Цілі і задачі дослідницької діяльності в сучасній освіті

 Цілі і задачі дослідницької діяльності в сучасній освіті

2. Навчальне дослідження і наукове дослідження

3. Розходження дослідницької і проектної діяльності

4. Розрізнення творчих робіт учнів в області природних і гуманітарних наук

Висновки

• Список використаних джерел

Вступ

Головний зміст дослідження у сфері освіти -- те, що воно є навчальним. Це означає, що його головною метою є розвиток особистості, а не одержання об'єктивне нового результату, як у «великій» науці.

Якщо в науці головною метою є виробництво нових знань, то в освіті ціль дослідницької діяльності -- у придбанні учнем функціональної навички дослідження як універсального способу освоєння дійсності, розвитку здатності до дослідницького типу мислення, активізації особистісної позиції учня в освітньому процесі на основі придбання суб'єктивно нових знань (тобто самостійно одержуваних знань, що є новими і особистісно значимими для конкретного учня).

В існуючій практиці нерідкі ситуації неадекватного концептуального оформлення існуючих успішних зразків освітньої діяльності. У методиках і формах класно-урочної системи серед учителів більш-менш вироблені загальні представлення про такі поняття, як рівнева диференціація, корекційно-розвиваюче навчання і т.д.

У відношенні методик, пов'язаних з організацією індивідуальної роботи з дітьми в основному за рамками базисного навчального плану, існує цілий спектр різних, часом взаємовиключних думок. Особливо часто плутають проектну і дослідницьку діяльність. Нерідко в публікаціях ці типи діяльностей так і йдуть -- через союз «і», що створює в читачів відчуття їхньої тотожності, нерозрізненості друг від друга. Тим часом, вони принципово розрізняються.

 1. Цілі і задачі дослідницької діяльності в сучасній освіті

У сучасних умовах, коли актуальне питання про зниження навчального навантаження дітей, значення терміна «дослідницька діяльність учнів» здобуває трохи інше значення. У ньому зменшується частка профорієнтаційного компоненту, факторів наукової новизни досліджень і зростає зміст, пов'язаний з розумінням дослідницької діяльності як інструмента підвищення якості освіти.

У навчальних планах окремих профілів у рамках часу, який виділяється на елективні курси, курси за вибором, повинні бути передбачені години на навчальні практики, проекти, дослідницьку діяльність. Метою даного виду діяльності є орієнтація на індивідуалізацію навчання і соціалізацію учня, на підготовку до усвідомленого і відповідального вибору сфери майбутньої професії.

Дослідницька діяльність в освіті використовується з метою залучити учнів до конкретики науки як професійної діяльності. Однак потрібно розуміти термін “дослідження” ширше, як один з універсальних способів пізнання дійсності, що сприяє розвитку і буттю особистості в сучасному динамічному світі. У цьому випадку воно виступає як навчальна практика, що використовує досвід, напрацьований наукою в сфері організації дослідження в конкретних предметних областях.

Важливе розведення понять дослідницька діяльність (яка найчастіше розуміється з погляду здійснення певного роду послідовних операцій) і дослідницька позиція. Зовсім не обов'язково, що в тривалій, багатоскладовій, формалізованій процедурі організації дослідницької діяльності розвивається саме дослідницька позиція. Освоєння визначеного алгоритму і норм діяльності не завжди сприяє перебудові світогляду і погляду на світ. На наш погляд, значимий розвиток саме дослідницької позиції, на основі якої учень буде вирішувати проблемні ситуації і вибудовувати свій шлях.

Якщо ми визначаємо основною задачею школи -- включення дитини в активний процес пізнання світу, себе і себе у світі, то саме самостійність і активність пізнання з боку учня виступають ключовими показниками успішності освіти. Для розвитку такої самостійності учня в процесі пізнання важливою проблемою стає, з одного боку, питання про мотивацію школярів до пізнавальної діяльності, а з іншого боку - особливості позиції вчителя стосовно учня і процесу навчання. Це досить успішно вирішується при використанні в освітній практиці учбово-дослідницької діяльності.

Саме педагог задає форми й умови дослідницької діяльності, завдяки яким в учня формується внутрішня мотивація підходити до будь-якій виникаючої перед ним проблемі (як наукового, так і життєвого плану) з дослідницької, творчої позиції. З цього випливає, що одна з найбільш істотних задач -- вирішення питання про способи формування внутрішньої мотивації, тобто інтеріорізації зовнішньої необхідності пошуку невідомого у внутрішню потребу.

При цьому вчителю приходиться знаходити баланс між дотриманням наукової традиції (навчити школярів культурної традиції дослідження) і новизною, неординарністю і життєвістю постановки питання. Рішення такої задачі створює творчу проблему для самого вчителя. Найважливіше для вчителя -- це не прокласти і відробити «працюючий» шлях у своїй педагогічній діяльності і зафіксувати його, а постійно розхитувати і відкидати наробітки, інакше почне губитися власний інтерес до дослідницької діяльності. Внутрішня мотивація й інтерес до проблеми дослідження в самого педагога -- основа успіху реалізації дослідницької діяльності учнів.

Значимо для вчителя самому навчитися:

1) створювати середовище, що провокує учня до самовизначення і самоврядування в ухваленні рішення;

2) вибудовувати спілкування з учнями, у якому буде займати значиме місце;

3) провокувати появу питань і бажання знайти відповіді;

4) вибудовувати довірчі відносини з учнями на основі взаємної відповідальності;

5) враховувати інтереси і мотивації дитини;

6) давати учню право в прийнятті значимих рішень;

7) розвивати в самого себе пристрасть до творчості.

2. Навчальне дослідження і наукове дослідження

У типовій освітній ситуації, що, як правило, визначає характер навчального процесу, реалізується стандартна позиційна схема «учитель» -- «учень». Перший транслює знання, другий їх засвоює; усе це відбувається в рамках відпрацьованої класно-визначеної системи. При розвитку дослідницької діяльності ці позиції зіштовхуються з реаліями: немає готових еталонів знання, що настільки звичні для класної дошки: явища, побачені в живій природі, чисто механічно не вписуються в готові схеми, а вимагають самостійного аналізу в кожній конкретній ситуації. Це ініціює початок еволюції від об'єкт-суб'єктної парадигми освітньої діяльності до ситуації спільного збагнення навколишньої дійсності, вираженням якого є пара «колега-колега». Друга складова -- «наставник-молодший товариш» припускає ситуацію передачі навичок практичної діяльності, пов'язаних з освоєнням дійсності від учителя, що володіє ними, до учня.

