Сучасний етап розвитку освіти в Україні

Поняттям «інновація» позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.

Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів1.

Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів - А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, С.Т. Шацького, вчителів-новаторів В.Ф. Шаталова, І.П. Волкова, І.П. Іванова та ін.

Закон стерео типізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи.

Педагогіка:2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки.

Инновации НГУ в подготовке научно-педагогических кадров. С.В. Шевченко)

Досвід впровадження інноваційних підходів в діяльності ВНЗ

/на прикладі Національного гірничого університету (НГУ)

Упровадження інноваційних підходів у підгортку спеціалістів вищої кваліфікації викликано зростаючими кадровими проблеми, що пов’язані з розривом поколінь. Проблема вирішувалася шляхом зміцнення покоління викладачів віком молодше 35-40 років за рахунок повного розкриття та реалізації творчого потенціалу студентів, аспірантів та молодих учених у науковій, педагогічній та організаційній сферах діяльності Національного гірничого університету (НГУ).

Для забезпечення навчального процесу і наукової діяльності гірничого університету кадрами вищої кваліфікації, як основи подальшого сталого розвитку, збереження і підвищення потенціалу науково-педагогічних шкіл університету, спадкоємності поколінь викладачів, позитивної кадрової динаміки, збільшення прийому до аспірантури та докторантури, підвищення показників захисту кандидатських і докторських дисертацій, адміністрацією університету за останні кілька років ужито низку організаційних заходів.

У 2007 році започатковано дві програми підготовки кадрів. Мета програми «Обдарована молодь» полягає у пошуку, відборі та подальшій роботі зі студентською молоддю (3-5 курс), зацікавленою у проведенні наукових досліджень. Студенти залучаються до розв’язання актуальних наукових завдань під керівництвом провідних науковців України – академіків, член-кореспондентів та професорів з числа відомих вчених України. Серед завдань програми – поглиблене вивчення студентами необхідних фундаментальних та спеціальних дисциплін, іноземних мов з фаховим нахилом, підготовка до складання кандидатських іспитів з іноземних мов та філософії (під час навчання в магістратурі).

Ідея іншої програми – «Нам 30» – підготовка кадрів вищої кваліфікації через підвищення обізнаності молодих науково-педагогічних працівників університету, які вже здобули науковий ступінь кандидатів наук, у сфері проектного та інноваційного менеджменту, отримання досвіду участі у виконанні вітчизняних та міжнародних навчальних і дослідницьких проектів, посилення закордонних контактів через співпрацю з колегами з іноземних навчальних і науково-дослідних установ. Задачами програми є реалізація наступних заходів:

- сприяти передачі кращих наукових традицій у ланці «професор – молодий дослідник – студент»;

- навчити молодих дослідників проводити плідний пошук та співпрацювати з національними і закордонними фондами-донорами, спонсорами і т. ін. у процесі створення та трансферу у виробництво сучасних високоефективних розробок;

- залучити молодих науково-педагогічних кадрів університету до європейської та світової наукової спільноти через публікації у виданнях з високим індексом цитування;

- сприяти участі молодих учених у закордонних конференціях, стажуваннях, обмінах кадрами тощо.

Результати роботи за програмою «Нам 30» двічі на рік заслуховуються на співбесідах керівництва університету та відповідних факультетів і кафедрах.

Мотивацією участі у програмі є усвідомлення високих моральних, у першу чергу, а також матеріальних здобутків від виконання значущих наукових проектів як в Україні, так і спільно з іноземними колегами, а також створення нових високих технологій та конкурентоспроможних продуктів і розробок, забезпечення передачі знань від провідних професорів до обдарованої студентської молоді.

Одним з комплексних результатів такої роботи стало отримано університетом у 2007 році гранта на створення Науково-освітнього центру «Стійкість геотехнічних систем: процеси, явища, ризики» (НОЦ). Це пілотний проект в Україні – як результат конкурсу серед провідних університетів країни, грант Фонду цивільних досліджень і розвитку США (CRDF). Окрім зазначеного фонду, кошти до НОЦ надають також Міністерство освіти і науки України і НГУ. Головною метою НОЦ є об'єднання науково-дослідних і освітніх колективів, які сформувалися на базі наукових шкіл університету щодо наук про Землю, в науково-освітній центр міжнародного рівня, діяльність якого спрямована на поєднання підготовки висококваліфікованих фахівців та на вирішення фундаментальних і прикладних завдань, що стоять перед людством у XXI столітті з використання сировинних та енергетичних ресурсів Землі. НОЦ працює для виконання наступних завдань:

