Проблемний підхід у навчанні учнів у творчій мережі С. Негоди

Проблемний підхід у навчанні учнів у творчій мережі С. Негоди

Велика кількість педагогів у роботі з обдарованими учнями використовує методику проблемного підходу. Ця методика дає позитивні результати як в індивідуальній роботі з талановитими дітьми, так і в груповій (мережній, позаурочній, груповій) роботі. Проблемний підхід у навчанні сприяє формуванню творчої активності дитини в опануванні науковим матеріалом, сприяє всебічному розвитку пізнавальних можливостей учня. Методика проблемного підходу дає змогу активізувати психологічний стан (від сумнівів при перших здогадках і гіпотезах до пошуку прикладів, що підтверджують здогадки, гіпотези, а згодом пошук контрприкладу до тої чи іншої гіпотези), дає змогу учневі самостійно пройтись творчими етапами у пошуках нового знання.

Характерні особливості проблемного підходу у навчанні:

- створення проблемної ситуації як певного протиріччя;

- чітка постановка проблеми, яку необхідно розв¢язати ;

- висунення гіпотез для розв¢язку даної проблеми;

- доведення вибраної гіпотези;

- узагальнення і систематизація способів розв¢язку проблеми.

Основа проблемного підходу:

- навчальна проблема (виникнення протиріч або труднощів при опануванні новими знаннями);

- проблемна ситуація (усвідомлення протиріч між явищами,  актами, діями і т.д.);

- джерела творчого пошуку;

- порівняння факторів, явищ, що призвели або призводять до протиріччя;

- аналіз фактів, явищ,  зв¢язків;

- синтез зв¢язків між фактами та явищами;

- пошук аналогій, асоціацій, які утворюють гіпотезу для розвитку чи пояснення протиріччя.

Психологічний стан учня:

- здивування;

- зацікавленість;

- бажання пояснити протиріччя;

- радість та емоційний підйом при успішному розв¢язанні проблеми.

Щоб провести урок типу проблемного, треба підготувати учнів класу до сприйняття протиріччя у фактах або явищах. Для цього активізуються знання учнів перед створенням проблемної ситуації. Актуалізація знань, на яких буде базуватися  протиріччя в явищах чи фактах, можна проводити на прикладах, що суперечать один одному, - це фундамент проблемної ситуації. Якщо більшість учнів класу зрозуміли чи сприйняли протиріччя, то можна переходити до його аналізу, тобто виділити зв¢язки, котрі порушуються і котрі треба пояснити. Пошук способів розв¢язання і пояснення протиріччя лежить у сфері розумової діяльності дитини, тому не треба зволікати, а треба одразу ставити додаткові вимоги до учнів:

- порівнювати ті чи інші зв¢язки, факти, явища і.т.д.

- пошукати аналогії (або контрприклади) зв¢язкам, які треба пояснити;

- виділяти окремі протиріччя серед інших протиріч, тобто аналізувати проблемні факти та явища за  зв¢язками.

Учитель орієнтується на перші гіпотези учнів і відбирає ті, котрі, на його думку, ведуть до розв¢язку (пояснення) протиріччя. Треба уникати запитань, які лише ускладнюють проблему. Одразу дві проблеми розв¢язати не вдається, крім випадку логічного слідування із розв¢язку однієї проблеми до розв¢язку другої проблеми.

Здебільшого вчителю при проблемній ситуації відводиться роль судді, бо бажання пояснити протиріччя виникає у більшості учнів, котрими сприйнята ця проблема. Але проміжок часу не завжди дає змогу вислухати всіх учнів. У цьому випадку учням пропонується  занотувати свої пояснення і здати одразу учителю, який, у міру можливостей, рецензує думки, викладені учнем.

Кінець розв¢язку проблемної ситуації можна відкладати до наступної зустрічі, бо деякими учнями розв¢язання проблеми ситуації потребує спокійного усамітнення. Можна домашнє завдання побудувати так, щоб в ньому була  вправа або напіврозгадка, що веде до повного розв¢язання проблеми.

11. Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми

Обдарована дитина - одна з великих  таємниць людської природи. До цих пір всі зусилля психологів не дійшли до однієї думки, основних закономірностей у справі формування й розвитку дитячого інтелекту. Зрозуміло, я маю власні погляди на процес формування творчого інтелекту, тому зазначаю, що мої думки можуть у більшості вчителів викликати подив, а можливо і відразу. Обдарована дитина розвиває себе, свій творчий потенціал під час подолання проблем, згідно життєво необхідних цінностей.  А педагогічні установки здебільшого шкодять творчій свободі дитини.  Я згадую себе у дитинстві, коли творчі осяяння – виходили суто з внутрішнього стану, з інтуїції, і ніхто зовні їх не спонукав. Самотворче начало притаманне обдарованній дитині.

Отже, серед великої кількості дітей не треба  шукати ту, котра, на ваш погляд, є обдарованою. Це ненайвідповідальніша педагогічна задача для кваліфікованого педагога… Адже ми, фахівці, бачимо тільки те, що бачить наш мозок. А мозок обдарованої дитини світ бачить зовсім іншими очима. Цей світ є  внутрішній світом дитячих мрій, фантазій, уяв, образів. Тут стратегічна проблема  у педагогічній толерантності та спостережливості світу такої дитини. Отже, я шукаю  в собі обдаровану дитину, аби  адекватно вияснити потреби творчих дітей та надати їм посильну допомогу. Проте пам¢ятаємо, що алмази у природі трапляються рідко. Але пізнавши природні закономірності виникнення таланту, можна навчитися  вирощувати штучні алмази, тобто виховувати обдарованих і творчих дітей. Для цього давайте спонукати дитину до оптимізму і життєрадісності у собі, впевненості у своїх діях, уважності, відповідальності, спостережливості, ясності висловлених думок, ввічливості, чесності, стабільності, толерантності, спробуємо дати дитині відчуття, що ми її поважаємо, любимо, значимо ставимся до її потреб, і разом з ними радіємо її успіхам.

Спочатку відповім на одне цікаве питання: чи закодований у генах дитини її розумовий розвиток? Досить довго психологи відповідали, що так, а дехто вважає так і досі. Відомі генетики М.П. Дубінін (Микола Петрович дослідив структуру гена) та Ю.Г. Шевченко вважають, що моральний розвиток дитини не записаний в генах. Він фіксується в соціальній сфері, яка кодується вихованням дитини. Американські вчені при поясненні причин відмінності у розвитку дітей дійшли висновку - чим молодші діти, тим ближчі вони за розвитком, тобто майже не різняться між собою. Отже, якщо ви дуже хочете знайти обдарованих дітей, то шукати їх треба якомога раніше - від перших класів. Але фундамент обдарованості закладається у дитини ще до трьох років. Сильнодіючим фактором інтелектуального розвитку вчені вважають раннє повзання і раннє володіння мовою.

Тепер прослідкуємо розвиток дитячого мозку. При народженні дитини він становить 25% за масою від мозку дорослої людини. До 2,5 років він потроюється і до 7 років становить уже 90%. Науці відомо понад 50 випадків, коли немовлята потрапляли в лігва тварин (вовків, ведмедів, мавп) і виростали серед звірів. Іноді вдавалося повернути таких дітей у людське суспільство, але повернення це було справді трагічним. Якщо дитині було понад 6-8 років, то її вже ніякими засобами не могли адаптувати до людського колективу, не могли навіть навчити говорити по-людському. Чому? А куди зникла загальнолюдська здатність до оволодіння мовою?

Продуктивність мозку мало залежить від маси і характеру діяльності дитини. Якість мозку дитини залежить від того, скільки клітин-нейронів задіяно між клітинами мозку. Кожна дитина має багатющу волокнисту нейронну сітку, яка сполучає клітини мозку, але це тільки потенційні, можливі зв¢язки. Реально діючими вони стають лише тоді, коли "запускаються в хід" певні нервові структури, коли починають функціонувати ті чи інші здібності, і по лініях зв¢язку починає проходити струм. І чим молодша дитина, тим утворення зв¢язків відбувається легше, а з віком дедалі важче. Отож, ми, вчителі середньої ланки, маємо справу з дітьми, в головних мізках яких відбувається необоротне угасання можливостей ефективного розвитку здібностей. У працях шведського нейробіолога Холгера Хідена є суто біологічне підтвердження: експерименти його дослідів свідчать, що мозок потребує для свого повного розвитку, особливо на ранніх стадіях, не лише відповідного живлення, а й стимуляції. Нейрони, позбавлені особливого стимулюючого навчального середовища, не можуть формувати багатої сітки волокнистих з¢єднань, вони стають, образно кажучи, пустими мішками і зрештою атрофуються.