У дослідженні відбувається не пасивне сприйняття зведень, а активна взаємодія. Вчитель і учень повинні бути партнерами.

При побудові організації дослідження, у рамках освітнього процесу найбільш важливими стають наступні моменти:

· вибір теми дослідження, насправді цікавої для учня і співпадаючої з колом інтересів вчителя;

· гарне усвідомлення учнем суті проблеми;

· взаємовідповідальність і взаємодопомога вчителя й учня.

Важливо, щоб у процесі організації дослідницької діяльності учнів зберігалася ситуація предзаданної невідомості (як для учня, так і для вчителя), завдяки чому зовсім по особливому починає вибудовуватися вся система взаємодії учасників освітнього процесу.

Часто в публікаціях плутають проектну і дослідницьку діяльність. Нерідко ці типи діяльностей пишуть через союз «і», що створює в читачів відчуття їхньої тотожності, нерозрізненості друг від друга. Тим часом, вони принципово розрізняються: по способах організації, розумовим навичкам учнів, які можна розвивати з їхнім використанням, цінностям, що завдяки їм «вирощуються» у дітях.

Зафіксуємо основні поняття концепції розвитку дослідницької і проектної діяльності учнів.

Дослідницька діяльність учнів -- діяльність учнів, зв'язана з рішенням учнями творчої, дослідницької задачі з заздалегідь невідомим рішенням (на відміну від практикуму, що існують для ілюстрації тих чи інших законів природи) і яка передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері, нормована, виходячи з прийнятих традицій: постановка проблеми, вивчення теорії, присвяченій даній проблематиці, підбор методик дослідження і практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, науковий коментар, власні висновки. Будь-яке дослідження, неважливо у якій області природних чи гуманітарних наук воно виконується, має подібну структуру. Такий ланцюжок є невід'ємною приналежністю дослідницької діяльності, нормою її проведення.

Проектна діяльність учнів -- спільна учбово-пізнавальна, творча чи ігрова діяльність учнів, що має за мету погоджені методи, способи діяльності, спрямована на досягнення загального результату діяльності. Неодмінною умовою проектної діяльності є наявність заздалегідь вироблених представлень про кінцевий продукт діяльності, етапів проектування: вироблення концепції, визначення цілей і задач проекту, доступних і оптимальних ресурсів діяльності, створення плану, програм і організація діяльності по реалізації проекту, включаючи його осмислення і рефлексію результатів діяльності.

Проектно-дослідницька діяльність -- діяльність по проектуванню власного дослідження, що припускає виділення цілей і задач, виділення принципів добору методик, планування ходу дослідження, визначення очікуваних результатів, оцінка реалізуємості дослідження, визначення необхідних ресурсів. Є організаційною рамкою дослідження.

3. Розходження дослідницької і проектної діяльності

Головним результатом дослідницької діяльності є інтелектуальний продукт, що встановлює ту чи іншу істину в результаті процедури дослідження і представлений у стандартному виді. При цьому проектна організація процесу дослідження є засобом встановлення істини, способом найбільш ефективного просування пізнання. Необхідно підкреслити самоцінність досягнення істини в дослідженні. Часто в умовах дитячих конкурсів і конференцій можна зустріти вимоги практичної значимості, застосовності результатів дослідження, характеристику соціального ефекту дослідження. Така діяльність, хоча часто називається організаторами дослідницької, переслідує інші кінцеві цілі (самі по собі не менш значимі) -- соціалізацію, напрацьовування соціальної практики засобами дослідницької діяльності. У цьому випадку дослідження (так само як і інші види діяльності -- конструювання, організація) є засобом досягнення проектного задуму, а сам він (проектний задум) і його реалізація є головним змістом і цінністю здійснюваної діяльності. Керівник дитячої дослідницької роботи повинний добре розуміти, який граничний зміст має діяльність, яку він організує з учнями і до якого типу вона відноситься.

При організації освітнього процесу істотної є постановка задачі освоєння учнями різних типів діяльності (зокрема, дослідницької і проектної), що є ключовою умовою розвитку універсальних компетенції і навичок.

Реалізація дослідницьких задач у школі. Не менш важливі обмеження накладають на тематику, характер і об'єкт досліджень вимоги вікової психології. Для підліткового віку характерні ще невисокий загальний освітній рівень, несформованість світогляду, нерозвиненість здатності до самостійного аналізу, слабка концентрація уваги. Надмірний обсяг роботи і її спеціалізація, що приводять до відходу у вузьку предметну область, можуть нанести шкоду загальному утворенню і розвитку, що є, безумовно, головною задачею в цьому віці. Тому далеко не кожна дослідницька задача, привнесена з науки, придатна для реалізації в освітніх установах. Такі задачі повинні задовольняти визначеним вимогам, виходячи з який, можливо установити загальні принципи проектування дослідницьких задач учнів у різних областях знань.

Класифікація задач по складності. Серед вимог, які ставляться до задач, є такі, як обмеженість обсягу експериментального матеріалу, математичного апарату обробки даних, обмеженість міжпредметного аналізу. По ступені складності аналізу експериментальних даних можна поділити задачі на задачі практикуму, власне дослідницькі і наукові.

Задачі практикуму служать для ілюстрації якого-небудь явища. У цьому випадку змінюється який-небудь параметр (наприклад, температура) і досліджується зв'язане з цим зміна, наприклад, обсягу. Результат стабільний і не вимагає аналізу.

Дослідницькі задачі являють собою клас задач, які можна застосовувати в освітніх установах. У них досліджувана величина залежить від декількох нескладних факторів (наприклад, забруднення місцевості в залежності від відстані до труби заводу і метеорологічних умов). Вплив факторів на величину, яка досліджується, являє собою прекрасний об'єкт для аналізу, посильного учням.