- концентрації наукового потенціалу НГУ в області фундаментальних досліджень геологічних структур, геотехнологій, ресурсного та енергетичного потенціалу надр, а також відновлення довкілля у гірничопромислових регіонах, використання й розвитку матеріально-технічної бази НГУ;

- виконання наукових досліджень на світовому рівні за рахунок залучення кадрового потенціалу НОЦ, використання сучасної матеріальної бази, тісної кооперації з інститутами НАН України, а також з іншими організаціями й підприємствами, закордонними університетами й науковими центрами;

- навчання студентів у ході виконання наукового плану НОЦ, підготовки кадрів вищої кваліфікації, перепідготовки фахівців на базі наукових досягнень, що перебувають на межі різних областей знань;

- проведення конкурсної системи підтримки молодих учених, у тому числі шляхом залучення до участі в конференціях, роботі у дослідницьких центрах, розширення інформаційних можливостей, всебічної підтримки молодих дослідників;

- розвиток зовнішніх зв'язків у галузі науки з вищими навчальними закладами й науковими центрами, галузевими інститутами й промисловими підприємствами України, держав СНД, розвинених країн й утворення на цій основі довгострокових договорів;

- створення об'єктів інтелектуальної власності, їх комерціалізація й інноваційне впровадження.

На конкурси НОЦ протягом року подано понад 40 заявок. Переможцями стали молоді вчені і студенти факультету будівництва, гірничого, геологорозвідувального та електротехнічного факультетів – серед них 8 студентів, 5 аспірантів, 6 кандидатів наук. Конкурси тривають. Більш детальну інформацію про діяльність НОЦ та найближчі конкурси за грантами можна знайти на веб-сторінці http://rec-nmu.org.ua/ua

В університеті створено Раду молодих учених (РМУ) з метою сприяння творчому зростанню молодих учених і підвищення їх професійного рівня, координації дослідницької діяльності молодих науковців. Такими вважаються кандидати і доктори наук, докторанти, аспіранти, магістри, здобувачі, науково-педагогічні співробітники і спеціалісти НГУ до 40 років включно, які займаються науково-дослідною та освітянською роботою. Серед завдань РМУ – надавати молодим ученим інформаційну, методичну, організаційну і, по можливості, матеріальну допомогу при підготовці дисертаційних робіт, виданні авторефератів, публікації наукових праць, стажування, а також при поїздках на науково-технічні конференції; вести інформаційну підтримку наукової молоді шляхом пошуку і розповсюдження даних про фонди і грантову підтримку для молодих учених; сприяти реалізації професійних, інтелектуальних, юридичних і соціально-побутових інтересів і прав молодих учених і спеціалістів НГУ тощо.

Студентське наукове товариство університету у тісній співпраці з РМУ сприяє підвищенню якості фахової підготовки студентів, розширенню загального і професійного світогляду майбутніх спеціалістів, а також більш поглибленому і творчому засвоєнню студентами навчального матеріалу. Головним завданням товариства є інформування студентів про конкурси і стипендії НГУ, зокрема НОЦ; конкурси міського й обласного рівнів; всеукраїнські та міжнародні заходи – конкурси, премії, стипендії, гранти, конференції. Передбачуваний результат – набуття студентами навичок наукової роботи: досвід участі у олімпіадах і конференціях, конкурсах, участь у науково-дослідних роботах, підготовка до друку та видання наукових статей і тез доповідей.

Завдяки більшій увазі наукових керівників і талановитої молоді до участі у конкурсах і грантах на отримання коштів для виконання досліджень протягом останніх років значно збільшено відповідні якісні та кількісні показники. Так, 2008 року отримано четверте місце в Україні за результатами участі у стипендіальній програмі Завтра. UA: подано 61 роботу, з них 13 стали переможцями. У щорічному конкурсі роботодавців м. Дніпропетровська „Інтелект-Творчість-Успіх-2008” подано 37 заявок (кількість зросла у кілька разів). У конкурсах на кращого молодого вченого НГУ, міста та області брали участь 15 молодих учених. Щорічно подаються заявки за конкурсом на отримання стипендії Кабінету Міністрів України для молодих учених. За результатами попередніх років троє молодих учених НГУ отримують цю стипендію. За конкурсом на отримання грантів Президента України для підтримки досліджень молодих учених двоє співробітників НГУ у 2007 році отримали позитивне рішення щодо поданих проектів. Поточного року робочою групою у складі співробітників науково-дослідної частини, відділу міжнародних зв’язків і кафедри електроприводу підготовано і подано проект щодо участі університету в європейській освітній програмі „Tempus IV” за темою: „Вища технічна освіта в умовах об’єднаної Європи” (Higher Technical Education in United Europe (TE-UЕ). Улітку 2007 року видано посібник-довідник "Вітчизняні та іноземні гранти, стипендії, конкурси для молодих науковців і студентів України". Нині видаються посібники по окремим конкурсам.