Отже, треба створювати відповідні умови для інтелектуального розвитку дитини ще у ранньому віці. Тому убозтво біологічного існування немовлят (напоїли, нагодували, поклали спати) реалізує лише невелику частину її можливостей у майбутньому, тому що утворюється обмежена кількість зв¢язків між клітинами головного мозку.

В умовах середньої школи створене навчально інформаційне середовище і ціла система взаємин, які створюють різноманітну творчу діяльність дитини.  Це важлива умова, але нас, вчителів, турбує така проблема: наші обдаровані діти приречені на низькі темпи розвитку, ми змушені витрачати велику кількість часу і сил, та кінцевий результат низький, бо втрачено дорогоцінний час повноцінного розвитку на початковій стадії від народження до шкільного віку.

Здібності дитини розвиваються тим успішніше, чим частіше людина підходить у своїй діяльності до стелі власних можливостей і поступово піднімає цю стелю дедалі вище. Це потребує максимального напруження творчих сил. Творче мислення - це самостійне пізнання, а творчість - внутрішня свобода дитини, коли вона не взмозі використати знання і досвід своїх вчителів і самотужки долає різні етапи розв¢язку поставленої перед собою задачі.

12. Практика і технологія розвитку  

творчої  особистості в підлітків

Оновлення системи освіти держави значною мірою пов’язане з розробкою та впровадженням у педагогічну практику ефективних технологій розвитку інтелектуальних і творчих здібностей особистості, формування її пізнавальної та творчої активності. Особливо актуальною є проблема реорганізація форм та методів роботи зі старшокласниками, оскільки саме старший шкільний вік характеризується активним розвитком пізнавальних і творчих здібностей, становленням наукового світогляду, особистісним і соціальним самовизначенням у житті.

        Самотворча активність підростаючого покоління продовжує бути у фокусі уваги педагогічної галузі. Адже активність учнівської молоді – це вже відповідний віковий етап розвитку активності в цілому. У підлітковому та юнацькому віці активність як природна здібність перетворюється в соціальну систему потреб та інтересів. Соціалізація особистості – актуальна проблема сучасної психолого-педагогічної практики.

Пошукові, науково-дослідницькі та експериментальні освітні проекти, у яких беруть участь учні старших класів основної школи та вихованці позашкільних навчальних закладів, – надійний спосіб пізнання кожним старшокласником своїх творчих можливостей, розвитку інтелектуальних здібностей, формування індивідуального стилю пізнавальної діяльності, а досить часто – і професійного самовизначення. Тому держава комплексом науково-методичних, організаційних, економічних заходів стимулює активне залучення дітей старшого шкільного віку до пошукової та дослідницької діяльності, сприяє розширенню мережі учнівських наукових товариств, координує їхню співпрацю з вищими навчальними закладами і науковими установами.   

Дослідницька діяльність учнівської молоді стала об’єктом вивчення вітчизняних і зарубіжних вчених – В.Алфімова, О.Губенка, Л.Ковбасенко, О.Микитюка, В.Моляко, І.Нікітіної, В.Паламарчук, О.Савенкова, А.Сологуба, Ю.Тамберга та інших. Названі автори аналізують науково-дослідницькі вміння особистості, моделюють педагогічні умови їх формування, модернізують традиційні форми та методи дослідницької роботи, пропонують власні навчальні програми дослідницької діяльності. Вивченням діяльності позашкільних навчальних закладів у формуванні творчої особистості, розвитку її творчої активності займаються В.Вербицький, Л.Ковбасенко, В.Мачуський, Г.Пустовіт, А.Сиротенко, Т.Сущенко. Ученими розроблено методологічну основу позашкільної освіти, запропоновано технології розвитку творчих здібностей вихованців позашкільних навчальних закладів, актуальну тематику навчальних курсів. Однак проблема розвитку творчої активності вихованців позашкільних навчальних закладів у процесі пошукової та науково-дослідницької діяльності висвітлена недостатньо, потребує деталізації та подальшого вивчення.

