико-дедуктивним стилем мислення, раціональними схемами переконання та доведення;
• актуалізувати традиції та етичні норми у сучасній суспільній та екзистенційній ситуації;
• осмислювати проблему буття і небуття, буття і свідомості, матеріального та ідеального вимірів буття, співвідношення необхідності й власної свободи;
• розуміти ціннісні орієнтири гуманістичного ставлення до навколишнього світу і до себе та емоційно-ціннісного підходу до знань;
•  застосовувати практичні навички роботи у проективному форматі;
• уміння застосовувати риторичні знання та толерантні моделі мовленнєвої поведінки, що лежить в основі сучасних стратегій ефективної комунікації;
•  знати про часову трансформацію чистого розуму, конечності пізнання, ролі уяви, чуттєвості, та онтологічний статус цінностей, морально належного, обов’язку, цілей і т. п.;
• розуміти гідність, совість, сором, волю як форми морального самоусвідомлення самого себе.

Сукупність інтелектуальних почуттів та пізнавальних здібностей становлять метафізичне поле свідомості учасника технологічного процесу. У безпосередній залежності від суб’єктивних потреб   особистості в удосконаленні, (якщо це є основним   незапрограмованим мотивом життя), маємо конструктивного, активного керманича при розв’язувані різних проблем особистості.

Розвиток  емоційно-вольових якостей, осмислення в собі природи свого таланту, власної оригінальності, надає особливого значення поняттям:

- інтелектуальна культура;

- інформаційна культура;

- методологічна культура;

- креативна  культура;

- психологічна культура.

- соціальна культура;

- духовна культура;

- побутово-матеріальна культура.

  Якість креативної культури взаємо обумовлюється  у нестандартному мисленні, уяві, пошуці, осягненні,  у своєрідному баченні образів, явищ, подій, процесів, станів.

Методологічна культура мислення враховує способи мислення:

-     проблемний;

-     асоціативний;

-     рефлексивний;

-     емпатійний;

-     критичний;

-     образний;

-      інше.

Специфіка технологічного навчання  визначається метою, свідомою цілеспрямованою діяльністю досягти певних критеріїв творчого продукту. В залежності від досягнутого:

-     істини, хибності, нехибності і неістинності, традиційності, формальності, системності, новаторства;

-     краси, потворності, оригінальності, унікальності, звеличеності, ідейності, науковості, , хаотичності;

-     добра, зла, самобутності, догматичності.

Особливістю  технологічної організації   навчально-виховного   процесу   є орієнтація  на  досягнення всіма учасниками процесу максимально можливого для них рівня осмислення нових знань і створення умов для тих учасників, які  мають відповідні  здібності та  інтерес  до  предмету, навчатися на більш високому  рівні.  У  зв'язку  з  цим  важлива роль має надаватися диференційованому навчанню та індивідуальній роботі з учнями.

   З викладених вище закономірностей та принципів відомо, що навчальна діяльність здійснюється більш скоріше і успішніше, якщо добре обмірковано весь комплекс завдань, а не окремі з них. Якщо, наприклад, вчитель продумав тільки освітні задачі уроку і кине на самоплив вирішення задач виховання та розвитку, то ефективність уроку неминуче буде знижена. Комплексне визначення задач дозволяє вирішити їх одночасно, і не потребує додаткового часу. Вчителя, які опанували ідеї оптимізації, почали уважно продумувати й педагогічно обґрунтовувати плани своїх уроків, задач, кінцевий освітній та виховний результат. Інакше кажучи, вчитель чітко усвідомлює, що в кінці уроку повинен знати, вміти учень; які світоглядні, виховні ідеї засвоїти; які розумові навички хоч би трохи просунути вперед.

Наступний спосіб оптимізації викладання повязаний з обгрунтуванням відповідності змісту задачам навчання, з виділенням у змісті уроку головного, суттєвого. Це спосіб оптимізації грунтується на методологічному положенні про необхідність виділяти істотне в будь-якій діяльності. З практики відомо, що, на жаль, більшість вчителів не виділяють належним чином головні думки уроку, не концентрують на них увагу учнів, приділяють багато часу другорядним прикладам, фактам. В організації уроку важливо, щоб учень чітко знав його тему та ціль. Це його одразу ж мобілізує й робить роботу цілеспрямованою. А в слабкому класі необхідно обов'язково записати на дошці план уроку, це допоможе вірно та ефективно організувати роботу учнів. В результаті моїх відвідувань уроків я побачив, що, на превеликий жаль, вчителя часто не тільки не складають план роботи на уроці, а й не повідомляють учням про тему та ціль уроку.

Старанні вчителі не тільки чітко усвідомлюють цілі уроку, а й добре знають задачі всієї теми, вміють чітко виділити головне в темі, яка вивчається, і вміло концентрувати на цьому увагу всіх учнів.

Деякі способи оптимізації викладання передбачає вибір найбільш вдалої структури уроку: послідовність опитування, вивчення нового, вправ, закріплення, домашнього завдання, узагальнення тощо.