Перспективи подальшої роботи в цьому напрямку пов’язані, передусім, з подоланням розрізненості роботи та з консолідацією зусиль факультетів у спільній підготовці науково-педагогічних кадрів для університету, залученням активної молоді до подання проектів за конкурсами на отримання численних вітчизняних (грантів Президента України для підтримки досліджень молодих учених, іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених, премій Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим, премій Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України тощо) та зарубіжних грантів для підтримки наукових досліджень, що виконують молоді вчені. Здійснювані заходи сприятимуть посиленню позицій НГУ на державному та міжнародному освітньому просторі, а також зміцненню наукових шкіл університету.

Література: ІННОВАЦІЇ В ОСВІТІ

1.            Бачинська Є.М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні //Педагогіка і психологія. – 2007. – № 1. – С. 79 – 89.

2.            Васильев В.Л. Организационно-экономические механизмы финансирования инновационной деятельности высшей школы /В.Л. Васильев, З.Г. Шигапов, А.В. Бакаев //Инновации. – 2007. – № 5. – С. 51 – 56.

3.            Гликман И.З. Основы мотивации учения //Инновации в образовании. – 2007. – № 3. – С. 64 – 81. [Психологическое обеспечение внедрения инноваций в образовательной сфере].

4.            Емельянов С.Б.Л. Интегрированная оценка инновационного потенциала вуза /С.Б.Л. Емельянов, Н. Цуканова //Инновации. - 2006. - № 6. - С. 93 – 98.

5.            Ефремов О.Ю. Педагогическая диагностика в процессе изучения иностранных языков: инновационный поход /О.Ю.Ефремов, Н.Е.Пантелеева //Инновации в образовании. - 2007. - № 2. - С. 15 - 19.

6.            Загородній А. Європейська система забезпечення якості вищої освіти //Вища школа. - 2006. - № 4. – С. 15 – 22. [Вища освіта України і Болонський процес].

7.            Захарьев В.В. Инновационные вызовы для системы образования в условиях экономики знаний //Инновации. – 2007. – № 4. – С. 81 – 85.

8.            Катаєв О. Підходи до управління інноваційною діяльністю науково-освітнього комплексу// Економіка України. - 2007. - № 1. - С. 88 - 93.

9.            Клименко Т.К. Традиции и инновации в педагогическом образовании //Инновации в образовании. - 2007. - № 3. - С. 13 – 20.

10.        Климов В.Г. Инновационные процессы в сфере образования на основе информационных технологий обучения //Инновации. - 2006. - № 11. - С. 72 - 74.

11.        Княженко Л.П. Инновационный стиль преподавателя. Условие его формирования //Высшее образование сегодня. – 2007. – № 5. – С. 68 – 71.

12.        Коваленко О. Українсько-польська науково-педагогічна співпраця (Сучасний етап) //Вища освіта України. - 2006. - № 4. - С. 92 - 97.

13.        Колесник Н. К вопросу о применении традиционного и интерактивного обучения в педагогике //Alma mater. - 2006. - № 9. – С. 32 – 33.

14.        Локшина О.І. Європейська довідкова система як інструмент упровадження компетентнісного підходу в освіту країн-членів Європейського Союзу //Педагогіка і психологія. - 2007. - № 1. - С. 123 - 131.

15.        Манако А.Ф. Системные аспекты моделирования целенаправленного развития инновационных информационных технологий "учебные объекты" //Управляющие системы и машины. - 2006. - № 6. - С. 10 - 19.

16.        Мотин В.В. Деятельность института повышения квалификации в условиях инноваций //Инновации в образовании. - 2007. - № 4. - С. 13 - 22.

17.        На инновационный путь развития встанет высшая школа в 21 веке// Высшее образование сегодня. - 2006. - № 12. - С. 3.

18.        Никонов Н.В. Принципы формирования комплексного программного средства учебного назначения, основанные на интеграции традиционных и инновационных подходов //Информатика и образование. - 2007. - № 1. - С. 109 - 112.

19.        Ніколаєнко С. Інноваційний розвиток педагогічної освіти - вимога часу //Освіта України. - 2007. - № 36. - С. 1, 3 - 4.

20.        Новикова Е.А. Инновации в учебном проектировании //Инновации в образовании. - 2007. - № 4. - С. 23 - 29.

21.        Олійник А. Болонські домовленості як правове й організаційне підґрунтя інноваційного розвитку освіти// Вища освіта України. - 2006. - № 4. - С. 14 - 20.

22.        Олійник А. Поняття й реальність процесу інноваційного розвитку освіти в Україні у контексті Болонських декларацій //Вища освіта України. - 2007. - № 1.- С. 42 - 50.