З огляду на це метою цієї статті є:

- аналіз організаційно-педагогічних і дидактичних аспектів пошукової та науково-дослідницької діяльності вихованців шкільних  і позашкільних навчальних закладів;

- визначення ролі пошукової та науково-дослідницької діяльності у процесі формування творчої активності вихованців гуртків, творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів;

- розробка концептуальних основ формування творчої активності вихованців позашкільних навчальних закладів у процесі пошукової та науково-дослідницької роботи.

Творча активність – особистісне утворення динамічного характеру, що є комплексом інтелектуальних, емоційних, характерологічних властивостей, які дозволяють особистості продуктивно використовувати творчість у будь-якій діяльності. Розвиток творчої активності – процес прогресивних змін у часі і просторі, що відображається у кількісних, якісних і структурних перетвореннях особистості як цілісної системи і полягає в керованому розвитку її творчих здібностей та інтелекту на основі пробудження інтересу до творчої діяльності, оволодіння методами творчого здобуття знань, формуванням індивідуального стилю творчої поведінки [3, 96].

Разом із загальноосвітніми навчальними закладами, гімназіями та ліцеями, пошуковою та науково-дослідницькою діяльністю учнів активно опікуються позашкільні навчальні заклади, що є справжніми творчими лабораторіями для дітей та учнівської молоді. Гуртки, творчі об’єднання науково-технічного, дослідницько-експериментального, гуманітарного, еколого-натуралістичного, туристсько-краєзнавчого, художньо-естетичного та інших напрямів позашкільної освіти створюють оптимальні організаційно-педагогічні та дидактичні умови для наукових досліджень творчо обдарованих і талановитих дітей.

Метою позашкільної освіти відповідно до суспільного замовлення та освітньої політики держави є створення психолого-педагогічних умов для повноцінного творчого, інтелектуального, духовного розвитку особистості; підвищення її мотивації до пізнання і творчості; задоволення освітніх потреб творчої особистості на основі її залучення до свідомої та систематичної творчої діяльності, зокрема пошукової, дослідницької та експериментальної [1, 4]. 

Для освітнього процесу позашкільних навчальних закладів визначальними є наступні принципи навчання та виховання, що максимально сприяють залученню гуртківців до пошукової і дослідницько-експериментальної роботи: 

- науковість – тісний зв’язок і взаємодія навчального курсу з наукою, що відбувається на основі ознайомлення дітей з об’єктивними науковими фактами, проблемами, закономірностями і забезпечує формування наукового світогляду;

- активність – активна роль особистості в ході засвоєння знань, умінь та навичок, їх повноцінна та ефективна реалізація на практиці, включення дитини у безперервний процес самотворення;

- індивідуальний підхід – оптимальні умови для ефективного навчання і практичної творчої діяльності кожної дитини в ході організації фронтальних і групових форм роботи з урахуванням вікових особливостей, системи характерних суспільних зв’язків і стосунків у соціоприродному середовищі;

- синтез інтелектуальної і практичної діяльності – здобуті вихованцями теоретичні знання трансформуються у внутрішні стимули, підґрунтя для нових можливостей пізнання найрізноманітніших сторін людського буття як свідомої творчої діяльності, що вимагає великих інтелектуальних зусиль і відкриває широкі перспективи для саморозвитку та самовдосконалення;

- єдність свідомості та поведінки – формування свідомості дитини у процесі її практичної діяльності, основою якої є оволодіння соціальним досвідом поведінки у соціоприродному середовищі і свідоме утвердження себе як непересічної творчої особистості;

- суб’єкт-суб’єктна взаємодія – рівноправне партнерство, співробітництво та співтворчість між педагогом і вихованцем у процесі навчальної діяльності;

- оптимальний вибір змісту форм, методів та засобів навчання відповідно до освітніх запитів, інтересів і можливостей вихованців тощо [6, 196]. 

