Джон Уотсон.ТЕХНОКРАТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Технократичні концепції навчання

ТЕХНОКРАТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Засновником технократичних концепцій формування особис­тості вважають американського вченого Джона Уотсона. Осно­вою його вчення стала ідея про можливість довільної зовнішньої детермінації поведінки людини. Це вчення було пізніше розвинене в роботах американського психолога Едуарда Торндайка та його послідовників, які стверджували, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим фактором спа­дковості, зовнішнє середовище виступає могутнім "проявником", стимулятором розвитку цього потенціалу.

Таким чином, завданням вихователя є, передусім, організація впливу зовнішнього середовища згідно з класичною біхевіористсь-кою схемою: "Стимул - реакція - підкріплення". Виходячи з цих позицій, соціалізація особистості постає пристосуванням індивіда до умов середовища. Цей процес здійснюється шляхом засвоєння ним тенденцій реагувати певним чином на певні ситуації, як моди­фікація поведінки індивіда з метою його найкращої адаптації до стандартів та норм сучасного суспільства, підготовка "функціона­льної" людини.

Цю адаптацію Е.Торндайк розглядав як формування поведін-кових навичок, що означало "вдруковування" зв'язків між стиму­лами та реакціями. У практичній діяльності "вдруковування" пе­редбачало виробку "правильних" реакцій і усунення "неправиль­них", тобто випробування різних підходів, поки не буде віднайде­ний "правильний" варіант реакції, а потім її тренування доти, доки вона остаточно не буде закріплена.

Окреслене вище біхевіористське розуміння сутності соціаліза­ції визначає основний зміст сучасних технократичних (сцієнтист-ських - від англійського зсіепсе - наука) педагогічних теорій, сут­ність яких визначається, перш за все, розглядом на першому плані питань регулювання зовнішньої поведінки людини шляхом фор­мування у неї соціально схвалюваних реакцій на основі ретельно розробленої педагогічної техніки.

Певну роль у технократичній філософії виховання відіграє док­трина соціальної інженерії Бурруса Ф. Скіннера та його послідо­вників. В основу цієї доктрини, сформульованої, перш за все, у роботах Скіннера "Другий Уолден" (1948) та "По той бік свободи та гідності" (1971) покладено положення про можливість маніпулю­вання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навча­льно-виховного процесу.

Розробляючи власну педагогічну технологію, Ф. Скіннер глибоко проаналізував сутність домінуючої протягом тривалого етапу розвитку людства авторитарної педагогічної практики. На його думку, для авторитаризму характерним є, перш за все, засто­сування методів контролю (насилля, покарань, як фізичних, так і вербальних, здійснюваних у формі висміювання, сарказму тощо) як засобів реагування на "неправильну" поведінку індивіда.

Засновники доктрини соціальної інженерії зауважували, що насильницькі методи контролю за особистістю перетворюють навчання у неприємну справу, поро­джують емоційну і навіть фізичну протидію з боку учня, негативно впливають на особистісні та професійні якості вчителів (вони ста­ють дратівливими, агресивними, нездатними до продуктивного творчого спілкування з учнями). Така практика має і може бути докорінним чином змінена шляхом переходу від аверсивних форм контролю до протилежних - потенціюючих (підкріплюючих) впливів на особистість людини.

Отже, за Скіннером, слід докорінно реформувати практику ви­ховного контролю у сучасних навчально-виховних закладах. В ос­нову такої практики варто покласти професійно розроблену систе­му підкріплень, причому переважно позитивних (заохочення бажа­них поведінкових реакцій). Разом з тим доцільно застосовувати і негативі підкріплення, які, на думку Скіннера, не мають нічого спільного з аверсивним контролем, оскільки дають дитині можли­вість змінити агресивну міру впливу на неї, висловивши готовність поводитися необхідним чином.

Аналізована поведінка (під поведінкою психологи біхевіорист-ського напрямку розуміють всі види реакцій, притаманних людині (Р.Тайлер)) є добровільним поведінковим актом, який здійснюєть­ся у бажаному для вихователя напрямі. Тобто, всі види життєвих проявів людини розглядаються біхевіористами крізь призму "від­критої   поведінки"       -   поведінкових   актів,    що   піддаються об'єктивному виміру.

Окреслена вище стратегія формування особистості базується на розроблених Скіннером принципах, які розкривається  у таких положеннях: якщо поведінка веде за собою явно позитивні наслід­ки (тобто супроводжується позитивним підкріпленням), то вона, ймовірно, буде повторюватись; якщо поведінка не викликає явних наслідків, або ці наслідки є нейтральними (реакція непідкріплен-ня), то вона буде мати тенденцію до зникнення; нарешті, якщо по­ведінка супроводжується негативними наслідками, інакше кажучи, покаранням (негативним підкріпленням), то індивід буде прагнути змінити її таким чином, щоб уникнути цих наслідків.

Технократична концепція формування особистості справедли­во піддається критиці, яка полягає в тому, що її автори нехтують всією повнотою внутрішнього світу дитини, її морально-ціннісною сферою, оскільки ця сфера не підлягає об'єктивному виміру. Щодо трактування мети та методів здійснення освітнього процесу, пред­ставники технократичної педагогіки дотримуються таких позицій. Метою навчання є оволодіння учнями певним "поведінковим ре­пертуаром", який включає чітко визначену систему знань, умінь та навичок, які можна реально продемонструвати та проконтролюва­ти. Така постановка цілей вимагає, як пише американський вчений Т.Герман, високого ступеня чіткості і структурної визначеності навчального процесу. Критики такого підходу вважають, що через таку "чіткість" та "визначеність" фактично знімається питання про творчий характер викладання, оскільки ідеалом стає точне сліду­вання за приписаним шаблоном діяльності, яка перетворюється у муштрування учнів у виконанні тестів.

Отже, у технократичній стратегії формування особистості провідну роль відіграє ідея трансформації дитячої поведінки у ба­жаному напрямі шляхом досконало розробленої системи заохо­чень та покарань.

З 80-тих років XX століття на Заході регулярно друкувались роботи, присвячені проблемам модифікації поведінки як в умовах шкільного навчання, так і в будь-яких інших організованих групах - від дитячого садка до виправних закладів та армії.

Важливим теоретичним джерелом для розробки програм модифікації поведінки слугує теорія соціального навчання А.Бандури, в якій йдеться про важливість для формування поведі-нкових навичок індивіда (або групи індивідів) наслідків поведінки "моделі", яку вони спостерігають. За таких умов учні навчаються шляхом спостереження за поведінкою "моделі" (в якості моделі слугує інший учень або група учнів - референтна група), зосереджуючи увагу на винагородах, які вона отримує внаслідок бажано­го для контролерів (вчителів, батьків) способу дій.

У результаті, як передбачає автор концепції соціального на­вчання, учні будуть прагнути імітувати дії "моделі", моделювати свою поведінку у напрямі, необхідному для контролерів, з метою отримання позитивного підкріплення (винагороди). Американські дослідники підкреслюють важливість "соціальних підкріплень", оскільки соціальні контакти і схвалення з боку інших є фундамен­тальними потребами індивіда. Такою "моделлю", якій повинні на­слідувати учні, виступає і сам учитель, дорослий, дії яких є ефек­тивними, якщо учні відчувають емоційну прихильність до вчителя, дорослого, а він у свою чергу, з повагою ставиться до учнів.

Виходячи з ідеї позитивного підкріплення, Ф. Скіннер розро­бив концепцію педагогіки без покарань, згідно з якою вчитель має перейти від покарань до позитивного підкріплення шляхом пере­важного реагування не на невдачі, а на успіхи вихованця. Подаль­шим розвитком скіннерівської моделі нерепресивної педагогіки є концепція американського психолога Д.Примека. Він, розглядаючи позитивні підкріплення як найважливіші детермінанти людської поведінки, не обмежується лише їх використанням як післядії по-ведінкових актів, але звертається до мотивації цих актів (мотивую­чого попереднього настроювання особистості). Американський дослідник виходить з того положення, що вихованці готові вико­нати завдання, навіть не дуже приємне, якщо їх чекає зарані обіця­на винагорода у вигляді улюбленого виду діяльності. Тому необ­хідні спостереження за дітьми з метою виявлення їх уподобань. Таким шляхом, на думку Примека, можна отримати ключ до бажа­ного впливу на вихованців.

Одним із варіантів методики модифікації поведінки особистос­ті є програма ' 'знакової економії". Сутність цієї методики полягає у тому, що учні вступають з учителями в своєрідні договірні сто­сунки, які передбачають можливість для учнів, як пояснює амери­канський дослідник Т.Герман, заробити знакові (тобто умовні) під­кріплення за певні поведінкові акти. При цьому попередньо визна­чається кількість знакових підкріплень (ними можуть виступати бали, які записуються вчителями в індивідуальні картки учнів, же­тони тощо), що обмінюються учнями на реальні матеріальні вина­городи (солодощі, канцелярські товари, спортивне знаряддя тощо) або на такі нематеріальні заохочення, як додатковий вільний час, екскурсії тощо. Отже, методика "знакової економії" базується на традиційному для біхевіористської психології механізмі асоціації певних вчинків індивіда, до яких його бажано привчити, з реаль­ним заохоченням цих вчинків.

Отже, ефективність застосування методик модифікації поведі­нки залежить значною мірою від того, наскільки вчитель, як "агент підкріплення", володіє його технікою. У керівництвах американсь­ких педагогів до таких методик звертається увага на необхідність не обмежуватись лише словесними проявами підкріплення ("так", "добре", "молодець", "правильно"), а використовувати їх широкий невербальний спектр: посмішки, жести, легкі дотики, кивки голо­вою тощо. Тим самим, стиль спілкування з учнями має бути не просто доброзичливим, але ретельно продуманим в інструменталь­ному плані.

При достатньо високій ефективності технократичних сцієнти-стських концепцій соціалізації особистості дослідники відмічають той факт, що в них фактично знімається питання про формування внутрішньої духовної сфери особистості, тобто її переконань, цін­нісних орієнтацій тощо.

Технократичні концепції навчання

ТЕХНОКРАТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Засновником технократичних концепцій формування особис­тості вважають американського вченого Джона Уотсона. Осно­вою його вчення стала ідея про можливість довільної зовнішньої детермінації поведінки людини. Це вчення було пізніше розвинене в роботах американського психолога Едуарда Торндайка та його послідовників, які стверджували, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим фактором спа­дковості, зовнішнє середовище виступає могутнім "проявником", стимулятором розвитку цього потенціалу.

Таким чином, завданням вихователя є, передусім, організація впливу зовнішнього середовища згідно з класичною біхевіористсь-кою схемою: "Стимул - реакція - підкріплення". Виходячи з цих позицій, соціалізація особистості постає пристосуванням індивіда до умов середовища. Цей процес здійснюється шляхом засвоєння ним тенденцій реагувати певним чином на певні ситуації, як моди­фікація поведінки індивіда з метою його найкращої адаптації до стандартів та норм сучасного суспільства, підготовка "функціона­льної" людини.

Цю адаптацію Е.Торндайк розглядав як формування поведін-кових навичок, що означало "вдруковування" зв'язків між стиму­лами та реакціями. У практичній діяльності "вдруковування" пе­редбачало виробку "правильних" реакцій і усунення "неправиль­них", тобто випробування різних підходів, поки не буде віднайде­ний "правильний" варіант реакції, а потім її тренування доти, доки вона остаточно не буде закріплена.

Окреслене вище біхевіористське розуміння сутності соціаліза­ції визначає основний зміст сучасних технократичних (сцієнтист-ських - від англійського зсіепсе - наука) педагогічних теорій, сут­ність яких визначається, перш за все, розглядом на першому плані питань регулювання зовнішньої поведінки людини шляхом фор­мування у неї соціально схвалюваних реакцій на основі ретельно розробленої педагогічної техніки.

Певну роль у технократичній філософії виховання відіграє док­трина соціальної інженерії Бурруса Ф. Скіннера та його послідо­вників. В основу цієї доктрини, сформульованої, перш за все, у роботах Скіннера "Другий Уолден" (1948) та "По той бік свободи та гідності" (1971) покладено положення про можливість маніпулю­вання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навча­льно-виховного процесу.

Розробляючи власну педагогічну технологію, Ф. Скіннер глибоко проаналізував сутність домінуючої протягом тривалого етапу розвитку людства авторитарної педагогічної практики. На його думку, для авторитаризму характерним є, перш за все, засто­сування методів контролю (насилля, покарань, як фізичних, так і вербальних, здійснюваних у формі висміювання, сарказму тощо) як засобів реагування на "неправильну" поведінку індивіда.

Засновники доктрини соціальної інженерії зауважували, що насильницькі методи контролю за особистістю перетворюють навчання у неприємну справу, поро­джують емоційну і навіть фізичну протидію з боку учня, негативно впливають на особистісні та професійні якості вчителів (вони ста­ють дратівливими, агресивними, нездатними до продуктивного творчого спілкування з учнями). Така практика має і може бути докорінним чином змінена шляхом переходу від аверсивних форм контролю до протилежних - потенціюючих (підкріплюючих) впливів на особистість людини.

Отже, за Скіннером, слід докорінно реформувати практику ви­ховного контролю у сучасних навчально-виховних закладах. В ос­нову такої практики варто покласти професійно розроблену систе­му підкріплень, причому переважно позитивних (заохочення бажа­них поведінкових реакцій). Разом з тим доцільно застосовувати і негативі підкріплення, які, на думку Скіннера, не мають нічого спільного з аверсивним контролем, оскільки дають дитині можли­вість змінити агресивну міру впливу на неї, висловивши готовність поводитися необхідним чином.

Аналізована поведінка (під поведінкою психологи біхевіорист-ського напрямку розуміють всі види реакцій, притаманних людині (Р.Тайлер)) є добровільним поведінковим актом, який здійснюєть­ся у бажаному для вихователя напрямі. Тобто, всі види життєвих проявів людини розглядаються біхевіористами крізь призму "від­критої   поведінки"       -   поведінкових   актів,    що   піддаються об'єктивному виміру.

Окреслена вище стратегія формування особистості базується на розроблених Скіннером принципах, які розкривається  у таких положеннях: якщо поведінка веде за собою явно позитивні наслід­ки (тобто супроводжується позитивним підкріпленням), то вона, ймовірно, буде повторюватись; якщо поведінка не викликає явних наслідків, або ці наслідки є нейтральними (реакція непідкріплен-ня), то вона буде мати тенденцію до зникнення; нарешті, якщо по­ведінка супроводжується негативними наслідками, інакше кажучи, покаранням (негативним підкріпленням), то індивід буде прагнути змінити її таким чином, щоб уникнути цих наслідків.

Технократична концепція формування особистості справедли­во піддається критиці, яка полягає в тому, що її автори нехтують всією повнотою внутрішнього світу дитини, її морально-ціннісною сферою, оскільки ця сфера не підлягає об'єктивному виміру. Щодо трактування мети та методів здійснення освітнього процесу, пред­ставники технократичної педагогіки дотримуються таких позицій. Метою навчання є оволодіння учнями певним "поведінковим ре­пертуаром", який включає чітко визначену систему знань, умінь та навичок, які можна реально продемонструвати та проконтролюва­ти. Така постановка цілей вимагає, як пише американський вчений Т.Герман, високого ступеня чіткості і структурної визначеності навчального процесу. Критики такого підходу вважають, що через таку "чіткість" та "визначеність" фактично знімається питання про творчий характер викладання, оскільки ідеалом стає точне сліду­вання за приписаним шаблоном діяльності, яка перетворюється у муштрування учнів у виконанні тестів.

Отже, у технократичній стратегії формування особистості провідну роль відіграє ідея трансформації дитячої поведінки у ба­жаному напрямі шляхом досконало розробленої системи заохо­чень та покарань.

З 80-тих років XX століття на Заході регулярно друкувались роботи, присвячені проблемам модифікації поведінки як в умовах шкільного навчання, так і в будь-яких інших організованих групах - від дитячого садка до виправних закладів та армії.

Важливим теоретичним джерелом для розробки програм модифікації поведінки слугує теорія соціального навчання А.Бандури, в якій йдеться про важливість для формування поведі-нкових навичок індивіда (або групи індивідів) наслідків поведінки "моделі", яку вони спостерігають. За таких умов учні навчаються шляхом спостереження за поведінкою "моделі" (в якості моделі слугує інший учень або група учнів - референтна група), зосереджуючи увагу на винагородах, які вона отримує внаслідок бажано­го для контролерів (вчителів, батьків) способу дій.

У результаті, як передбачає автор концепції соціального на­вчання, учні будуть прагнути імітувати дії "моделі", моделювати свою поведінку у напрямі, необхідному для контролерів, з метою отримання позитивного підкріплення (винагороди). Американські дослідники підкреслюють важливість "соціальних підкріплень", оскільки соціальні контакти і схвалення з боку інших є фундамен­тальними потребами індивіда. Такою "моделлю", якій повинні на­слідувати учні, виступає і сам учитель, дорослий, дії яких є ефек­тивними, якщо учні відчувають емоційну прихильність до вчителя, дорослого, а він у свою чергу, з повагою ставиться до учнів.

Виходячи з ідеї позитивного підкріплення, Ф. Скіннер розро­бив концепцію педагогіки без покарань, згідно з якою вчитель має перейти від покарань до позитивного підкріплення шляхом пере­важного реагування не на невдачі, а на успіхи вихованця. Подаль­шим розвитком скіннерівської моделі нерепресивної педагогіки є концепція американського психолога Д.Примека. Він, розглядаючи позитивні підкріплення як найважливіші детермінанти людської поведінки, не обмежується лише їх використанням як післядії по-ведінкових актів, але звертається до мотивації цих актів (мотивую­чого попереднього настроювання особистості). Американський дослідник виходить з того положення, що вихованці готові вико­нати завдання, навіть не дуже приємне, якщо їх чекає зарані обіця­на винагорода у вигляді улюбленого виду діяльності. Тому необ­хідні спостереження за дітьми з метою виявлення їх уподобань. Таким шляхом, на думку Примека, можна отримати ключ до бажа­ного впливу на вихованців.

Одним із варіантів методики модифікації поведінки особистос­ті є програма ' 'знакової економії". Сутність цієї методики полягає у тому, що учні вступають з учителями в своєрідні договірні сто­сунки, які передбачають можливість для учнів, як пояснює амери­канський дослідник Т.Герман, заробити знакові (тобто умовні) під­кріплення за певні поведінкові акти. При цьому попередньо визна­чається кількість знакових підкріплень (ними можуть виступати бали, які записуються вчителями в індивідуальні картки учнів, же­тони тощо), що обмінюються учнями на реальні матеріальні вина­городи (солодощі, канцелярські товари, спортивне знаряддя тощо) або на такі нематеріальні заохочення, як додатковий вільний час, екскурсії тощо. Отже, методика "знакової економії" базується на традиційному для біхевіористської психології механізмі асоціації певних вчинків індивіда, до яких його бажано привчити, з реаль­ним заохоченням цих вчинків.

Отже, ефективність застосування методик модифікації поведі­нки залежить значною мірою від того, наскільки вчитель, як "агент підкріплення", володіє його технікою. У керівництвах американсь­ких педагогів до таких методик звертається увага на необхідність не обмежуватись лише словесними проявами підкріплення ("так", "добре", "молодець", "правильно"), а використовувати їх широкий невербальний спектр: посмішки, жести, легкі дотики, кивки голо­вою тощо. Тим самим, стиль спілкування з учнями має бути не просто доброзичливим, але ретельно продуманим в інструменталь­ному плані.

При достатньо високій ефективності технократичних сцієнти-стських концепцій соціалізації особистості дослідники відмічають той факт, що в них фактично знімається питання про формування внутрішньої духовної сфери особистості, тобто її переконань, цін­нісних орієнтацій тощо.

Засновником технократичних концепцій формування особис­тості вважають американського вченого Джона Уотсона. Осно­вою його вчення стала ідея про можливість довільної зовнішньої детермінації поведінки людини. Це вчення було пізніше розвинене в роботах американського психолога Едуарда Торндайка та його послідовників, які стверджували, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим фактором спа­дковості, зовнішнє середовище виступає могутнім "проявником", стимулятором розвитку цього потенціалу.

Таким чином, завданням вихователя є, передусім, організація впливу зовнішнього середовища згідно з класичною біхевіористсь-кою схемою: "Стимул - реакція - підкріплення". Виходячи з цих позицій, соціалізація особистості постає пристосуванням індивіда до умов середовища. Цей процес здійснюється шляхом засвоєння ним тенденцій реагувати певним чином на певні ситуації, як моди­фікація поведінки індивіда з метою його найкращої адаптації до стандартів та норм сучасного суспільства, підготовка "функціона­льної" людини.

Цю адаптацію Е.Торндайк розглядав як формування поведін-кових навичок, що означало "вдруковування" зв'язків між стиму­лами та реакціями. У практичній діяльності "вдруковування" пе­редбачало виробку "правильних" реакцій і усунення "неправиль­них", тобто випробування різних підходів, поки не буде віднайде­ний "правильний" варіант реакції, а потім її тренування доти, доки вона остаточно не буде закріплена.

Окреслене вище біхевіористське розуміння сутності соціаліза­ції визначає основний зміст сучасних технократичних (сцієнтист-ських - від англійського зсіепсе - наука) педагогічних теорій, сут­ність яких визначається, перш за все, розглядом на першому плані питань регулювання зовнішньої поведінки людини шляхом фор­мування у неї соціально схвалюваних реакцій на основі ретельно розробленої педагогічної техніки.

Певну роль у технократичній філософії виховання відіграє док­трина соціальної інженерії Бурруса Ф. Скіннера та його послідо­вників. В основу цієї доктрини, сформульованої, перш за все, у роботах Скіннера "Другий Уолден" (1948) та "По той бік свободи та гідності" (1971) покладено положення про можливість маніпулю­вання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навча­льно-виховного процесу.

Розробляючи власну педагогічну технологію, Ф. Скіннер глибоко проаналізував сутність домінуючої протягом тривалого етапу розвитку людства авторитарної педагогічної практики. На його думку, для авторитаризму характерним є, перш за все, засто­сування методів контролю (насилля, покарань, як фізичних, так і вербальних, здійснюваних у формі висміювання, сарказму тощо) як засобів реагування на "неправильну" поведінку індивіда.

Засновники доктрини соціальної інженерії зауважували, що насильницькі методи контролю за особистістю перетворюють навчання у неприємну справу, поро­джують емоційну і навіть фізичну протидію з боку учня, негативно впливають на особистісні та професійні якості вчителів (вони ста­ють дратівливими, агресивними, нездатними до продуктивного творчого спілкування з учнями). Така практика має і може бути докорінним чином змінена шляхом переходу від аверсивних форм контролю до протилежних - потенціюючих (підкріплюючих) впливів на особистість людини.

Отже, за Скіннером, слід докорінно реформувати практику ви­ховного контролю у сучасних навчально-виховних закладах. В ос­нову такої практики варто покласти професійно розроблену систе­му підкріплень, причому переважно позитивних (заохочення бажа­них поведінкових реакцій). Разом з тим доцільно застосовувати і негативі підкріплення, які, на думку Скіннера, не мають нічого спільного з аверсивним контролем, оскільки дають дитині можли­вість змінити агресивну міру впливу на неї, висловивши готовність поводитися необхідним чином.

Аналізована поведінка (під поведінкою психологи біхевіорист-ського напрямку розуміють всі види реакцій, притаманних людині (Р.Тайлер)) є добровільним поведінковим актом, який здійснюєть­ся у бажаному для вихователя напрямі. Тобто, всі види життєвих проявів людини розглядаються біхевіористами крізь призму "від­критої   поведінки"       -   поведінкових   актів,    що   піддаються об'єктивному виміру.

Окреслена вище стратегія формування особистості базується на розроблених Скіннером принципах, які розкривається  у таких положеннях: якщо поведінка веде за собою явно позитивні наслід­ки (тобто супроводжується позитивним підкріпленням), то вона, ймовірно, буде повторюватись; якщо поведінка не викликає явних наслідків, або ці наслідки є нейтральними (реакція непідкріплен-ня), то вона буде мати тенденцію до зникнення; нарешті, якщо по­ведінка супроводжується негативними наслідками, інакше кажучи, покаранням (негативним підкріпленням), то індивід буде прагнути змінити її таким чином, щоб уникнути цих наслідків.

Технократична концепція формування особистості справедли­во піддається критиці, яка полягає в тому, що її автори нехтують всією повнотою внутрішнього світу дитини, її морально-ціннісною сферою, оскільки ця сфера не підлягає об'єктивному виміру. Щодо трактування мети та методів здійснення освітнього процесу, пред­ставники технократичної педагогіки дотримуються таких позицій. Метою навчання є оволодіння учнями певним "поведінковим ре­пертуаром", який включає чітко визначену систему знань, умінь та навичок, які можна реально продемонструвати та проконтролюва­ти. Така постановка цілей вимагає, як пише американський вчений Т.Герман, високого ступеня чіткості і структурної визначеності навчального процесу. Критики такого підходу вважають, що через таку "чіткість" та "визначеність" фактично знімається питання про творчий характер викладання, оскільки ідеалом стає точне сліду­вання за приписаним шаблоном діяльності, яка перетворюється у муштрування учнів у виконанні тестів.