23.        Охременко О. Вчені ступені і Болонський процес: проблеми і перспективи розвитку вітчизняної науки //Персонал. - 2007. - № 8. - С. 65 - 69.

24.        Павко А. Про шляхи розв'язання проблеми еквівалентності національних учених ступенів у європейському освітньо-науковому просторі //Трибуна. - 2007.- № 3 - 4. - С. 31.

25.        Панарина Л. Инновационное развитие вуза: некоторые особенности //Экономические стратегии. - 2007.- № 4.- С. 122 - 124.

26.        Пархоменко Г. За проведення Болонських реформ Україна отримала "четвірку" //Освіта України. - 2007. - № 39 - 40. - С. 3.

27.        Петранка А. О таинствах укладки кирпича или камень в огород болонской системе //PROPAGANDA. - 2007. - № 1. - С. 29 - 31.

28.        Печончик Т. Болонський процес: до Болоньї через хутір Михайлівський /Т. Печончик, А. Ігнатович //Дзеркало тижня. - 2007. - № 14. - С. 14. [Про впровадження додаткових вступних іспитів при зарахуванні до магістратури].

29.        Пихорович В. Процесс пошел...//PROPAGANDA. - 2007. - № 1. - С. 4 - 7. [Достоинства и недостатки кредитно-трансферной системы оценки знаний].

30.        Півняк Г. Інноваційний розвиток вищої освіти//Освіта України. - 2007.- №17-18.- С. 8.-9.

31.        Півняк Г. Інноваційний розвиток вищої освіти//Освіта України. - 2007.- №17-18.- С. 8.-9.

32.        Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) //Инновации в образовании. - 2007. - № 2. - С. 4 - 15.

33.        Полонський В.Г. Українській освіті - європейський стандарт: входження України у світовий освітній простір" //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 5. - С. 76 - 81.

34.        Полонський В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) //Инновации в образовании. - 2007. - № 3. - С. 4 - 13.

35.        Пономаренко В. Болонская система - сколько здесь нового, а сколько старого? //PROPAGANDA. - 2007. - № 1. - С. 25 - 28.

36.        Реформа вищої освіти України і Болонський процес: [Інтерв'ю з міністром освіти і науки С. Ніколаєнком] //Голос України. - 2007. - № 99. - С. 14 - 15.

37.        Реформа вищої освіти України і Болонський процес //Освіта України. - 2007. - № 41. - С. 4. [Розповісти про сьогоднішню вищу освіту та інтеграцію її в європейський простір попросили міністра освіти і науки С. Ніколаєнка].

38.        Романенкова Л.О. Співробітництво із закордонними партнерами як додатковий ресурс у підготовці фахівців для роботи у галузі охорони здоров'я //Практична психологія та соціальна робота. - 2007. - № 6. - С. 66 - 74. [Болонський процес].

39.        Рябенко Л.І. Досвід переходу до європейських стандартів оцінювання знань та вмінь студентів у Донбаському державному технічному університеті/ Л.І. Рябенко, Б.М. Борисенко, К.С. Семикіна //Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - 2005. - № 2 (547). - С. 341 - 344.

40.        Рябченко В. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: деякі концептуальні зауваження //Освіта. - 2007. - № 13 - 14. - С. 8 - 9.

41.        Саллі В.І. Досвід використання кредитно-модульної системи організації навчального процесу під час підготовки фахівців за напрямом "менеджмент" в Національному гірничому університеті /В.І. Саллі, З.С. Стеханова, В.О. Чмихун //Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - 2005. - № 2 (547). - С. 334 - 341.

42.        Сбруєва А. Лісабонська стратегія розвитку єдиного європейського простору неперервної освіти //Шлях освіти. - 2007. - № 2. - С. 14 - 19.

43.        Скрипченко О.В. Навчальні системи. Традиційність розвитку і болонський акцент /О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська //Освіта. - 2007. - № 11 - 12.- С. 3. [Ідею Болонської системи при її впровадженні слід розглядати у розвитку із врахуванням досвіду минулих освітніх систем на Україні].

44.        Спіріна Ю. Профспілки і Болонський процес /Ю.Спіріна, С.Куцій //Освіта України. - 2007. - № 13. - С. 10.

45.        Степаненко С. Про трансформацію системи заочної освіти в умовах інтеграції в європейський освітній простір //Вища школа. - 2007. - № 2. - С. 31 - 37.

46.        Студентське самоврядування на шляху до європейського простору вищої освіти. Спецвипуск //Освіта України. - 2007. - № 49 - 50. - С. 1 - 15.

47.        Сулейманов Н.Т. Стратегический инновационный менеджмент вуза //Инновации. - 2007. - № 1. - С. 52 - 56.