Аналіз практичної діяльності гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів різних напрямів позашкільної освіти дає підстави стверджувати, що навчальний процес у них характеризується елементами пошукової та дослідницької роботи, які стимулюють педагогів-позашкільників до її активного використання з метою поглибленого вивчення програмного матеріалу та урізноманітнення навчальної діяльності вихованців, а саме:

- активізацією навчання за допомогою проблемних, дослідницьких методів з поступовою передачею обдарованим і талановитим вихованцям ініціативи в організації  групової або самостійної творчої діяльності;

- творчою взаємодією педагога і вихованців, що сприяє вільному вибору ними форм і засобів творчої діяльності, творчій винахідливості, розкутості, домінуванню власної пошукової або дослідницької практики над репродуктивним засвоєнням знань, умінь та навичок;

- індивідуалізацією освітнього процесу в контексті особистісно зорієнтованого підходу, що сприяє створенню умов для розвитку специфічних особистісних функцій вихованців як суб’єктів творчого освітнього процесу відповідно до власних уподобань та пізнавальних запитів.

У психолого-педагогічній літературі пошукова та науково-дослідницька діяльність учнів традиційно розглядається як:

- процес включення особистості у самостійне збирання і дослідження інформації, формування у неї на цій основі міцних знань, умінь, навичок пізнавальної та творчої діяльності [5, 11];

- дієвий засіб підвищення якості та ефективності знань та умінь, складна динамічна система, що є сукупністю волі, емоцій та інтелекту особистості, спрямованих на пошук сутності природи речей і їх причинно-наслідкових зв’язків [4, 8];

- співробітництво та співтворчість педагога і вихованців, побудована на визнанні особистості дитини, на взаємоповазі її пізнавальної та творчої діяльності і взаємній зацікавленості у спільному успіху і наслідках цієї діяльності [8, 34].

Вибір форм і методів організації пошукової та дослідницької діяльності вихованців творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів досить великий і завжди залишає альтернативу учасникам навчального процесу (як педагогам, так і дітям), враховуючи специфіку навчального курсу, особисті уподобання, інтереси та здібності. Основними формами залучення вихованців комплексних і профільних позашкільних навчальних закладів до пошукової та науково-дослідницької діяльності є:

- участь в роботі МАН України, наукових гуртках, товариствах, секціях, клубах, школах юних дослідників, творчих лабораторіях;

- індивідуальна та групова робота вихованців над пошуковими та науково-дослідницькими проектами;

- науково-практичні конференції, семінари, колоквіуми, зльоти, наукові читання, конкурси-виставки пошукових та дослідницьких робіт, арістотелівські та сократівські бесіди;

- навчальні екскурсії, експедиції, дослідницькі маршрути;

- розроблення мультимедійних проектів, участь в Інтернет-олімпіадах, віртуальних дослідницьких змаганнях та конкурсах;

- робота сезонних наукових шкіл, оздоровчих одно- і багатопрофільних науково-практичних таборів в канікулярний час;

- самоосвітня діяльність.

Важливе значення в діяльності позашкільних навчальних закладів відіграють наукові товариства учнів або їх філії, що є дієвими осередками дослідницької роботи, об’єднують вихованців закладу, здатних до наукового пошуку, зацікавлених у підвищенні свого інтелектуального і культурного рівня, що бажають поглибити свої знання, уміння та навички як з окремих навчальних дисциплін, так і в галузі сучасних наукових знань у цілому. Вони також здійснюють координацію пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності вихованців інших гуртків та творчих об’єднань закладу, надають їм науково-методичну допомогу, технічну та лабораторну базу.

Залежно від використання згаданих форм і методів організації пошукової та науково-дослідницької діяльності у вихованців гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів поетапно відбуваються якісні особистісні зміни, що забезпечують:

- прискорений розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, формування високого рівня творчої активності та індивідуального стилю пізнавальної діяльності;

- становлення дослідницької стратегії пізнавальної діяльності, складного комплексу пошуково-дослідницьких та комунікативних умінь і навичок;

- оволодіння навичками особистісного самовизначення (в тому числі й професійного), самореалізації та саморозвитку [7, 34].