У наукових задачах присутня багато факторів, вплив яких на досліджувані величини прослідити досить складно. Аналіз таких задач вимагає широкого кругозору і наукової інтуїції і не застосовується в освітньому процесі.

Оформлення результатів дослідження у виді інтелектуального продукту. Представлення дослідження, особливо в сучасності, має вирішальне значення у всій роботі. Наявність стандартів представлення є характерним атрибутом дослідницької діяльності і виражені досить жорстко у відмінність, наприклад, від діяльності в сфері мистецтва. Таких стандартів у науці декілька: тези, наукова стаття, усна доповідь, дисертація, монографія, популярна стаття. У кожнім зі стандартів визначений характер мови, обсяг, структура. При представленні керівник і учень повинні із самого початку визначитися з тим жанром, у якому вони працюють, і строго слідувати його вимогам. Найбільш популярними на сучасних юнацьких конференціях є жанри тез, статті, доповіді. При цьому в цих формах можуть бути представлені і не тільки дослідницькі роботи, а, наприклад, ї реферати чи описові роботи.

4. Розрізнення творчих робіт учнів в області природних і гуманітарних наук

Аналіз робіт, які представляються на конференціях і конкурсах дозволяє виділити наступні їхні типи:

Проблемно-реферативні -- творчі роботи, написані на основі декількох літературних джерел, що припускають зіставлення даних різних джерел і на основі цього власне трактування поставленої проблеми.

Експериментальні -- творчі роботи, написані на основі виконання експерименту, описаного в науці і який має відомий результат. Носять скоріше ілюстративний характер, припускають самостійне трактування особливостей результату в залежності від зміни вихідних умов.

Натуралістичні й описові -- творчі роботи, спрямовані на спостереження і якісний опис якого-небудь явища. Можуть мати елемент наукової новизни. Відмінною рисою є відсутність коректної методики дослідження. Однієї з різновидів натуралістичних робіт є роботи суспільно-екологічної спрямованості. Роботи, виконані в цьому жанрі, часто грішать відсутністю проробленого дослідницького підходу.

Дослідницькі -- творчі роботи, виконані за допомогою коректної з наукового погляду методики, що мають отриманий за допомогою цієї методики власний експериментальний матеріал, на підставі якого робляться аналіз і висновки про характер досліджуваного явища. Особливістю таких робіт є необумовленість результату, що можуть дати дослідження.

При будуванні освітнього процесу на основі ідеї розвитку дослідницької діяльності учнів розумно враховувати наступні позиції:

1) реалізовувати обов'язкову базову освіту по всіх предметах з виконанням рекомендованої сітки годин, що дасть можливість учням у будь-який момент змінити предметний інтерес у реалізації учбово-дослідницької діяльності;

2) використовувати організаційні і змістовні можливості інтеграції програм загального і додаткового утворення на основі учбово-дослідницької діяльності;

3) включити в навчальний план блоки різних предметів, на основі яких буде розвиватися учбово-дослідницька діяльність, як у рамках шкільного компонента, так і в рамках блоку додаткової освіти;

4) вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію для кожного учня за рахунок великої кількості курсів на вибір, використання елективних курсів, а особливо виконання індивідуальних дослідницьких робіт;

5) використовувати можливості літньої оздоровчої кампанії для проведення учбово-дослідницьких експедицій, що дає учнем можливість визначити напрямок поглиблення своєї освіти на найближчий навчальний рік, полегшує вибір предметної області і теми дослідницької роботи, необхідних елективних курсів;

6) реалізовувати дослідницький підхід на всіх етапах освітнього процесу (базовий і шкільний компонент основної освіти, додаткова освіта) для розвитку дослідницької позиції до світу, іншим, самому собі; а також розвивати здатності: шукати й аналізувати будь-яку інформацію, що надходить, зіставляти матеріал, отриманий при вивченні різних предметів і з різних джерел, виявляти проблемні питання, що вимагають додаткового осмисленні самостійно знаходити можливі шляхи рішення в проблемних ситуаціях.

Висновки

Дослідницька діяльність учнів -- діяльність учнів, зв'язана з рішенням учнями творчої, дослідницької задачі з заздалегідь невідомим рішенням (на відміну від практикуму, що існують для ілюстрації тих чи інших законів природи) і яка передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері, нормована, виходячи з прийнятих традицій: постановка проблеми, вивчення теорії, присвяченій даній проблематиці, підбор методик дослідження і практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, науковий коментар, власні висновки. Будь-яке дослідження, неважливо у якій області природних чи гуманітарних наук воно виконується, має подібну структуру. Такий ланцюжок є невід'ємною приналежністю дослідницької діяльності, нормою її проведення.

Дослідницька діяльність у своїй організації ґрунтується на принципах проектування, де дослідницький проект -- рушійна форма побудови міжособистісної взаємодії дослідника і наукового керівника, у ході якого відбувається трансляція культурних цінностей наукового співтовариства. Освіта, таким чином, стає продуктивною, тому що в результаті є реальний вихід у закінченій і оформленій дослідницькій роботі.

Продукт у цьому випадку має скоріше не матеріальну, а інтелектуальну й особистісну цінність, стає значимим для самого творця даного продукту (учня). Крім того, дослідницький проект стає не тільки формою, засобом і принципом організації культурної взаємодії, але і мотивом цієї діяльності.

Важливо, щоб система виконання дослідницьких проектів базувалася не тільки на оцінці зовнішнього результату (підсумкової роботи), але і внутрішнього -- розвитку дослідницької позиції, універсальних умінь.

Список використаних джерел

1. Анализ и классификация педагогических технологий в СССР и зарубежных странах / Авт.: С.Т. Игнатьев, В.А. Мелехин.- Л., 1991.

2. Беспалько В.П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения. - М., 1995.

3. Боголюбов В.И. Педагогическая технология: эволюция понятия// Сов. педагогика. - 1991.- № 9.

4. Бухвалов В.А. Методики и технологии образования. - Рига, 1994.

5. Глоссарий терминов по технологии образования. - Париж, ЮНЕСКО, 1986.