48.        Тойвонен Н.Р. Формирование инновационной образовательной среды в классическом университете. Опыт Сант-Петербургского государственного университета /Н.Р. Тойвонен, И.А. Дементьев //Инновации. - 2007. - № 2. - С. 47 - 57.

49.        Торгунская Н.Л. Педагогическая сущность инноваций в вузе //Высшее образование сегодня. - 2007. - № 4. - С. 49 - 50.

50.        Ходанович А.И. Педагогические инновации в условиях информатизации образования/ А.И. Ходанович, Н.В. Шель //Инновации. - 2007. - № 3. - С. 55 - 58.

51.        Хор'яков В.А. Модульна технологія навчання з фізичного виховання студентів ВНЗ в контексті Болонського процесу/ В.А. Хор'яков, Л.І.Безугла //Теорія та методика фізичного виховання. - 2007. - № 4. - С. 39 - 43.

52.        Чернелевський Л. Удосконалення підготовки фахівців із спеціальності "Облік і аудит" у світлі Болонського процесу //Бухгалтерський облік і аудит. - 2006.- № 12.- С. 43-46. - [Система підготовки кадрів]

53.        Шилов К.В. Классификация инноваций //Инновации в образовании. - 2007. - № 3. - С. 52 – 58. [Инновационная культура преподавателя вуза].

_____________________________________________________________________________

Інновації в системі середньої загальної освіти: теоретичний аспект

Сутність понять теорії інноваційної педагогіки, їх трактування,

особливості інновації практичного і теоретичного рівнів

у сучасній системі середньої загальної освіти

Ключові слова: новація, інновація, педагогічна інновація, освітня інновація, інноваційне навчання, інноваційна освітня діяльність, інноваційні процеси в освіті, інноваційна освітня технологія.

Інноваційність сучасної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинами еволюційного розвитку соціуму. Як зазначає В.І. Слободчиков, з 60-х років минулого століття феномен "інноваційність" став ключовим у характеристиці постіндустріальної формації – її становлення і розвитку [25]. Тобто загальновизнаним стало положення, що введення новацій в економічний обіг (з наступною їх комерціалізацією) посилює економічні основи всіх форм виробництва, а також різко підвищує рівень та якість життя людей.

Окрім цього, однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного суспільства є глобальні зміни суспільного буття, способу життя та колективної свідомості: утворення, що намагаються зберігати традиційність, незмінність змісту, структури і форм, нездатні адаптуватися до нових умов, неминуче втрачають актуальність та значимість; водночас загальносуспільної ваги набувають ті духовно-інтелектуальні, соціальні та економічні явища і процеси, які відзначаються гнучкістю, мобільністю, спроможністю до змін, відкритістю та готовністю до нового. 

Варто зазначити також, що особливістю поступу сучасного суспільства, на думку представників теорії творчості у філософії, наприклад, Б.В.Новікова, є розвиток людства за вектором "від суспільства трудящих до суспільства творящих" [13, с.4], а творча діяльність розглядається не як одна з характеристик людського діяння, а як "єдино достойний людини безпосередньо суспільної (повністю усуспільненої) та суспільства улюдненого спосіб їх взаємобуття. Іншими словами – як найбільш розвинена форма розвитку…" [13, с.4].

Тобто у кінці ХХ століття та в сьогоденні мають місце процеси осмислення накопиченого людством досвіду, на цій основі – формування нових підходів до сенсу буття, самого способу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвитку та існування суспільства в цілому, в якому інноваційність є однією з найважливіших ознак будь-якої діяльності, утворення, явища тощо.

Тому цілком закономірним є прийняття відповідних нормативних актів на рівні держав, наприклад, в Україні прийнято закони "Про інноваційну діяльність" [8] та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [9], в яких визначено механізми впровадження інноваційної діяльності в суспільстві та які орієнтують його на інноваційний розвиток, а саме: створення необхідних (правових, економічних та організаційних) умов для оновлення, подальшого розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, відродження духовності, інтелекту держави, формування інноваційної культури нації тощо.

У Російській Федерації питання інноваційності розвитку держави також розроблено та висвітлено в цілій низці документів, зокрема в Концепції інноваційної політики Російської Федерації на 1998-2000 роки, Концепції державної інноваційної політики Російської Федерації  на 2001-2005 роки та в інших документах.

Тому логічним є висновок, що і для педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якій протягом довгого періоду часу було притаманним педагогічне новаторство як оновлення освітньої системи, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідності соціальним запитам і потребам, конкурентоспроможності є інноваційність. Приєднуємося до думки С.Черней про те, що "теоретична педагогіка змушена буде перебудувати власну філософсько-методологічну базу і, що найважливіше, звикнути до подібних інновацій як до норм, тоді як стабільність, усталеність форми надалі буде рідким виключенням (вид. наше – С.М.). Без усвідомлення цього факту освіта просто перестане виконувати покладену на неї культуротворчу функцію, не здатна буде відповідати за розвиток духовності" [27, с.197].