У процесі пошукової, дослідницької та експериментальної роботи у вихованців позашкільних навчальних закладів формуються пошукові та науково-дослідницькі уміння:

- інтелектуальні – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація; абстрагування, опис об’єктів, що вивчаються, встановлення причинно-наслідкових зв’язків; постановка проблеми і висунення гіпотези, пошук і використання аналогії, дедуктивний висновок та доказ;

- практичні – використання навчальної, довідкової та додаткової літератури, добір матеріалів для експерименту, оформлення результатів дослідження тощо;

- самоорганізації та самоконтролю – планування пошукової та науково-дослідницької роботи, раціональне використання часу й засобів діяльності, перевірка отриманих результатів, самооцінка [9, 19].

Формування системи пошукових і дослідницьких умінь та навичок творчої особистості сприяє розвитку високого рівня її творчої активності, оскільки забезпечує постійну спрямованість особистості на подальшу пізнавальну та творчу діяльність. Основні компоненти пошукових та дослідницьких умінь особистості, що формуються у вихованців позашкільних навчальних закладів у ході реалізації пошукових, дослідницьких та експериментальних проектів, також підтверджують якісні зміни в рівні розвитку їх творчої активності:

- пізнавально-діяльнісний – активність в оволодінні знаннями, уміннями, навичками пошукової та дослідницької діяльності постійно стимулює до самостійної творчої праці, забезпечує розвиток різноманітних здібностей, властивостей і якостей творчої особистості;

- мотиваційно-вольовий – забезпечує сформованість позитивних вольових рис творчої особистості (цілеспрямованість, організованість, самостійність, рішучість) та можливі способи їх удосконалення;

- змістовно-операційний – сформоване активно-перетворювальне ставлення особистості до пошукової та дослідницької діяльності забезпечує її активну спрямованість на інші види пізнавальної та творчої діяльності;

- емоційний – здатність до сприйняття оточуючої дійсності, творчого спілкування, налагодження позитивних контактів, зміна установок, визначення характеру творчої поведінки принципово важливі для постійного включення у творчу діяльність;

- самооцінний – прагнення до творчого пізнання власної особистості, виявлення та розвиток внутрішнього творчого потенціалу в процесі наукових досліджень, самооцінка своїх індивідуальних якостей [2, 38].

Проаналізувавши зміст та основні компоненти пошукових і дослідницьких умінь, можемо визначити основні функції науково-дослідницької діяльності, що забезпечують розвиток творчої активності особистості та формують індивідуальний стиль її пізнавальної діяльності:

- самореалізація, самоствердження, самовираження особистості у процесі пошукової, дослідницької, експериментальної роботи - прагнення до визнання свого "Я" іншими людьми та суспільством, самостійне створення умов для повної реалізації власного інтелектуального та творчого потенціалу;

- самоперетворення та самовдосконалення творчої особистості – процес прогресивних змін у часі і просторі, що відображається у кількісних, якісних і структурних творчих перетвореннях особистості як цілісної системи під впливом систематичної дослідницької діяльності;

- адаптація особистості – формування стійкої системи цінностей, що є внутрішніми регуляторами творчої поведінки, оволодіння теоретичними знаннями та практичними вміннями, необхідними у житті, здатністю до самоорганізації і самоконтролю власної творчої діяльності;

- рефлексія – осмислення здобутих знань, їх глибоке і свідоме засвоєння, усвідомлення і практичне використання як методів подальшого саморозвитку творчої особистості.    

Моніторинг ефективності навчального процесу гуртків, творчих об’єднань, що систематично залучають своїх вихованців до пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності, дозволяє відстежити якісні зміни, що сприяють розвитку творчої активності вихованців і є важливими для нашого дослідження:

- висока результативність пізнавальної та творчої діяльності – високий рівень знань, умінь та навичок вихованця; сформована творча компетентність, індивідуальний стиль пізнавальної діяльності; прагнення до поглибленого вивчення наукових дисциплін, суміжних з профілем творчого об’єднання та проблематикою дослідницьких проектів;

- прагнення до творчого оволодіння новими знаннями та вміннями – цілеспрямованість та системність у пізнавальній та творчій діяльності; вияв готовності до співпраці та співтворчості з педагогом та дитячим колективом; професійна орієнтація та допрофесійна підготовка особистості тощо;

- високий рівень самоосвітньої діяльності – постійний самоаналіз та самооцінка власної діяльності; подальше прагнення до творчого самовдосконалення; системне планування самоосвіти; врахування у змісті самоосвіти власного рівня теоретичної і практичної підготовленості; комплексний підхід до самоосвіти тощо.

Розвиток творчої активності дітей старшого шкільного віку у процесі пошукової, дослідницької та експериментальної роботи буде ефективним, якщо така робота здійснюється у тісній взаємодії школи та позашкільних навчальних закладів. Це співробітництво обопільно корисне: практична творча діяльність, яку здійснює особистість у гуртку, творчому об'єднанні позашкільного  навчального закладу, стимулює її пізнавальну та творчу активність і вимагає наявності теоретичних знань, здобутих під час навчання у школі; загальноосвітня школа зацікавлена у найширшому використанні теоретичних знань у практичній діяльності, на основі якої діти переконуються у їх істинності, і що сприяє їх інтелектуальним та творчим здобуткам.

Узагальнивши основні положення нашого дослідження можемо зробити висновок, що в процесі систематичного залучення вихованців гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів до пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності відбувається розвиток їхніх творчих здібностей та творчої активності, а саме:

- домінує позитивна мотивація творчої діяльності, усвідомлення значення творчих потреб, мотивів, цілей як провідних у розвитку та життєдіяльності;

- відбувається розвиток творчих рис характеру (цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, наполегливості, винахідливості, оригінальності, організованості, працелюбності);

- відбувається розвиток творчих якостей інтелекту – логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, творчої уяви, фантазії, інтуїції, уваги, пам’яті, вміння розв’язувати життєві задачі, розробляти творчі проекти;

- формується творча самосвідомість, що виявляється у самопізнанні, самооцінці, самоорганізації, прагненні до самореалізації та самовдосконалення;

- триває постійне зростання потенціалу творчої діяльності – бажання систематично здобувати нові знання, набувати вміння, навички, творчо їх використовувати, досліджувати, експериментувати;

- продовжується формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи (чутливості, пластичності, працездатності) та відповідно до них доцільного індивідуального стилю діяльності й поведінки, у процесі чого використовуються найкращі та коригуються слабкі (з точки зору вимог творчої діяльності) якості нервової системи конкретного вихованця.

Активність підростаючого покоління продовжує бути у фокусі уваги педагогічної галузі. Адже активність учнівської молоді – це вже відповідний віковий етап розвитку активності в цілому. У підлітковому та юнацькому віці активність як природна здібність перетворюється в соціальну систему потреб та інтересів.

Соціальна активність - це діяльне ставлення людини та здатність здійснювати суттєві перетворення матеріального та духовного середовища на основі засвоєння суспільно-історичного досвіду людства, що виявляється у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні [8].

Соціальна активність – одна з найважливіших людських якостей, яка дає можливість людині розвиватися як особистості, оскільки активна людина виступає суб’єктом активної практичної діяльності.

Дослідження цієї проблеми  і пошук оптимальних, діючих сучасних форм і методів виховання соціальної активності особистості ведуться безперервно. З огляду дана стаття має на меті обґрунтування використання методу телекомунікаційних проектів як одного з ефективних засобів виховання соціальної активності особистості.

У.Кільпатрик розглядав проект як будь-яку роботу, виконану «від щирого серця», яка має певну цільову настанову [7, 32].

На думку Ф.Бегьюлі,  проект – це послідовність взаємопов’язаних подій, які відбуваються впродовж встановленого обмеженого проміжку часу та спрямовані на досягнення неповторного і водночас певного результату [2].

Метод проектів, в основі якого лежить розвиток в учнів пізнавальних навичок, творчих здібностей,  уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня передбачає певну сукупність навчально-методичних прийомів, що дозволяють вирішити ту чи іншу проблему шляхом самостійних дій учнів з обов’язковим представлення отриманих результатів [4, 22].

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що метод проектів, як одна з інтерактивних форм навчання, сприяє інтенсифікації та оптимізації навчального процесу і дозволяє учням аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу, зробити засвоєння знань більш доступним, конструювати  свої знання тощо.