6. Освітні технології: Навч..метод. посіб. / О. М. Пєхота,А. З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. -- К.: А.С.К., 2001. -- 256 с.

7. Падалка О.С., Нісемчук А. М., Смолюк І. О., Шпак О. Г. Педагогічні технології: Навч. посіб. для вузів; Укр. пед. Ун-т ім. М. П. Драгоманова. -- К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1995. -- 254 с.

8. Перспективні освітні технології: Наук..метод. посіб. / За ред. Г. С. Сазоненка. -- К.: ГОПАК, 2000. -- 560 с.

9. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учеб. пособие. -- М.: Нар. образование, 1998. -- 256 с.

10. Файн Т.А. Исследовательский подход в обучении //Практика административной работы в школе. - 2003. - № 6. - С. 14-23.

11. Щуркова Н.Е. Педагогическая технология как учебная дисциплина // Педагогика. - 1993.- № 2.

12. Янушкевич Ф. Технология обучения в системе высшего образования. - М., 1986.

=========================================================================

Педагогічна технологія

Прагнення постійно оптимізовувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості. Подальший їх розвиток пов'язаний з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання.

Технологія як наука про майстерність

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація - неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.

Історично поняття «технологія» (грец. techne -- мистецтво, майстерність і logos - слово, вчення) у значенні науки про майстерність виникло у зв'язку з технічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мистецтво володіння процесом. До основних ознак технології належить стандартизація, уніфікація процесу, можливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес завжди передбачає чітку послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) запевних умов.

Провідним у будь-якій технології вважається детальне визначення кінцевого результату і точне досягнення його. А передумовами застосування поняття «технологія» щодо процесів у виробничій чи соціальній сферах є їх запрограмованість, окресленість кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів його створення, цілеспрямоване моделювання умов їх здійснення, а також реальне функціонування цих процесів.

Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Усі технології поділяють на два види:

1. Промислові. До них належать технології перероблення природної сировини (нафти, деревини, руди тощо) або одержаних з неї напівфабрикатів (металів, деталей і вузлів будь-яких виробів). Вони вимагають неухильного дотримання послідовності передбачених технологічних процесів і операцій. Заміна одного процесу іншим, зміна їх послідовності часто знижує результативність або взагалі унеможливлює досягнення позитивного результату.

2. Соціальні. Для таких технологій вихідним і кінцевим результатом є людина, а основним параметром змін - одна чи кілька її властивостей. Соціальні технології гнучкіші за промислові. Проте неухильне дотримання послідовності навіть найрезультативніших процесів у соціальній сфері ще не гарантує досягнення необхідної ефективності. Адже людина є надто складною системою, на неї впливає багато зовнішніх чинників різної сили і спрямованості, тому заздалегідь передбачити ефект конкретного впливу на неї неможливо. Специфіка соціальних технологій полягає в можливості пристосування їх до будь-яких умов, оскільки вони здатні скоригувати недоліки процесів і методик технологічного процесу. Однак ці технології досить складні за організацією і здійсненням. На цій основі ґрунтуються твердження про них як технології вищого рівня організації.

Спільне між промисловими і соціальними технологіями те, що завершальним результатом їх використання є продукт із заданими властивостями.

Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогресом у сфері обох цих технологій. З кожним витком цивілізаційного розвитку зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації взаємодії людини і природи, людей на планеті. Не менш гострою є ця проблема і на постіндустріальному етапі розвитку людства.

З цього приводу німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804), виокремлюючи культуру простих умінь і культуру дисципліни волі; зазначав, що культура умінь здатна торувати шлях злу, якщо культура ВОЛІ не стане їй противагою. Йдеться про інструментальну і гуманітарну культури, на яких базується технологічний і моральний потенціал суспільства. Як відомо, еволюційні кризи здебільшого виникали тоді, коли інструментальний інтелект недостатньо стримувався інтелектом гуманітарним. Тобто суспільство живе стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психологічних засобів стримування. Якщо ж енергетичний потенціал технологій, що прогресує, суттєво перевищує можливості нормативної регуляції, суспільство опиняється в кризовому стані. Надалі, нагнітаючи напруження екологічних і соціальних конфліктів, воно або стає жертвою власної могутності, або встигає своєчасно перебудувати технологічні, організаційні, інформаційні, нормативні параметри діяльності, виходячи на новий щабель розвитку.

Історичні аспекти педагогічної технології

Термін «педагогічна технологія» з'явився в освіті порівняно недавно. щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842--1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в природі педагогічна технологія як певний інструмент навчання й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові позиції. Прибічники однієї переконані, що виховання й навчання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ.

Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інструментальний характер. Його мета полягає у вихованні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «Друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Технологія навчального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого «дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слухаючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, задовольняючи жагу пізнання». Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого підкорення цій волі, дотримуватися непорушних природних законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнання, творчого саморозвитку.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав створення «механізму освіти», що дасть змогу кожному Підготовленому педагогу, який докладе багато власних Зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гуманіста Карла Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток Особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учіння, у процесі якого особистість самостійно розвивається, приносить величезне задоволення, вирішально впливаючи на особистість людини.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей, який ліквідовував відокремлене навчання дівчаток і хлопчиків, поділ за соціальними прошарками, ступенем обдарованості і належності до різних віросповідань. Найважливішою проблемою людського мислення Штейнер вважав необхідність «зрозуміти людину як засновану на собі самій вільну особистість». На основі антропософії, яка вивчає людину в тілесному, душевному і духовному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює розвиток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностей до пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, моральних задатків і релігійних переживань. Завдання педагога Штейнер вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків. Саме цей принцип було покладено в основу навчання і виховання у першій вільній вальдорфській школі.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби вплива-ти на неповторну особистість дитини за допомогою тех-нології. Будучи переконаними, що до кожної особистос-ті дитини необхідно добирати індивідуальні засоби ви-ховання, вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до ду-ші дитини.

На відмові від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину грунтуються традиції «вільного вихо-вання", які започаткували і розвивали в Росії Лев Тол-стой (1828-1910), Костянтин Вентцель (1857-1947),

Луїза Шлегер (1863-1942) та ін. Вони заперечували можливість «технологізувати» педагогічний процес, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в лю-дині оригінальність і яскравість дитинства, а успіlIIністьчи неуспіlIIНість роботи навчального закладу оцінювалине на підставі використовуваних технологій, а зважаю-чи на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним клімат у процесі навчання й виховання.

У колишньому Радянському Союзі педагогічні тех-нології розглядали як засіб реалізації білыІ Івицькоїї ідеології, що надавало їм відповідної політичної заанга-жованості, вимагало врахування класових характерис-тик індивіда у процесі цілеспрямованої діяльності то-що. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією навиховання комуністичної свідомості й моралі. Тобтопедагогічні технології використовувались як засіб фор-мування комуністичного світогляду і поведінки. Полі-тично заангажовані вчені, педагоги-практики активнорозпочали процес конструювання адекватних цим зав-данням технологій.

Однією з перlIIИХ була створена протягом 20-х років ХХ ст. педологія (грец. pais (paidos) - дитина і logos -- слово, вчення) - комплексна наука про дитину, яка, зазадумом її засновників, мала стати антропологічною базою педагогіки. Саме в наукових працях із педоло-гії, заснованих на рефлексології (М. Басов, В. Бехте-рєв, О. Ухтомський, С. Шацький), вперlIIе згадано тер-мін «педагогічна технологія». Тоді розповсюджувалосяй поняття <<педагогічна техніх;Ф> - сукупність прийо-мів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну органі-зацію навчальних занять. Елементами педагогічної тех-нології вважали також уміння оперувати навчальним ілабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. Нормативні педагогічні знання виводили з педології і вибудовували за схемою, згідно з якою кон-кретні педагогічні впливи повинні відповідати конкрет-ним умовам виховання і віковим особливостям дитини. Педагоги, які сповідували цей підхід, намагалися вивча-ти побутові, природні, соціальні й культурні чинники се-редовища, які зумовлювали розвиток дитини, її генетич-ні, фізіологічні, психологічні, соціальні характеристики як похідні від соціальних умов життя. З цією метою вони використовували тести, анкети, інтерв'ю, експерименти, життєві спостереження. Збагачення і розвиток життєвих уявлень, входження дітей у світ природи, праці і сусальних відносин сприяли оволодінню ними системоюзнань, цілісних уявлень, яких не давало і не могло датина ВКОЛИIIIНЄ мікросередовище. Згідно з концептуаль-ним задумом педологів, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи на ВКОЛИIIIНЄ середовище відпо-відно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, оволодіва-ють соціально значущими видами діяльності. Цей ас-пект педагогічної технології був високо оцінений відо-мими зарубіжними вченими (Д. Дьюї, В. Кілпатрік).

У 30-ті роки ХХ ст. розпочалася технологічна рево-люція в освітній системі США. Протягом наступних де-сятиліть зазнало еволюції тлумачення терміна (,педаго-гічна технологія», що породило дискусію про його сут-ність, структуру і джерела розвитку. Трансформація його змісту від «технології в освіті» до «технології осві-ти» охоплює чотири періоди.

1.1940-1950 рр. У цей час з'явилися і впроваджу-вались у навчальний процес технічні засоби запису, від-творення звіку та проекції зображення, термін «техно-логія в освіті», який протягом наступних років підвпливом праць із методики застосування різноманітних технічних засобів навчання модифікувався в термін«педагогічні технології».

2. Середина 50-х - 60-ті роки. Протягом цього пері-оду педагогічна громадськість активно дискутувала щодо суті поняття «педагогічна технологія», внаслідок чого виокремилось два напрями його тлумачення, а відповідно, і суті педагогічної технології як феномену. Представники одного з них виступали за необхідність застосування аудіовізуальних (лат. audio - чую, слу-хаю і visualis - зоровий) засобів і програмованого нав-чання (technology іп education), прихильники іншого головним завданням вважали підвищення ефективності організації навчального процесу (technology of educati-оп), подолання відставання педагогічних ідей від стрім-кого розвитку техніки. На цій підставі один напрям був означений як «технічні засоби у навчанні», другий, Овиник дещо пізніше, - як «технологія навчання», або «технологія навчального процесу». Тоді у багатьох високо розвинутих країнах почали видавати спеціальні пе-дагогічні часописи: у США - журнал «Педагогічна тех-нологія» (1961), у Великій Британії (1964), Японії (1965) та Італії (1971) - «Педагогічна технологія і програмова-не навчання». У 1967 р. в Англії було створено Націо-нальну раду з педагогічної технології, у США - Інститут педагогічної технології. У колишньому Радянському Со-юзі започатковано дослідження з алгоритмізації навчан-ня (Л. Ланда). Педагогіка і психологія намагалися знай-ти раціональні для себе зерна в обгрунтованій філософі-єю та соціологією концепції системного підходу в до-слідженні соціальних, природних явищ і процесів.

3. 70-ті роки ХХ ст. У системі освіти розпочато мо-дернізацію навчального обладнання і навчальних пред-метних середовищ як необхідної умови реалізації про-гресивних методик і форм навчання. Утверджувалось тлумачення педагогічної технології як вивчення, роз-роблення та застосування принципів оптимізації нав-чальної діяльності на основі найновіших досягнень нау-ки і техніки. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікацій (грец. tele - далеко і лат. commu-nicatio - зв'язок, повідомлення), педагогічної квалі-метрії (галузі педагогічної науки, яка вивчає і реалізуєметоди кількісного оцінювання якості навчально-ви-ховного процесу), системного аналізу та нових досяг-нень психолого-педагогічної науки було значно розши-рено базу педагогічної технології. Тоді ж розпочато підготовку професіональних педагогів-технологів, ма-сове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, полі-екран, електронна дошка, синхронізатори звуку та зоб-раження тощо. Педагогіка почала використовувати можливості без машинного програмування, набули по-пулярності створені за принципом програмування по-сібники, зокрема з педагогіки.

4. 80-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. На цей пері-од припало створення і розвиток мережі комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів. Динамічно розвива-ються програмовані, інтерактивні засоби навчання, тривають різноманітні дослідження теоретичних пи-тань педагогічної технології та шляхів її практичного впровадження.

Запропонована періодизація вибудовується на таких конкретних фактах:

1946 р. - обґрунтування плану аудіовізуальної осві-ти в університеті штату Індіана США.

1954 р. - обгрунтування ідеї програмованого нав-чання.

1961 р. - відкриття факультету технології навчан-ня в університеті Південної Кароліни.

1968 р. - розроблення і застосування мови програ-мування лада в школі (Масачусетський технологічний інститут США).

1976 р. - створення першого персонального ком-п'ютера.

1981 р. - застосування у навчанні спеціальних програмованих засобів у дисплейних класах.

1990 р. - використання інтерактивних технологій в освіті.

Історію становлення педагогічної технології певною мірою відтворює така схема: задум упровадити інже-нерний підхід «<інженерна педагогіка») ~ технічні за-соби в навчальному процесі ~ алгоритмізація навчан-ня .--+ програмоване навчання ~ технологічний підхід ~ педагогічна технологія (дидактичний аспект) ~ пове-дінкова технологія (аспект виховання). Не всі складові педагогічної технології набули однакового розвитку. Особливо складним є створення технології виховання, хоча й ця галузь має вагомі напрацювання у процесі становлення і функціонування педагогіч-них технологій простежуються певні тенденції та зако-номірності. Передусім необхідні об'єктивні та суб'єк-тивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях «Школи діалогу культур», «імовір-нісна педагогіка» могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях «розвивального навчання» .

Загалом, технологія як феномен є важливою складо-вою історії людства, формою вираження інтелекту, сфо-кусованого на розв'язанні важливих проблем буття, синтезом розуму і здібностей людини.

Сутність і особливості педагогічної технології

З визнанням педагогічної технології важливим чин-ником навчально-виховного процесу не припинялися спроби з'ясування її сутності та особливостей. З одного боку, це спричинено поглибленням наукового і прак-тичного інтересу до педагогічних технологій як засобу підвищення ефективності навчально-виховного проце-су, з ІНШОГО - розвитком конкретних педагогічних тех-нологій, у процесі якого розкривалися нові їх універ-сальні сутнісні дані. Підходи дослідників до визначен-ня поняття «педагогічна технологія» різноманітні.

Наприклад, російський учений Борис Ліхачов (1929--1998) розглядає педагогічну технологію як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спе-ціальний набір і поєднання форм, методів, способів, при-йомів навчання, виховних засобів; організаційно-мето-дичний інструментарій педагогічного процесу. Росій-ський педагог-новатор Ігор Волков тлумачить її як опис системи дій учителя та учнів, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу. Педагог- дослідник п. Москаленко вважає цей феномен послідов-ним (системно представленим) рядом вказівок, діяль-ностей і операцій моделювання, реалізації діагностики ефективності, корекції процесу навчання або вихован-ня. Володимир Беспалько визначає педагогічну техно-логію як проект певної педагогічної системи, що реалі-зується на практиці, як змістову техніку реалізації нав-чально-виховного процесу.

Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США трактує її як комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань. У «Глосарії термінів з техноло-гій освіти» (Париж, ЮНЕСКО) це поняття сформульова-но як системний метод створення, застосування і визна-чення всього процесу викладання та засвоєння знань зурахуванням технічних і людських ресурсів та їх взає-модії, завдання якого - оптимізація форм освіти.

На думку російського педагога Михайла Кларіна, пе-дагогічна технологія є системною сукупністю і порядком функціонування всіх особистісних, інструментальних і методичних засобів, що використовуються для досягнен-ня педагогічних цілей. Російський учений Віталій Слас-тьонін вбачає в ній закономірну педагогічну діяльність, яка реалізує науково обгрунтований проект дидактич-ного процесу і володіє більш високим ступенем ефек-тивності, надійності, гарантованого результату, ніж за використання традиційних методик навчання. За укра-їнською дослідницею Ольгою Козловою, педагогічна технологія є радикальним оновленням інструменталь-них і методологічних засобів педагогіки і методики за Умови збереження наступності в розвитку педагогічної науки і шкільної практики, набором технологічних процедур, які забезпечують професійну діяльність учи-теля, - гарантованістю кінцевого результату.

Спільним в усіх визначеннях є спрямування педаго-гічної технології на підвищення ефективності навчаль-ного процесу, що гарантує досягнення запланованих ре-зультатів навчання.

Існує загальноприйняте уявлення про технологію як конструювання навчального процесу за певною схемою (рис. 3), яка відображає ознаки, притаманні й традицій-ній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів.

Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як сис-тема способів, принципів і регулятивів, які застосову-ють у навчанні, і як реальний процес навчання. Не менш поширений погляд на неї як на конструкцію, стратегію, алгоритм дій педагога, організацію педаго-гічної діяльності. Але як би її не розглядали, головне в педагогічній технології - розроблення, деталізація інс-трументальних аспектів педагогічного процесу. Ство-рення нової технології, як правило, є наслідком незадово-лення результатами навчання й виховання, а також не-ефективністю педагогічної діяльності як професійного експромту. Суттєвою особливістю педагогічної техноло-гії є те, що довільним діям вона протиставляє жорсткі алгоритмічні приписи, систему логічно вмотивованих дій, послідовний перехід від елементу до елементу.

Потреба в розробленні технологічних конструкцій виникла у зв'язку з ідеєю управління педагогічним про-цесом. Реалізація її стала можливою на основі систем-ного підходу, що дає змогу порівняти різноманітні педа-гогічні вміння, які у своїй сукупності гарантують ре-зультат.

Розробленню нової технології, як правило, переду-ють нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень. Наприклад, ви-никненню програмованого навчання передували розви-ток кібернетики та інформатики, створення електрон-но-обчислювальної техніки; виникненню й розвитку проблемного навчання - дослідження закономірнос-тей розвитку мислення, вчення російського психолога Льва Виготського (1896-1934) про зону найближчого розвитку. Філософські, психологічні дослідження з проблем людської діяльності прислужилися формуван-ню діяльнісного підходу в навчанні та обґрунтуванню контекстного навчання, моделюванню професійної ді-яльнocтi в навчальному процесі.