Отже, у технократичній стратегії формування особистості провідну роль відіграє ідея трансформації дитячої поведінки у ба­жаному напрямі шляхом досконало розробленої системи заохо­чень та покарань.

З 80-тих років XX століття на Заході регулярно друкувались роботи, присвячені проблемам модифікації поведінки як в умовах шкільного навчання, так і в будь-яких інших організованих групах - від дитячого садка до виправних закладів та армії.

Важливим теоретичним джерелом для розробки програм модифікації поведінки слугує теорія соціального навчання А.Бандури, в якій йдеться про важливість для формування поведі-нкових навичок індивіда (або групи індивідів) наслідків поведінки "моделі", яку вони спостерігають. За таких умов учні навчаються шляхом спостереження за поведінкою "моделі" (в якості моделі слугує інший учень або група учнів - референтна група), зосереджуючи увагу на винагородах, які вона отримує внаслідок бажано­го для контролерів (вчителів, батьків) способу дій.

У результаті, як передбачає автор концепції соціального на­вчання, учні будуть прагнути імітувати дії "моделі", моделювати свою поведінку у напрямі, необхідному для контролерів, з метою отримання позитивного підкріплення (винагороди). Американські дослідники підкреслюють важливість "соціальних підкріплень", оскільки соціальні контакти і схвалення з боку інших є фундамен­тальними потребами індивіда. Такою "моделлю", якій повинні на­слідувати учні, виступає і сам учитель, дорослий, дії яких є ефек­тивними, якщо учні відчувають емоційну прихильність до вчителя, дорослого, а він у свою чергу, з повагою ставиться до учнів.

Виходячи з ідеї позитивного підкріплення, Ф. Скіннер розро­бив концепцію педагогіки без покарань, згідно з якою вчитель має перейти від покарань до позитивного підкріплення шляхом пере­важного реагування не на невдачі, а на успіхи вихованця. Подаль­шим розвитком скіннерівської моделі нерепресивної педагогіки є концепція американського психолога Д.Примека. Він, розглядаючи позитивні підкріплення як найважливіші детермінанти людської поведінки, не обмежується лише їх використанням як післядії по-ведінкових актів, але звертається до мотивації цих актів (мотивую­чого попереднього настроювання особистості). Американський дослідник виходить з того положення, що вихованці готові вико­нати завдання, навіть не дуже приємне, якщо їх чекає зарані обіця­на винагорода у вигляді улюбленого виду діяльності. Тому необ­хідні спостереження за дітьми з метою виявлення їх уподобань. Таким шляхом, на думку Примека, можна отримати ключ до бажа­ного впливу на вихованців.

Одним із варіантів методики модифікації поведінки особистос­ті є програма ' 'знакової економії". Сутність цієї методики полягає у тому, що учні вступають з учителями в своєрідні договірні сто­сунки, які передбачають можливість для учнів, як пояснює амери­канський дослідник Т.Герман, заробити знакові (тобто умовні) під­кріплення за певні поведінкові акти. При цьому попередньо визна­чається кількість знакових підкріплень (ними можуть виступати бали, які записуються вчителями в індивідуальні картки учнів, же­тони тощо), що обмінюються учнями на реальні матеріальні вина­городи (солодощі, канцелярські товари, спортивне знаряддя тощо) або на такі нематеріальні заохочення, як додатковий вільний час, екскурсії тощо. Отже, методика "знакової економії" базується на традиційному для біхевіористської психології механізмі асоціації певних вчинків індивіда, до яких його бажано привчити, з реаль­ним заохоченням цих вчинків.

Отже, ефективність застосування методик модифікації поведі­нки залежить значною мірою від того, наскільки вчитель, як "агент підкріплення", володіє його технікою. У керівництвах американсь­ких педагогів до таких методик звертається увага на необхідність не обмежуватись лише словесними проявами підкріплення ("так", "добре", "молодець", "правильно"), а використовувати їх широкий невербальний спектр: посмішки, жести, легкі дотики, кивки голо­вою тощо. Тим самим, стиль спілкування з учнями має бути не просто доброзичливим, але ретельно продуманим в інструменталь­ному плані.

При достатньо високій ефективності технократичних сцієнти-стських концепцій соціалізації особистості дослідники відмічають той факт, що в них фактично знімається питання про формування внутрішньої духовної сфери особистості, тобто її переконань, цін­нісних орієнтацій тощо.