Особливості інноваційних дидактичних систем.

 Наукові основи дидактичних систем

Дидактика науково обґрунтовує зміст, методи і організаційні форми  навчання.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, яка спрямована на передачу підростаючим поколінням со­ціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Отже, ці два види діяльності – викладання і учіння (дії вчителя й учня), існують в єдності.

Дидактика займається розробкою загальнотеоретичних основ процесу навчання (закономірності, принципи, методи), а конкретні методики – дослідженням організації навчання з окремих дисциплін, використовуючи при цьому теоретичні ідеї дидактики.

Дидактика зв’язана з іншими науками, в першу чергу з філософією, яка є методологічною основою для організації наукових пошуків і теоретичних узагальнень практики навчання. Вона допомагає визначити перспективу вивчення універсальних зв’язків дидактичних явищ, вимагає аналізувати навчання як процесуальне явище, як процес неперервного розвитку, виявляти весь спектр суперечностей між діяльностями викладання й учіння та ін.

Проблематика дидактики зв’язана з постановкою проблем психологією, зокрема педагогічною. Дидактичні процеси є водночас і процесами психологічними. Психологія вивчає питання розвитку особистості в процесі навчання, особливості її сприймання, пам’яті, мислення, волі, емоцій, шляхів формування мотиваційної сфери та ін.

Зв’язок дидактики з теорією виховання забезпечується єдністю процесів навчання і виховання, можливістю використовувати загальні закономірності, принципи, методи і форми виховання для ефективного оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками.

Фізіологія допомагає дидактиці активно, але з великою ступінню відповідальності “втручатися в процеси формування особистості, враховувати фізіологічні і гігієнічні фактори для організації навчання, можливі дидактичні витрати і перевантаження.

Крім цього дидактика зв’язана з соціологією, естетикою, етикою, соціологією, кібернетикою, теорією систем.

Дидактична концепція - система поглядів на процес навчання. Психолого-педагогічні концепції часто називають дидактичними системами.

Дидактична система - це сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру, спрямовану на досягнення цілей навчання. До системи входять: цілі, зміст освіти, дидактичні процеси, форми, методи, засоби, принципи навчання.

При функціонуванні цієї системи реалізуються цілі навчання. Процес, що реалізує цілі навчання, називається навчальним процесом. Освітня система функціонує при взаємній діяльності вчителя і учня, в ході якої відбувається засвоєння знань і способів дій та розвиток індивідуальних здібностей учнів.

Мета є визначальним елементом у структурі системи, в тому числі і освітньої.

Мета визначається як бажаний кінцевий результат навчального процесу.

Саме мета визначає особливості та взаємодію інших елементів системи. Структуруючи мету, ми одержуємо цілі навчального процесу. Цілі можуть бути стратегічними та тактичними. Конкретизовані тактичні цілі є завданнями навчального процесу.

Зміст освіти – це система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей учнів, формування світогляду, моральних якостей і поведінки, усвідомлення свого обов'язку і відповідальності, підготовку до суспільного життя і до професійної діяльності.

Таким чином, зміст освіти включає не тільки сукупність знань умінь та навичок, але й загальний розвиток і соціальний досвід, накопичений людством.

Це категорія історична: вона змінюється під впливом розвитку виробництва, науки, культури, а також у зв'язку з прогресом дидактики і методик.

Структурними елементами змісту освіти є знання, уміння і навички.

Під знаннями розуміють сукупність засвоєних учнем відомостей, понять, уявлень про предмети і явища навколишнього світу й діяльності.

Навичка — це автоматична дія, сформована цілеспрямованими вправами і виконується легко та вільно

Уміння — це здатність робити що-небудь, зумовлена на­бутими знаннями та досвідом. На відміну від навичок воно функціонує під свідомим самоконтролем людини.

Методи навчання безпосередньо формують і визначають характер взаємин педагогів і учнів, суттєво впливають на формування суб'єкт-суб'єктних стосунків між ними.

Педагогічна форма — це усталена завершена організація педагогічного процесу в єдності всіх його компонентів. У дидактиці форма — це спосіб організації навчання. Кожна з організаційних форм навчання характеризується своєю структурою, принципами упорядкованості її елементів. Можна дійти висновку, що організаційні форми у ВНЗ — це засоби здійснення взаємодії студентів та викладачів, у межах яких реалізуються зміст та методи навчання, вони визначають, як слід організувати всю роботу з урахуванням того, хто, де, коли і з якою метою навчається.

Прийом навчання – це складова методу, його етап.

Засоби навчання — це різноманітний обсяг навчального обладнання, що використовується у системі пізнавальної діяльності (книги, картини, зошити, письмове приладдя, лабораторне обладнання, технічні засоби навчання та ін.).

У педагогіці існувало чимало дидактичних концепцій. Першою була створена понад триста років тому дидактична теорія великого слов'янського педагога Я.А.Коменського (1592-1670). У своєму провідному творі "Велика дидактика" (1632) Коменський трактував дидактику як "загальне мистецтво всіх учити всьому".
Кожна концепція складається з кількох напрямів, педагогічних теорій. Залежно від розуміння процесу навчання здійснено поділ концепцій на традиційну, педоцентричну і сучасну систему навчання. У традиційній системі стрижневу роль відіграє викладання (діяльність учителя), в педоцентричній -учіння (діяльність дитини). Сучасна дидактична система виходить з того, що обидві сторони - викладання й учіння -складають діяльність навчання.

Особливості інноваційних дидактичних систем.

Історичний аналіз процесів оновлення освітнього простору свідчить, що провідною тенденцією розвитку систем освіти є їх перманентність, тобто безперервне оновлення. Кожні п'ять або десять років у системі освіти виявляється потреба часткового або повного перегляду її змісту та структури. Отже, принципа­ми оновлення є:

•   науковість та історизм під час розгляду явищ природи і суспільства;

•   народність та культуровідповідність;

•   інноваційність у поєднанні з традиційністю;

•   диференціація та інтеграція знань;

•   особистісно орієнтовний підхід;

•   безперервність та варіативність навчання тощо.

Аналіз процесів оновлення освітнього простору свідчить про три основних підходи до їх здійснення. На макрорівні відбувається парадигмальне оновлення всієї системи освіти взагалі, тобто як системи, основними компонентами якої є дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійна, вища та післядипломна освіта. На мезорівні — оновлення освітнього процесу кожного складового компонента системи, який відображає його характерні особливості. На мікрорівні — оновлення окремих елементів (цільового, змістовного, процесуального, оцінного) педагогічного процесу, тобто цілей, змісту, методів і тех­нологій, форм організації й управління, стилів педагогічної ді­яльності тощо.

Педагогічну інновацію розглядають як особливу організацію діяльності та мислення, які спрямовані на організацію ново­введень в освітньому просторі, або як процес засвоєння, впро­вадження і поширення нового в освіті.

Інноваційний процес в освіті — це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямований на її оновлення.

Розглянемо кілька шляхів, які привели до оновлення сис­теми освіти. Один із них — це трансформація традиційного процесу в інноваційний як альтернативний варіант наявної системи. У ньому той, хто навчається, визначається як рівно­правний суб'єкт навчальної взаємодії, навчання орієнтується не на предмет, що вивчається, а на особистість людини, на її індивідуальні особливості сприйняття, на її потреби та інтере­си. Педагог у такому процесі є не передавачем знань, умінь, а організатором спільної діяльності. Домінуюча форма навчаль­ного спілкування — діалог, який сприяє створенню атмосфери співробітництва.

Складовою цілісного педагогічного процесу є навчальний процес, інноватизація якого має особливості. Спочатку формулюється філософія інновації, що потім конкретизується в основних категоріях (елементах) навчаль­ного процесу: цільовому, змістовому, процесуальному, техно­логічному та оцінному. Процес реалізації інновації в кожному елементі має особливості. Цільова складова впливає на структуру й зміст навчального плану та програми як окремої дисципліни, так і всього комплексу навчальних дисциплін.

Змістова складова впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому.

Процесуальна складова впливає як на структуру навчально- пізнавальної діяльності учнів, так і на структуру професійної діяльності вчителя.

Технологічна складова впливає як на структуру й зміст методичних посібників, так і на всю методичну роботу.

Оцінна складова впливає на систему дидактичних засобів,

Інновації конкретизуються як у кожному конкретному ком­поненті навчально-виховного процесу: цільовому, змістовому, процесуальному, технологічному, оцінному, так і в цілісній конс­трукції цього процесу. Цілісна конструкція інноваційної систе­ми має свій системоутворюючий чинник. Наприклад: лаборато­рна система (дослідна) — ґрунтується на принципі індивідуалізації навчання, самостійної дослідної роботи в предметних кабі­нетах-лабораторіях; проектна система (метод проектів) — орга­нізація навчання, за якою ті, хто навчається, набувають знаньі навичок у процесі планування та виконання практичних за-вдань-проектів; інтегрована (комплексна) — здійснення навчан­ня за певними темами-комплексами, що вміщують матеріал суміжних предметів; навчання у співробітництві ґрунтується на спільній діяльності, взаєморозумінні та гуманізмі, єдності інтересів і прагнень; вальдорфська система — навчання на антропософських засадах, розумінні розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів тощо.

Виникнення розглянутих інноваційних систем пов'язана з іменами Дж. Дьюї — засновника педагогіки прагматизму, або прогресивної педагогіки та лабораторної школи в м. Чикаго, Е. Паркхерст — послідовниці ідей Дьюї та засновниці експериментальної школи в м. Дальтон, У. Кілпатріка — засновника "методу проектів", Р. Штайнер — засновника вальдорфської педагогіки, О. Декролі — засновника Школи для життя (Ермітаж) та ін.

Характерною рисою цих інноваційних систем є особистісно орієнтована освіта. Розглянемо положення особистісно зорієнтованої освіти, запропоновані В.В. Сєріковим.

1.  Особистість розглядається як педагогічна категорія, що відображає специфічну сферу освіти та розвитку людини, і в цьому відношенні є специфічною метою цієї сфери.

2. Подібно до того, як людина в освітньому процесі збагачу­ється досвідом застосування знань, способами їх застосування та практичними діями, вона має оволодіти досвідом "бути осо­бистістю", тобто досвідом виконання специфічних особистісних функцій (вибірковості, рефлексії, самовизначення, самореалі-зації, соціальної відповідальності тощо) як метою діяльності, своєрідного внутрішнього плану будь-якої діяльності.

Закономірності особистісно орієнтованої освіти такі.

1.  Якщо під час проектування традиційного процесу на­вчання предмета є фрагмент змісту навчання і його діяльніс-но-процесуальне забезпечення, то в особистісно орієнтованій освіті елементом проектування стає подія в житті особисто­сті, яка дає цілісний життєвий досвід, в якому знання — його частина.

2.  Проектування навчання стає предметом спільної діяль­ності вчителя й учнів, а діалог є способом життєдіяльності су­б'єктів освіти.

3.  Згладжується межа між змістовим і процесуальним ас­пектами навчання: процес у вигляді діалогу, пошуку, гри стає джерелом особистісного досвіду.

4.  Навчання втрачає риси штучного прояву та зовнішньої регламентації і наближується до природної життєдіяльності людини.

5. З'являються риси міжособистісного, міжсуб'єктного спіл­кування, педагог не функціонер, оскільки його внутрішній світ стає складовою змісту освіти.

6.  Текст як фрагмент засвоєної культури усвідомлюється ^ЧеРез контекст (орієнтування на актуалізацію особистісних ^сМислів, а не на поверхове їх засвоєння), тобто розвиток "Я" йде через "діалог", через усвідомлення не фрагмента цілісної Життєдіяльності, а самої цілісності, що передбачає імітаційно-Рольове відтворення життєвих ролей і ситуацій.

Особистісно орієнтована ситуація — це завдання, навчаль­на проблема, яка сприяє можливості створення для того, хто навчається, особистісної дії, а саме: побачити себе у спілкувані з іншими, оцінити свої дії і досвід, розробити життєву програму тощо.

До особистісних (рефлексивних) дій того, хто навчається можна віднести: досягнення бажаних результатів, вибір ступеня складності завдання, оцінка досягнутих результатів у навчанні, самостійне прийняття рішень, моделювання свого життєвого шляху, виявлення особистісних проблем, самовизначення щодо життєвих цінностей.

16. Аналіз типової дидактичної системи.

Педагогические системы могут быть описаны как целостные явления с помощью ряда признаков (по ВТ. Афанасьеву):

-   интегративные качества (такие, которыми не обладает ни один из от дельно взятых ее элементов);

-   составные элементы, компоненты;

-   структура (связи и отношение между частями и элементами);

-   функциональные характеристики;

-   коммуникативные свойства (связи с окружающей средой);

-   историчность, преемственность.

Существенными характеристиками системы являются цели и результаты.

. Описание и анализ педагогической технологии

Описание технологии предполагает раскрытие всех основных ее характеристик, что делает возможным ее воспроизведение.

Описание (и анализ) педагогической технологии можно представить в такой структуре.

1.Идентификация данной педагогической технологии в соответствии с принятой систематизацией (классификационной системой).

2. Название технологии, отражающее основные качества, принципиальную идею, существо применяемой системы обучения, основное направление модернизации учебно-воспитательного процесса.

3. Концептуальная часть (краткое описание руководящих идей, гипотез, принципов технологии, способствующее пониманию, трактовке ее построения и функционирования):

•  целевые установки и ориентации;

•  основные идеи и принципы (основной используемый фактор развития, научная концепция усвоения);

•  позиция ребенка в образовательном процессе.

 4. Особенности содержания образования:

•  ориентация на личностные структуры (ЗУН, СУД, СУМ, СЭН, СДП);

•  объем и характер содержания образования;

• дидактическая структура учебного плана, материала, программ, формы изложения.

5. Процессуальная характеристика:

•  особенности методики, применения методов и средств обучения;

•  мотивационная характеристика;

•  организационные формы образовательного процесса;

•  управление образовательным процессом (диагностика, планирование, регламент, коррекция);

•  категория учащихся, на которых рассчитана технология.

6. Программно-методическое обеспечение:

•  учебные планы и программы;

•  учебные и методические пособия;

•  дидактические материалы;

•  наглядные и технические средства обучения;

•  диагностический инструментарий.

Экспертиза педагогической технологии является многоаспектной.

Концептуальная часть рассматривается с позиции новизны (инновационное), альтернативности, гуманизма и демократизма, современности.

Содержание образования в рассматривается с позиций современных теорий образования, принципов системности, идей развивающего обучения и социального заказа.

В процессуальной характеристике прежде всего определяется целесообразность и оптимальность отдельных элементов, комплексность всех методических средств, управляемость, адекватность содержанию образования и контингенту обучаемых.

Главным критерием оценки педагогической технологии является ее эффективность и результативность. Выполнение этих требований рассматривается в приложении к учителю, ученику и общественно-родительскому контингенту лиц.