Черговий  спосіб оптимізації викладання полягає в усвідомленому виборі педагогом найбільш раціональних методів і засобів навчання для вирішення визначених (певних, чітко окреслених) навчально-виховних задач. Для цього вчителю необхідно знати можливості різних методів навчання: словесних, наочних, практичних, репродуктивних та пошукових, методів самостійної роботи, стимулювання активності учнів, контролю та самоконтролю. Одноманітність методів та прийомів в навчанні нерідко підвищує стомлюваність школярів, знижує працездатність. Ця проблема є типовою для нашого колективу, деякі питання загальнопедагогічної підготовки забуті. Невміння використовувати методи значно послаблює оптимізацію навчально-виховного процесу. Тому на методичних об’єднаннях необхідно відсвіжити в пам'яті теоретичні знання вчителів, приділити особливу увагу вивченню можливостей різноманітних методів, які з них краще формують теоретичні знання та практичні вміння, які ефективніше розвивають логічне мислення; чи забезпечують вони засвоєння головного в матеріалі кожним учнем та оволодінням практичними навичками, в тому числі й самоосвітніми. Але в нашій школі є і позитивний досвід.

 Важливою  умовою  ефективної оптимізації навчально-виховного процесу  є вибір вчителем раціональної системи методів і прийомів активного навчання, використання нових інформаційних технологій у поєднанні  з  традиційними  засобами.  Особлива  роль  у навчанні математики належить системі задач, що добирається  диференційовано для різних рівнів навчальних досягнень учнів.

Відмічаємо значення креативних методик, як однієї з форм оптимізації уроку, в стимулюванні самостійної творчої роботи учнів, систематизації їх знань.

Однак, ця робота в нашій школі ще не носить регулярного характеру, вона проводиться час від часу, а тому, наприклад, у учнів викликають труднощі питання на порівняння історичних процесів, виявлення історичних закономірностей тих чи інших суспільно-політичних зрушень.

 Перевіреним способом оптимізації викладання є диференційований та індивідуальний підхід до учня, який передбачає оптимальне поєднання загальнокласних, групових та індивідуальних форм навчання. В цьому напрямку багато працюють вчителі під час підготовки учнів до змагань, олімпіад, зовнішнього незалежного тестування.

Відносно останнього способу оптимізації, в освітніх закладах були виявлені і старі хвороби: погано планується позакласна робота з предметів, мало приділяється уваги роботі з обдарованими дітьми, в багатьох випадках формальне відношення до диференційованого навчання.

Шостим способом оптимізації викладання потрібно вважати створення сприятливих навчально-матеріальних, шкільно-гігієнічних, морально-психологічних і естетичних умов для навчання.

Сьомим способом оптимізації викладання є аналіз результатів навчання та витрат часу учнів та вчителів у відповідності з критеріями їх оптимальності.

Пошук, порівняння можливостей різних варіантів, прийняття найкращого методичного рішення - це і є коріння дерева оптимізації навчання, якими необхідно добре оволодіти кожному вчителю. Цілісний комплекс заходів - вивчення учнів, конкретизація задач навчання, вибір    найкращого  методичного    навчання - забезпечує оптимізацію навчання. Фрагментарне застосування окремих способів оптимізації не може дати бажаних результатів.

Вибір оптимального варіанта вимагає особливого (індивідуального) стилю педагогічного мислення - проблемно-пошукового, а не репродуктивного.

При репродуктивному підході вчитель просто копіює один із варіантів рішення навчальново-виховної задачі.

При пошуковому, творчому мисленні вчитель вибирає з ряду можливих варіантів саме той, який найбільш підходить для даної ситуації. Він обґрунтовує цей вибір, а не діє методом проб та помилок. Вчитель не просто вибирає кращий варіант, а створює, синтезує новий, при якому враховує сильні сторони і усуває недоліки попередніх. При цьому йде боротьба мотивів. Прийняти швидке рішення без особливих роздумів і зекономити час, чи витратити цей час на вибір найкращого варіанта?

Оптимізацією не можна оволодіти шляхом запам'ятовування алгоритму. Вона потребує зміни особистого, психологічного плану -подолання мотивів отримання користі цієї ж миті, яка приведе до більших втрат в майбутньому, відмови від стандартів та шаблонів, розвитку самостійності та творчого підходу до справи, при якому педагог    переживає   радість   знахідок,    відкриттів.

З метою підвищення кваліфікації та профмайстерності, розвитку творчого колективізму в педколективах, вдосконалення форм та методів роботи вчителі проводять  методичні та предметний тижні у закладах.

     Широкі    можливості   для   інтенсифікації   та   підвищення ефективності     навчально-виховного     процесу,     активізації пізнавальної  діяльності, розвитку творчого мислення надають нові інформаційні  технології  навчання  (НІТН)  як  системний метод навчання  на  базі  ПЕОМ.  Персональний комп'ютер може виконувати різноманітні  дидактичні  функції: контролюючих машин, навчальних

тренажерів, моделюючих стендів, інформаційно-довідникових систем, ігрових    навчальних   середовищ,   електронних   конструкторів, експертних систем і т.ін.

    У  системі оцінювання навчальних досягнень учнів обов'язковим і  основним  є тематичне оцінювання знань, основною метою якого є забезпечення   неупередженого   оцінювання  навчальних  досягнень учнів. Бал, отриманий учнем, має відображати реальні досягнення в опануванні ним конкретної теми.

    Оцінювання здійснюється в системі тематичного контролю знань, коли  бали виставляються за вивчення окремих тем, розділів та під час  державної  підсумкової  атестації  згідно  з  критеріями для підсумкового   ( тематичного)  оцінювання  навчальних  досягнень учнів:   

    Критерії  оцінювання  навчальних  досягнень  учнів  єдині для загальноосвітніх  і профільних класів. Небажано завищувати вимоги до  виставлення  відповідних  балів  під час контролю результатів навчання в класах з поглибленим вивченням математики, оскільки це негативно впливатиме на розвиток творчих здібностей учнів. Вимоги до  учнів  у  класах  гуманітарного  спрямування  також визначені критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів.