ВАЛЬДОРФСЬКА ПЕДАГОГІКА

ВАЛЬДОРФСЬКА ПЕДАГОГІКА

Будь-яке навчання людини є не що інше,

як мистецтво сприяти прагненню природи

до свого власного розвитку.

І. Г. Песталоцці

Приймай дитину з благоговінням,

виховуй її з любов'ю,

випускай вільною.

Р.Штейнер

І. Історія виникнення технології

Ідеал виховання зазнавав історичних змін. Давні індійці намагалися підпорядкувати людську натуру школі йоги, за допомогою якої виховувалися тіло, душа і дух. Давні греки піклувалися про те, щоб молоді тіла розвивалися за допомо­гою гімнастичних і танцювальних вправ, удосконалювалися і набували витонченої, гармонійної форми. Греків здивувала б дитина, яка тривалий час сидить на одному місці — за пар­тою. Для греків урок починався б із перерви, де вихованці гралися б і бігали. Давньоримським ідеалом були ритор, ора­тор (Цицерон, Цезар), у яких слово мало величезну силу, тому основна увага приділялася постановці дихання і голосу, розвитку здатності формулювати свої думки.

Давньогрецькі, давньоримські і середньовічні уявлення про ідеал виховання на сучасний погляд карикатурні. Оратор нагадує політика, замкненого у своїй ідеології, а середньо­вічний мудрець — експерта, що знає багато про все, але не здатний побачити світ як єдине ціле. На жаль, сучасні тра­диційні школи мають яскраво виражену тенденцію розвива­тися як школи експертів. Однією зі спроб розв'язати цю про­блему було створення вальдорфських шкіл.

Засновником вальдорфської педагогіки можна по праву вважати мислителя, філософа, літературознавця, глибокого дослідника творчості Ґете, творця філософського вчення — антропософії — Рудольфа Штейнера (1861 — 1925).

Рудольф Штейнер ще в дитинстві набув досвід надчутли­вого розуміння реальності. У 1919 р. він створив у Штутгарті першу вальдорфську школу. Своєю назвою вона завдячує ци­гарковій фабриці "Вальдорф-Асторія", її директор організував школу для дітей робітників та службовців фабри­ки. Р. Штейнер втілив у цій школі розроблене ним філо­софське вчення — антропософію, відповідно до якого розви­ток здібності до пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб'єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу), об'єктивного ідеалізму Ґете, а також християнства.

Доктор Штейнер справді помічав за реаліями нашого фізичного світу невидимі явища надфізичних світів. Він вва­жав, що завдяки розвитку нових здібностей, наявних у зарод­ку в усіх людей, суб'єкт може проникнути у ці світи. І го­ловне завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розви­нути цей новий спосіб пізнання. Хоча для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, людина, як істота духовна, має, крім фізичного тіла, ще й душу. Розвитку "духу" і "душі" дитини Штейнер надавав особливого значення. Роз­крити здібності душі дитини, сприяти прояву її духу в житті — завдання глобальні і потребують великої самовіддачі педагогів. Дитина приходить на Землю з визначеною місією. Визволити душу дитини, дати здійснитися цій місії — основне завдання школи.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "вільного виховання" і "гуманістичної педагогіки". Вона може бути схарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.

Вальдорфська педагогіка сьогодні — це міжнародний культурно-освітній рух. Під час гітлерівського режиму вальдорфські школи у Німеччині було закрито. Після Другої світової війни вони стали з'являтися у різних країнах, і кількість їх швидко зростала. Сьогодні їх понад 500 — у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Швейцарії, Скандинавії, Великій Британії, США. З'явилися такі школи в Африці, Південній Америці, Японії. Вальдорфська педагогіка — це не тільки школи, а й дитячі садки і лікувально-педагогічні об­щини, це широка видавнича діяльність: книжкові серії із загальних питань виховання, література для психологів, лікарів, батьків. Постійно видаються журнали; серед найвідоміших — німецький журнал "Мистецтво виховання" і серія "Вчення про людину і виховання".

З'явившись на початку століття, вальдорфська педагогіка останнім часом переживає на Заході та у нашій країні друге народження. Про неї можна прочитати у періодиці, почути на курсах підвищення кваліфікації вчителів, побачити окремі прийоми у роботі колег.

II. Концептуальні положення

• Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декіль­кома щаблями. Перший з них — народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років "народжується друге духовне тіло", що створює умови для самостійного емоційного життя і мислен­ня, а у 21 рік відбувається народження людського "Я". Кож­ний із названих циклів життя висуває у процесі виховання і навчання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

• Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного роз­витку природних задатків; "ідучи за дитиною", створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини,
відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.

• Вільне виховання і навчання, без примусу, насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

• Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, вихо­вання та творчості.

• Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

• Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати "дитинст­во", інтелектуалізувати розвиток завчасно.

• Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

• Екологія і культ здоров'я.

• Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності за­собами мистецтва.

• Імітація як засіб навчання.

• Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

• Єдність розвитку розуму, серця і руки.

• Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8—9 років (щоб уникнути стресів).

• Школа для всіх.

• Єдине життя педагогів і учнів.

• Обережність, увага, дбайливість, ненасилля та допомога, але насамперед любов до дитини.

• Розвиток образного сприйняття світу.

• Збереження об'єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

• Важливість не результату, а процесу.

• Велика увага естетичному розвиткові і трудовому вихо­ванню.

ІІІ. Мета і завдання технології

В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої — тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації — пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені — людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі — волі, почуттях та мис­ленні, які перебувають у стані безперервного руху.

Головна мета цієї педагогіки — розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізич­ний світ, а людина — істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж три­валого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо  — це відмова від влади над дітьми.

Головне завдання вчителя вальдорфської школи — допо­могти дитині в її духовному самовизначенні, створити макси­мальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Дитина — громадянин трьох світів: матеріального, душев­ного і духовного. Її "Я" — це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом. Їй потрібна допомога в осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допомогти своїм ви­хованцям оволодіти антропософським мисленням.

IV. Ключові слова

Антропософія, вальдорфська педагогіка, ритм, індивіду­альність, свобода навчання, навчання "за епохами", самопізнан­ня, саморозвиток, евритмія.

V. Понятійний апарат

Антропософія — філософське вчення, розроблене Рудольфом Штейнером, поєднує в собі елементи німецького ідеалізму (дійсність як поступове самовиявлення духу), світогляду Ґете, в якому світові явища розглядаються як метаморфоза об'єктивно­го духу, а також християнства, згідно з яким розвиток здатності до пізнання приводить людину до досконалості.

Вільне виховання — напрям у педагогіці, що зародився в другій половині XIX ст. (Л. М. Толстой), відстоює вільний саморозвиток дитини в ході самодіяльних занять.

Головний урок — ранковий урок, на якому вивчається один предмет протягом кількох тижнів.

Евритмія (з грецької — прекрасний ритм, прекрасне зву­чання) як мистецтво руху, мистецтво "видимої мови", "види­мої музики" виникла в результаті вивчення законів руху гор­тані, піднебіння, губ, завдяки яким людина може говорити та співати. Закономірність рухів гортані, за Штейнером, можна поширити на весь людський організм. Особливо "промовис­тими" можуть бути руки і кисті рук: "Завдяки чому ство­рюється можливість побачити те, що ми чуємо у співах і мов­ленні". Евритмія подавалася не лише як сценічне мистецтво, а й як невід'ємна частина педагогічного процесу у вальдорфській школі.

Навчання "за епохами" ("епохальна методика") — періодична система викладання. Математика, історія, фізика тощо викладаються не паралельно, а періодами, у здвоєних ранкових заняттях, щодня впродовж 3—5 тижнів. Здвоєні за­няття з художньо-прикладного мистецтва відбуваються у другій половині дня. Денні години відводяться на заняття му­зикою, мовою, евритмією.

Ритм — поняття, введене Р. Штейнером для пояснення періодичності розвитку дитини. При цьому враховуються семирічний, річний і денний цикли в розвитку дитини.

VI. Зміст технології

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи — ди­тина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейнером, організація життя дитини повинна бути мак­симально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі — ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з'являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим. Другим — харчування материнським молоком. Третій основ­ний ритм у житті людини — ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем ("вдих") і часу, коли діти надані самі собі ("видих"). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь повинен уміти вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і цій дитині. До­машнє життя дитини теж вибудовується на основі дотриму­вання ритмів. Оптимальний ритм вселяє дитині почуття впев­неності. Ритм не можна плутати з режимом; це складніші взаємини людини з довкіллям.

Перший період життя дитини Р. Штейнер визначив як "імітацію і приклад" — у неспокійної людини діти теж бу­дуть неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом імітації.

Перші сім років життя дитини — виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів — "Я сам". У сім років настає глибока криза в розвитку дитини — зміна молочних зубів. Р. Штейнер вчить обережно ставитись у цей період до її психофізичного ресурсу і категорично за­бороняє до настання семи років нав'язане інтелектуальне на­вантаження — математику, читання, письмо.

Знайомство педагогів з дітьми відбувається ще перед всту­пом їх до школи — у дитячому садку, де вони разом займа­ються музикою, малюванням (мокрий метод та крейда), ліпленням з глини, воску, танцями та евритмією. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12—20 дітей, три­вають півдня, що є оптимальним.

До школи діти приймаються тільки в сім років. З семи до 14 років — інший період у житті дитини, коли йде інтенсив­ний процес формування почуттів, і тут ключове слово — "Світ прекрасний!".

Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, як правило, "вертикаль­но". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно перекидають з одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повто­рюється і складається з трьох частин. Перша частина — "го­ловний урок", та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визна­чається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (літе­ратура, фізика, історія), її вивчають 3—4 тижні підряд як цілісну "епоху". Коли закінчується цей період ("епоха"), діти починають вивчати інший предмет.

Особливості змісту "навчання за епохами" по класах:

1-й: прообрази і казки; від образу до букви; співи, ев­ритмія; в'язання спицями;

2-й: чудеса і легенди; письмо; арифметика; флейта, малювання, ручна праця;

3-й: створення світу і Старий Завіт;  ноти, малювання форм; в'язання гачком;

4-й: розрив загального і приватного; дріб; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;

5-й: гармонія та античність, Греція; десятковий дріб; ор­кестр, робота з деревом;

6-й: середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, про­центи, геометрія, стругання;

7-й: простір і Ренесанс; алгебра, вірші, гаптування;

8-й: революція, XIX століття; економіка, хімія, компози­тори, робота з металом;

9-й:  екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, теслярна справа;

10-й: політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка;

11-й: суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа;

12-й: історія культури; імпровізація у всіх сферах.

Серед дня, в другій його частині, школярі займаються та­кими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інстру­ментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі.

Евритмія — це мистецтво руху, розроблене Р. Штейнером. У ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте.

Підсумкова й обов'язкова частина шкільного дня — вихо­вання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в'язати спи­цями, гачком, шити, виготовляти одяг.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Відсутній і ди­ректор — це не педагогічна монархія, а республіка рівно­правних громадян — учителів, учнів, батьків, пов'язаних спільною діяльністю і взаємною відповідальністю.

І, нарешті, третій період — з 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихо­ванні — "пошук істини, рух до правди".

Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас майже з усіх предметів. Тут немає традиційного розкладу уроків, за яким через кожні 40—45 хвилин — новий предмет. Викладання певної теми здійснюється впродовж 3—4 тижнів щоденно (з 7.45 до 9.45). За цей час учні практично вивчають весь матеріал з певного предмета. Це змушує вчителя дуже ретель­но добирати матеріал, відсіяти непотріб, вичленити те, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Використовується такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі — його розгортання і закріплення.

Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині "ні" та "не можна". Вони ніколи не критикують, не фіксують уваги на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є про­цес, а не результат. Тому що дитина пізнає світ. Ось чому у вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не при­нижують дитину порівнянням. А наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі. Вчитель не має підручників, програми, годинного плану. І предметів теж немає в їх звичайному розумінні. Один педагог веде всі предмети, тобто розповідає дітям про різні галузі людського знання.

Одна з особливостей в організації школи — роль батьків, тому що фундаторами школи звичайно виступають вони. У спільних учительсько-батьківських об'єднаннях вирішуються питання будівництва, проведення  спільних свят, стосунків з державними організаціями тощо. У багатьох школах один день на тиждень — батьківський.  Батьки приходять сюди,щоб займатися евритмією у залах, ручною працею — у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, не­величкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.

Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні батьки можуть бути від неї взагалі звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання їхньої влас­ної дитини.

Відрізняються й оклади педагогів: на учительській колегії викладачі самі вирішують питання про розподіл фонду заробітної плати, при цьому враховуються не тільки заслуги, а й потреби конкретного вчителя на цей час. У багатьох країнах держава надає значну фінансову допомогу вальдорфським школам, не претендуючи при цьому на втручання у шкільне життя і навчальний процес.

Випускники вальдорфської школи легко адаптуються в умовах ринкової економіки та швидко зростають у профе­сійному плані. Вони вчаться разом з учителями, і питання "як жити в цьому світі?", напевне, ніколи їх не турбуватиме.

і

VII. Вимоги до особистості педагога

Вимоги до особистості педагога випливають із позиції учня в школі:

—                   дитина в центрі педагогічної системи; дитина має право вибору всього: від форми уроку до його плану;

—                   дитина має право на помилку;

—                   дитина має право на вільний творчий пошук.

Зрозуміло, вкрай важливим є те, якою людиною є педагог. Р. Штейнер любив повторювати: "Суть виховання полягає у вихованні самого вихователя". Відвідуючи вальдорфські дитячі садки і школи, помічаєш їхню різку відмінність від традиційних, робота педагога в них — не служба, не засіб заробити гроші, а спосіб життя. Вона не перетворюється в рутину, оскільки пов'язана з прагненням зрозуміти кожну ди­тину, розібратися у її темпераменті, можливостях. Потрібно щодня звертатися до основ педагогіки, психології, і це, при­родно, впливає на власний особистісно-фаховий розвиток пе­дагога.

Багато чого педагогу потрібно вміти робити власними ру­ками — шити ляльки, бути ляльководом у ляльковому театрі, грати на музичних інструментах.

Вихователь повинен дуже любити свою роботу і дітей, бо вони добре відчувають це.

У кожній дитині необхідно роздивитися ії майбутнє. Для цього потрібна не тільки і не стільки освіта, скільки висока культура, широкий світогляд, мудрість.

Вальдорфський педагог повинен бути справжнім екологом, адже кожна дитина — це цілий космос, у якому існують усі діти землі.

Педагог повинен допомогти дитині перетворити її любов до життя в інтерес до всього світу.

Вчитель вальдорфської школи повинен яскраво уявляти процеси, що відбуваються в кожному віці, знати, що означає кожний прийом, яким він користується.

Це — людина щонайширше освічена, яка має всебічні інтереси (і головне — інтерес до довкілля), несе в собі бачен­ня загальної картини світобудови.

До того ж учитель має бути добре підготовленим естетич­но (вміти малювати, грати на музичних інструментах, ритмічно рухатись).

Це друг своїх вихованців, він грає з ними, жартує, ходить у походи і живе в літньому таборі, проводить веселі свята.

У Р. Штейнера немає методик. Якщо педагог сам не привів себе до порядку, якщо не знає, як підійти до дитини і що їй казати, то ніякі методики не допоможуть.

Вальдорфський педагог — це ерудит, автор і тонкий пси­холог.

VIII. З досвіду роботи

В одних країнах виникнення нових шкіл відбувається бурхливо, в інших — спокійно, але скрізь — непросто, тому що вони виникають в умовах сформованої освітньої системи. Існує' культурний контекст місця і часу. Основний тягар у створенні вальдорфських шкіл лягає на плечі вчителів і батьків. Вони повинні дотримуватися двох найважливіших умов: перша — треба дуже любити дітей і бажати їм щастя; друга — дитині потрібний гармонійний розвиток, її треба на­вчити різних знань і видів діяльності, прилучаючи до світової культури. Тому для роботи у вальдорфській школі необхідна особлива підготовка.

Елементи штейнерівської педагогіки успішно впроваджу­ються у Криворізькій школі № 122. Експеримент свідчить про те, що педагогічний вплив на молодших школярів за допомогою емоційно-почуттєвих прийомів вже в перших класах дає позитивний результат. Домашні завдання викликають інтерес в учнів, вони їх виконують із задоволенням. Казки, складені учнями, супроводжуються малюнками, отже, невиму­шено виникають виставки дитячих робіт.

Штейнерівська педагогіка дає змогу учням початкової школи створювати власні підручники. "Свій підручник" ство­рює кожна дитина, він відбиває її думки і почуття, допомагає спостерігати розвиток фантазії. Внутрішній світ дитини зба­гачується естетичною насолодою як від процесу, так і від результатів роботи.

Отже, і в дошкільному, і в шкільному віці вальдорфська педагогіка ставить і розв'язує дуже конкретне педагогічне за­вдання — допомогти дитині в її духовно-душевному самови­значенні, створити максимальні умови для розвитку і закріплення її індивідуальності. Викладачі прагнуть допомог­ти своїм учням в оволодінні антропософським мисленням, не­залежно від їхніх релігійних поглядів.

IX. Питання для обговорення та перевірки

1.       Хто і коли створив першу вальдорфську школу?

2.       Які основні ідеї антропософії як філософського вчення?

3.       Назвіть основні ідеї, на яких базується вальдорфська педагогіка.

4.       Які мета і завдання вальдорфської педагогіки?

5.       Розкрийте зміст поняття "навчання за епохами".

6.       Яку роль у вальдорфській школі відіграє евритмія?

7.       Який урок називається головним і чому?

8.       Чи вивчаються іноземні мови у вальдорфській школі?

9.          Чому у вальдорфській педагогіці відсутній поділ на класну та позакласну роботу?

10.                                  Яке місце у навчальному процесі посідає гра?

11.                                  Яку роль у вальдорфській педагогіці відіграє оцінка?

12.                                  Яке місце має вчений у системі вальдорфської педа­гогіки?

13.                                  Які вимоги висуває до педагога ця система?

14.                                  Яку роль у вихованні відводить ця система батькам?

15.                                  Чи відомий вам досвід використання ідей вальдорфсь­кої педагогіки у вітчизняній школі?

X. Література

1.     Абашкіна Н.В. Організація навчально-виховного процесу у вальдорфській школі (Німеччина) // Почат. школа. — 1993. — №7. — С. 41.

2.                                           Абашкіна Н.В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. — К., 1998.

3.                                           Ахмаваора У. Обучение письму и чтению в штайнеровских школах // Частная школа. — 1995. — №6. — С. 12.

4.                                           Вентцвль К. Теория свободного воспитания и идеальный детский сад. — М., 1995.

5.                                           Горохова Т. Маленький принц в вальдорфской школе // Народ, образ. — 1994. — №1. — С. 42^45.

6.                                           Тонова О. Евритмія і малювання форм у вальдорфській школі // Рідна школа. — 1999. — №11. — С. 54.

7.                                           Існева О. Зміст вальдорфської освіти. — Засіб розвитку осо­бистості учня // Рідна школа. — 1999. — № 7,8. — С. 37—40.

8.                                           Мальцева А. Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні (вальдорфська педагогіка) // Шкільний світ. — 1999. — №11(43). — Червень.

9.                                           Мостова Т. Вальдорфська педагогіка // Освіта України. — 1999. — № 1, 2 (125). — С. 11.

10.                                  Муравенко М.  "Астр" — означає "початок" (вальдорфська педагогіка) // Шкільний світ. — 1999. — № 11 (43). — Червень.

11.                                  Прокопенко І.Ф.,  Євдокимов В.І.  Педагогічна технологія. — Харків, 1995. — С. 45—51.

12.                                  Ронкин   В.    Призрак   вальдорфской   педагогики//Частная школа. — 1994. — № 3. — С. 42.

13.                                  Черкасова О.  Педагогические основы вальдорфской школы. — Самара: СГУ, 1995.