Розглянемо та проаналізуємо категоріально-понятійне поле (що визначає її методологічну основу) та сутність понять теорії інноваційної педагогіки.

У загальновизнаному тлумаченні "інновація" означає "нововведення; інновація освіти" [5].

У сучасній педагогічній науці існують такі трактування понять "інновація", "інновація в навчанні":

- "інновація – оновлення, зміни, впровадження нового/новизни" (Л.Г.Вікторова) [6, с.6];

- "процес створення, розповсюдження, засвоєння і використання нововведень" (З.А. Абасов) [1, с.57];

- "інновація – кінцевий результат творчої діяльності у вигляді нової чи удосконаленої продукції, нового чи удосконаленого технологічного процесу" (В.І. Слободчиков) [25, с.5];

- "процеси введення та освоєння педагогічних нововведень" (В.І. Сафіулін) [23, с.56];

- "вперше створені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності" (Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджене МОН України від 17.11.2000 р. № 522) [16];

- "реалізоване нововведення, яке постійно вдосконалюється в процесі впровадження. У широкому розумінні "інновація" – це синонім успішного розвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень" (О.Є. Остапчук) [14, с.3];

- "комплексний процес створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу для формування у того, хто навчається, інноваційного мислення та інноваційної культури" (В.Ф. Самохін, В.П. Чорноліс) [21, с.8];

- "кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового змісту, форми організації навчально-виховного процесу або вдосконаленого технічного засобу навчання, який використовується у практичній діяльності, а також у новому підході до соціальних послуг в освіті… Головна ознака інновації: позитивні соціальні і (або) економічні зміни, які виникають в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльності… По суті мова йде про впровадження нововведення у практику та визначення його соціально-економічного ефекту" (В.М. Полонський) [17, с.9-10];

- "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові:

– освітні, дидактичні, виховні системи;

– зміст освіти;

– освітні педагогічні технології;

– методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;

– технології управління навчальними закладами, системою" (Л.І. Даниленко) [7, с.70].

Як бачимо, одні з визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 6; 25], такими, що не вказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ і процесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагу намаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціям у педагогічному середовищі [7; 17].

Заслуговує на увагу визначення, запропоноване В. Самохіним, В. Чорнолісом, в якому поняття "інновація" поєднується з двома іншими – "інноваційне мислення" та "інноваційна культура" [21]. У зв'язку з використанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст – "інноваційне мислення – вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають у суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини", "інноваційна культура людини – це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і нормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність і здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [21, с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять, зазначаємо, що, на нашу думку, хоч інновації,  напевне, сприяють формуванню і розвитку нового типу мислення та  інноваційної культури особистості, однак мета їх реалізації полягає не у досягненні зазначеного; вважаємо, що зазначене є складовою мети чи (або) завдань інноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.

Окрім цього, твердження авторів про інновації в освіті, як "створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу" (вид. наше – С.М.) вважаємо таким, що значно звужує значення поняття, яке розглядається.

Варто звернути увагу і на поняття "інноваційне навчання" та його зміст у праці О.Т. Козлової, на думку якої, це – новий тип організації навчально-виховного процесу, що "орієнтується на створення готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення. А також до здатності до співпраці з іншими людьми" [11, с.240].

Характерними рисами інноваційного навчання автор розробки вважає передбачення та співучасть. Зміст першого із використаних термінів – передбачення – трактується як "здатність до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення можливого і бажаного майбутнього", друге –співучасть – означає "соціальну активність, участь особистості у найважливіших видах діяльності, її особистий вплив на прийняття локальних та глобальних рішень, здатність бути ініціативним. Інноваційне навчання передбачає готовність до дії у нових умовах, дослідження того, що може трапитися, або необхідне" [11, с.240].

Щодо змісту наведеного визначення зауважимо, що завдання формування і розвитку інтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості, такої, яка  має вміння і навички певної діяльності, сформульовано в меті загальної середньої освіти [10] та у меті вивчення базових навчальних предметів зокрема. Тому твердження автора, що основна ідея (тобто ціль, мета) інноваційного навчання – формування готовності особистості до діяльності в нових умовах, вважаємо невиправданим, оскільки ціль інновацій в освіті полягає в якісних змінах потенціалу освітніх систем та у підвищенні ефективності його використання [25].

Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях),  у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.

Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних  понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській – педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так,  З.А. Абасов та В.І. Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].

Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І. Бєляєва:  "Відмінність між новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає його докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальним нововведенням.

Водночас у вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо синонімічне використання понять "новація" та "інновація", як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх інновацій (вид. наше – С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Новація (вид. наше – С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].

Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".

На думку З.О. Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як   педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного  досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.   

Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:

- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];

- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І. Слободчиков) [25, с.6-7];

- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];

- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].

У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].

В.А. Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:

- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;

- формуванню та розвитку "Я"-образу;

- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;

- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;

- становленню співтворчості вчителя й учня;

- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].

Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та  тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і  "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні  нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття – "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].

Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна – може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].

Д.В. Алфімов вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення навчально-виховного процесу" [2, с.159]

Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І. Даниленко) [7, с.71].

Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І. Даниленко вважає, що це – "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття  "інноваційна освітня технологія" автором  як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.

Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті", "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, –  що характеризується новизною; результатом її упровадження  є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .

Важливим у теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів), результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх учасників, а отже є неефективними.

Неоднозначною щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку Л.І. Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації

– у змісті навчання й виховання учнів;

– у формах, методах і технологіях навчання;

– у змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти.

К. Ангеловські класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове [21]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні, планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові, малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.

Існують й інші види  класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою є виправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інновацій та визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В. Буркової, що такий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед у практичній інноваційній практиці: "Навряд чи педагог зрозуміє, які ж характеристики властиві обраній для впровадження" [21, с.232] інновації. Для вирішення зазначеного утруднення  науковець пропонує класифікацію педагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма – моделі – методики-технології – компоненти методик і технологій.

Щодо цієї пропозиції автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування педагогічних інновацій є невиправданою.

Насамкінець варто розглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій в освіті. Як вважає дослідниця О. Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішими утрудненнями є такі:

– складність поєднання новації як об’єктивного наукового знання з особистісним досвідом педагога як переймача новації;

– формалізація нових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;

– комплексний, багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростає на ґрунті досвіду;

– низька інформаційна інноваційна спроможність – практики завжди знають більше, аніж передають словами;

– велика значущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідно швидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу [12.

В.І. Слободчиков також визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед яких визначальними є такі:

– неминуче зіткнення усталених та нових форм практики;

− прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід  певного суб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умови діяльність  окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу, передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів його трансляції;

− необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їх нормативне закріплення у практиці, що змінюється.

О.А. Пуліна зазначає, що "будь-яка інновація під час її реалізації  в загальноосвітній навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу" [27, с. 32].

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

– у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

– кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним  із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

– інновації в середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого виховання І.П. Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О. Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості В. Алфімова, М. Артемова, Г. Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого навчання (О. Савченко, С. Подмазін, С. Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н. Клокар, А. Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];

– у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

Список використаної літератури

1.         Абасов З.А. Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности //Философия образования. – 2006. - № 1(15). – С. 56 - 62

2.         Алфімов Д.В. Інноваційна освітня система: шляхи відродження //Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць /Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос - 2000. – С. 158 - 160

3.         Беляев В.И. Современные подходы в педагогических исследованиях // Педагогика. – 1999. - №6. – С.19-25.

4.         Буркова Л.В. Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму управління інноваційним процесом в освіті //   Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 231-238.

5.         Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.

6.         Викторова Л.В. Инновационные процессы в образовании // Инновации в образовании. – 2002. - №2. – С.6.

7.         Даниленко Л.І. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти //Післядипломна освіта в Україні. – 2003. - №3. – С.70-74.

8.         Закон України "Про інноваційну діяльність". – 4 липня 2002 р. –www.gdo.kiev.ua.

9.         Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні". – 16 січня 2003 р. - www.gdo.kiev.ua.

10.     Концепція загальної середньої освіти (12-ти річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2000. - №2. – С. 3-22.

11.     Козлова О.І. Основні стратегії педагогічного впливу при традийійному та інноваційному підходах до навчання //   Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 239-245.

12.     Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина. – 2002. - №4. – С. 33-44.

13.     Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: Монографія. – К.: НТУУ КПІ, 1998. – 310 с.

14.     Остапчук О. Методологія інноваційних процесів – крок до розуміння сутності //Рідна школа. – 2004. – Листопад. – С. 3 - 6.

15.     Остапчук О.Є. Інноваційні процеси в освіті: пошук істини триває // Підручник для директора. – 2003. - № 4. – С.3 - 8.

16.     Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності //Наказ МОН України - 2000. - 07.11. - № 522.

17.     Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. – 2007. – № 2. – С. 4 - 13.; 2007. –№ 3. – С. 4 - 12.