У соціалізаційному аспекті участь у розробці та реалізації проектів дозволяє їх учасникам:

-                виробити особистий погляд на події, навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;

- усвідомити значення спільних зусиль, роботи в команді;

- знаходити спільне розв'язання проблеми;

- застосовувати свій суб’єктний досвід та узгоджувати його з науковим змістом проекту;

- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати   власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації і переживання їх;

- самостійно оцінювати свою діяльність;

- вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;

- розвивати здібності організовувати творчість інших [10, с.64-109].

Динамічний світ комп’ютерних технологій висуває сьогодні свої вимоги до навчання: здатність швидко засвоювати нові знання, здійснювати пошук необхідної інформації, критично її оцінювати тощо.

Розглядаючи особливості роботи за методом проектів у сучасному інформаційному суспільстві, можна відзначити, що зараз це здебільшого робота за допомогою телекомунікаційних мереж.

Досвід використання телекомунікацій в навчально-виховному процесі засвідчив, що цей вид технологій дозволяє об’єднати різні види діяльності вчителів та учнів різних навчальних закладів одного або кількох регіонів, а також різних країн [1, 15].

Зазначимо, що робота у телекомунікаційних мережах дозволяє використовувати розмаїття засобів і форм самостійної пізнавальної, науково-дослідницької і практично-творчої роботи і базується на багатогранному спілкуванні, на вільному обміні думками, ідеями, інформацією, на бажанні пізнати нове та розширити свій світогляд.

Навчальний телекомунікаційний проект – це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп’ютерної телекомунікації, яка має спільну мету [10, 89].

Особливість телекомунікаційних проектів (Інтернет-проектів) полягає в тому, що за своєю суттю вони завжди є міжпредметними і діяльність в них розгортається як в урочний, так і в позаурочний час.  Саме це дозволяє вдало використовувати цей метод у позашкільній навчально-виховній роботі.

Підготовка  до безперервної освіти  підлітка означає, що відбувається не тільки відмова від кінцевої освіти, за якої здобуті готові знання використовуються впродовж подальшого життя, але і відмова від переконання, що існують готові знання, які необхідно лише засвоїти. Перехід до безперервної освіти означає визнання того факту, що знання можуть існувати в неорганізованому, в "неготовому вигляді", що готові знання застарівають і що всяке знання носить умовний характер, нарешті, що освіта – це не стільки засвоєння готових знань, скільки навчання способам пошуку інформації і її обробки з метою здобуття нових знань, нової інформації.

Основною проблемою безперервної освіти стає не засвоєння величезного обсягу знань або хоча б орієнтація у потоці все зростаючої кількості інформації, а протилежне питання – здобуття, створення, виробництво знання відповідно до потреб, що виникають. Для реалізації таких дій необхідне виконання, принаймні, двох таких умов:

1.      Можливість одержати в певний час потрібну інформацію.

2.      Сформованість певних якостей особистості, як способу життя.

У сьогоденні одним із засобів реалізації безперервної освіти є комп'ютерні інформаційні технології, які дають можливість отримувати інформацію у будь-який час і в необмеженій кількості.

Список використаної літератури

1. Антологія адаптованого досвіду. Або для чого існують програми освітніх обмінів. – Рівне, 2004. – 388 с.

2. Бэгьюли Ф. Управление проектом. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 208 с.

3. Дементієвська Н.П., Морзе Н.В. Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи // Комп’ютер в школі та сім’ї. – 1999. - №4. – С.12-19.

4. Інтел® Навчання для майбутнього. – К.: Видавнича група BHV, 2004. –        416 с.

5. Лигоцький А.О. Проектування освітніх систем. – К., 1994. – 50 с.

6. Логвин В. Метод проектів у контексті сучасної освіти // Сучасні шкільні технології. – Ч.2. – К., 2004.

7. Організація проектної діяльності учнів // Завуч. – 2006. - №19. – С.31-47.

8. Педагогический энциклопедический словарь. – М., 2003.

9. Підласий І. Діагностика та експертиза педагогічних проектів. – К., 1998.

10. Полат Е.С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272 с.

11. Проектний аналіз / За ред. Москвіна С.О. та ін. – К.: Лібра, 1998. – 368 с.

12.  Д. Пойа, Математика и правдоподобние рассуждения, "Наука", Москва, 1970.