Процес становлення нової педагогічної технології охоплює такі етапи: виникнення суспільної потреби -фундаментальні дослідження в галузі психології -прикладні психолого-педагогічні дослідження - роз-роблення нових технологій - відображення новоство-рених технологій у навчально-програмній та навчаль-но-методичній документації.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. 3агальнопедагогічний рівень функціонування пе-дагогічної технології. 3агальнодидактична, загально ви-ховна технологія репрезентує цілісний освітній процес урегіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчаннячи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить су-купність цілей, змісту, засобів і методів навчання (вихо-вання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчаль-но-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Йдеться про застосування педа-гогічної технології як окремої методики, тобто як су-купності методів і засобів реалізації певного змісту нав-чання та виховання в межах одного предмета, групи, вдіяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології. 30рієнтована на цей рівень пе-дагогічна технологія реалізується як технологія окре-мих частин навчально-виховного процесу, розв'язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологіяокремих видів діяльності, формування понять, вихо-вання окремих особистісних якостей тощо).

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як «освітня технологія», «педагогічна техноло-гія», «технологія навчання (виховання, управління»>, оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а та-кож технологію навчання (виховання, управління) ак-туальні для певного історичного етапу освітні концеп-ції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

Освїmuя mехuолоzїя. Вона відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору.

Призначення освітніх технологій полягає у розв'язанні стратеГІЧНИХ для системи освіти завдань: прогнозуван-ня розвитку освіти, проектування і планування цілей, результатів, основних етапів, способів, організаційних форм освітньо-виховного процесу. Такими освітніми технологіями є концепції освіти, освітні закони, освітні системи. У сучасній Україні такими освітніми техноло-гіями є гуманістична концепція освіти, Закон України

«Про освіту», система безперервної освіти (дошкільний, шкільний, вузівський, поствузівський рівні) та ін.

Педаzоzїчuа mехuолоzїя. Відображає тактику реа-лізації освітніх технологій у навчально-виховномупроцесі за наявності певних умов. Педагогічні техно-логії акумулюють і виражають загальні ознаки та за-кономірності навчально-виховного процесу незалежновід конкретного навчального предмета. :Кожна конкрет-на педагогічна технологія відображає модель навчаль-но-виховного та управлінського процесів у навчальному закладі, об'єднує в собі їх зміст, форми і засоби. Вона може охоплювати й спеціалізовані технології, що засто-совуються в інших галузях науки і практики - елек-тронні, нові інформаційні технології, промислові, по-ліграфічні, валеологічні (які зберігають здоров'я) тощо.

Техuолоzїя uавчаuuя (виховаuuя, уnравлїuuя). Цей тип технології моделює шлях освоєння конкретного нав-чального матеріалу (поняття) в межах відповідного нав-чального предмета, теми, питання. За багатьма парамет-рами вона є наближеною до окремої методики. Дидактич-на технологія охоплює зміст, форми, методи навчання. Специфічні зміст, форми і методи властиві й технології виховання або управління. У структурі технології нав-чання (виховання, управління) виокремлюють підрівні:

- кількість технологічних етапів;

- ступінь технологічності;

- складність технологічності;

- гнучкість і мобільність технології тощо.

З'ясування цих параметрів забезпечує прийняття виваженого рішення про доцільність впровадження конкретної технології навчання, виховання.

Важливими теоретичною і практичною проблемами є співвіднесення дидактичних систем і технології нав-чання. Щодо цього в орієнтації педагогічної свідомості окреслилося такі два напрями:

1. Технологічний напрям організації педагогічного процесу. Спрямований він на ефективність навчання, розроблення критеріїв засвоєння, формування і підсуму-вання оцінювання, подання інформації та етапів її засво-єння, конкретизацію навчальних цілей, корекцію зво-ротного зв'язку, повне засвоєння знань, умінь і навичок.

2. .гуманістичний напрям організації педагогічного процесу. Прибічники його головною метою своєї діяль-ності вважають формування і розвиток критичного, творчого мислення.

Перший напрям реалізується за допомогою «тех-нології навчання», другий - за допомогою моделей навчання, передусім дослідницької, комунікативно- діалогової, дискусійної та ігрової. Модель навчання тлумачиться як окреслена схема або план діяльності педагога у навчальному процесі. Її стрижнем є органі-зована вчителем діяльність учнів. Якщо технологічно- орієнтована модель передбачає репродуктивний ха-рактер діяльності учнів, то Пошукова - продуктив-ний, пошуковий.

Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес.

Технологічний процес - система технологічних одиниць, зорієн-тованих на конкретний педагогічний результат.

У теорії виховання технологічними процесами є, наПриклад, меТОДика колективних творчих справ, ме-ТОДика організації колективу, система виховної роботи ТОЩо, у теорії навчання - система форм і засобів вив-чення певної теми навчального курсу, організація прак-ТИчних занять з відпрацювання умінь і навичок грамот-Ного Письма або розв'язання задач.

На педагогічний результат технологічного процесу ВПЛивають рівень майстерності педагога, ступінь роз-витку кожної дитини, психологічний клімат у колекти-ві тощо.

У педагогічній технології виокремлюють також тех-нологічні схеми і технологічні карти.

Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі фУНКЦіональні елементи і позначення логіч-них зв'язків між ними.

Таке зображення є необхідною умовою унаочнення процесу, що сприяє його аналізу і ефективному застосу-ванню. не підміняє вона методику. Як відомо, методика обумов-люється окремою дидактикою, яка враховує своєрідністьзмісту освіти і засобів і1 засвоєння. За смислом поняття «методика - ширше за поняття «технологія», адже воно включає разом із змістовим інструментальний аспект пе-дагогічного процесу. У межах методики можуть співісну-вати різні технології. Отже, методика є окремою теорією, а технологія - алгоритмом її втілення у практику.

Педагогу недостатньо знати методику, він повинен уміти трансформувати знання і вміння, тобто володіти технологією отримання запланованого результату. Сут-тєвою особливістю педагогічної технології є гаранту-вання кінцевого результату і проектування майбутньо-го навчального процесу.

Останнім часом увійшов у вжиток термін «інновацій-на педагогічна технологія». Одні дослідники тлумачать його як цілеспрямоване систематичне та послідовне впровадження в практику прийомів, способів педагогіч-них дій і засобів, які охоплюють цілісний навчально-ви-ховний процес від визначення його мети до одержанняочікуваних результатів, інші - як комплексний, інте-грований процес, що охоплює суб'єктів, ідеї, способи ор-ганізації інноваційної діяльності і забезпечує результа-тивність нововведення. За іншими підходами до іннова-цій зараховують не просто створення нових засобів, а й сутнісні зміни, які виявляються в новому способі діяль-ності, стилі мислення. У цьому контексті вважають ін-новаційними підходи, що перетворюють характер нав-чання щодо його цільової орієнтації, взаємодії педагога іучнів, їх позиції в навчальному процесі.

Водночас висловлюються думки щодо обмеження використання поняття «технологія - у педагогіці, до-цільності функціонування його лише у сфері дидакти-ки, оскільки визначити діагностичну мету чітко і якіс-но можна лише у навчанні. Нею може бути засвоєння певного обсягу навчального матеріалу, способів дій при підготовці до професійної діяльності тощо. Цей підхід аргументується тим, що якість засвоєного конкретного матеріалу можна легко проконтролювати й оцінити.

Значно важче чітко визначити діагностичну мету (на-приклад, рівень сформованості певної психологічної, особливо особистісної якості) у вихованні. Тому створи-ти технологію, на думку прибічників цього підходу, неможливо, оскільки не існує системи діагностичних за-

Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій із зазначенням засобів, що використовуються.

Професійне вміння проектувати технологічну карту є одним із інноваційних компонентів професійної діяль-ності педагога, вершиною його методичної вправності. [рунтується воно на добре розвинених рефлексивних здібностях педагога, а за своєю суттю є інтегративним, багатокомпонентним.

Технології максимально пов' язані з навчальним процесом, діяльністю тих, хто навчає, і тих, хто навча-ється. Структуру технології навчання утворюють:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина, яка охоплює:

- постановку, максимальне уточнення, формулю-вання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів;

- зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина, до складу якої належать такі компоненти:

- організація навчального процесу відповідно допоставлених цілей;

- методи і форми навчальної діяльності учнів та ді-яльності викладачів;

- управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована

на досягнення поставлених цілей); .

- заключна оцінка результатів.

Педагогічній технології притаманні всі ознаки сис-теми: логіка процесу, взаємозв'язок частин, структурнаі змістова цілісність, соціо- і природодоцільність, інтен-сивність усіх процесів.

Оскільки технологія є важливою умовою втілення концепції в практику, закономірно постає питання, а чисобів. "у процесі виховання можна спиратися лише на розроблені методики і суб'єктивні методи контролю. "у зв'язку з цим доцільно, на їх погляд, вести мову лише про <І елементи технологізації виховання», використан-ня яких сприяє ефективності виховного процесу.

Сучасна практика виховання перебуває у перехідній стадії - вихователі та вчителі ще не працюють за ціліс-ними науковими технологіями, але вже поступово від-ходять від замкненого на індивідуальності інтуїтивногорозв'язання виховних завдань. Помітна тенденція довпровадження апробованих технологічних знахідок, прагнення до уніфікації та стандартизації вимог.

Виховну технологію не можна ототожнювати з вихов-ним методом. Якісно нові методи, які Грунтуються нарефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпере-живання й позитивно-емоційного оцінювання, апелюютьдо самосвідомості, свідомого, творчого ставлення людинидо суспільних норм і цінностей, український дослідникІван Бех кваліфікує як виховні технології особистісноїорієнтації.

Класифікація педагогічних технологій

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментальнозначущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

- загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

- предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

- локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

- 2. За провідним чинником психічного розвитку:

- біогенні (провідна роль належить біологічним инникам);

- соціогенні (переважають соціальні чинники);

- психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

- матеріалістичні та ідеалістичні;

- діалектичні та метафізичні;

- наукові та релігійні;

- гуманістичні й антигуманні;

- антропософські (грец. anthropos - людина і sop-hia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях провсезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

- вільного виховання та примусу Тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

- асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

- біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

- розвивальні (r'рунтуються на теорії розвитку здіб-ностей);

- сугестивні (засновані на навіюванні);

- нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістич-ному програмуванні);

- гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна фор-Ма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

- авторитарні (засновані на чіткій надмірній регла-ментації);

- дидактоцентристські (центровані на навчанні);

- особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного вихо-вання) .

6. За орієнтацією на особисті сні структури:

- інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

- операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (форму-вання сфери естетичних і моральних відносин);

- технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

- евристичні (розвиток творчих здібностей);

- прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

. 7. За типом організації та управління пізнавальною ДІЯльністю:

- структурно-логічні технології навчання (поетап-не формулювання дидактичних завдань, вибору способуїх розв'язання, діагностики та оцінювання одержанихрезультатів);

- інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

- ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати зав-дання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньо-му процесі використовують театралізовані, ділові, ро-льові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове про-ектування та ін.;

- комп'ютерні технології (реалізуються в дидак-тичних системах комп'ютерного навчання на основівзаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомо-гою інформаційних, тренінгових, розвивальних, кон-тролюючих та інших навчальних програм);

- діалогові технології (пов'язані зі створенням ко-МУНІкативного середовища, розширенням просторуспівробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень-учитель», «учитель – автор», «учень – автор» та ін.);

- тренінгові технології (система діяльності щодо від-працювання певних алгоритмів навчально-пізнавальнихдій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання - тести, психологічні тренінги інтелектуальногорозвитку, розв'язання управлінських задач).

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробо-ваних технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані нареалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого ірізнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціальногодосвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах яко-го розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутріш-ній розумовий план;

3) сугестопедична концепція навчання, яка обr'рунтовує комплексне використання у навчальних ціляхвербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовува-тися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології нав-чання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними парамет-рами. У зв' язку з цим важливо мати цілісну систему заcoбiв опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.