18.     Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. – К.: АСК, 2004. – 192 с.

19.     Пулина А.А. Менеджмент образовательных инноваций как одно из основных направлений деятельности городского методического центра // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 30-348.

20.     Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 236 с.

21.     Самохин В.Ф., Чернолес В.П. Педагогические инновации в системе профессионального образования: цели и сущность //   Инновации в образовании. – 2006. – №6. – С. 4-9.

22.     Сафіулін В.І. Інноваційний пошук нових технологій навчання // Інноваційні пошуки в сучасній освіті /За ред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. – К.: Логос, 2004. – С. 53-64.

23.     Сластенин В.А. Учитель в инновационных образовательных процессах //Известия Рос-й акад-и образования. – 2000. - №3. – С.73-79.

24.     Слободчиков В.И. Проблемы научного обеспечения инновационной деятельности в образовании (концептуальные основания). – Киров, 2003. – 112 с.

25.     Слободчиков В.И. Проблемы становления и развития инновационного образования // Инновации в образовании. – 2003. - №2. – С.4-18.

26.     Смирнова И.Э. Модели обучения в системе высшего образования // Инновации в образовании. – 2006. - №1. – С.5-15.

27.     Черней С. Інноваційні засоби навчання як об'єкт проектно-методологічної роботи в педагогіці //Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 195-199.

28.     Шилов К.В. Классификация инноваций //Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 52 – 58.

Инновации НГУ в подготовке научно-педагогических кадров

С.В. Шевченко

Упровадження інноваційних підходів у підгортку спеціалістів вищої кваліфікації викликано зростаючими кадровими проблеми, що пов’язані з розривом поколінь. Проблема вирішувалася шляхом зміцнення покоління викладачів віком молодше 35-40 років за рахунок повного розкриття та реалізації творчого потенціалу студентів, аспірантів та молодих учених у науковій, педагогічній та організаційній сферах діяльності Нацыонального гірничого університету (НГУ).

Для забезпечення навчального процесу і наукової діяльності гірничого університету  кадрами вищої кваліфікації, як основи подальшого сталого розвитку, збереження і підвищення потенціалу науково-педагогічних шкіл університету, спадкоємності поколінь викладачів, позитивної кадрової динаміки, збільшення прийому до аспірантури та докторантури, підвищення показників захисту кандидатських і докторських дисертацій, адміністрацією університету за останні кілька років ужито низку організаційних заходів.

У 2007 році започатковано дві програми підготовки кадрів. Мета програми «Обдарована молодь» полягає у пошуку, відборі та подальшій роботі зі студентською молоддю (3-5 курс), зацікавленою у проведенні наукових досліджень. Студенти залучаються до розв’язання актуальних наукових завдань під керівництвом провідних науковців України – академіків, член-кореспондентів та професорів з числа відомих вчених України. Серед завдань програми – поглиблене вивчення студентами необхідних фундаментальних та спеціальних дисциплін, іноземних мов з фаховим нахилом, підготовка до складання кандидатських іспитів з іноземних мов та філософії (під час навчання в магістратурі).

Ідея іншої програми – «Нам 30» – підготовка кадрів вищої кваліфікації через підвищення обізнаності молодих науково-педагогічних працівників університету, які вже здобули науковий ступінь кандидатів наук, у сфері проектного та інноваційного менеджменту, отримання досвіду участі у виконанні вітчизняних та міжнародних навчальних і дослідницьких проектів, посилення закордонних контактів через співпрацю з колегами з іноземних навчальних і науково-дослідних установ. Задачами програми є реалізація наступних заходів:

- сприяти передачі кращих наукових традицій у ланці „професор – молодий дослідник – студент ”;

- навчити молодих дослідників проводити плідний пошук та співпрацювати з національними і закордонними фондами-донорами, спонсорами і т. ін. у процесі створення та трансферу у виробництво сучасних високоефективних розробок;

- залучити молодих науково-педагогічних кадрів університету до європейської та світової наукової спільноти через публікації у виданнях з високим індексом цитування;

- сприяти участі молодих учених у закордонних конференціях, стажуваннях, обмінах кадрами тощо.

Результати роботи за програмою «Нам 30» двічі на рік заслуховуються на співбесідах керівництва університету та відповідних факультетів і кафедрах.

Мотивацією участі у програмі є усвідомлення високих моральних, у першу чергу, а також матеріальних здобутків від виконання значущих наукових проектів як в Україні, так і спільно з іноземними колегами, а також створення нових високих технологій та конкурентноспроможних продуктів і розробок, забезпечення передачі знань від провідних професорів до обдарованої студентської молоді.

Одним з комплексних результатів такої роботи стало отримано університетом  у 2007 році  гранта на створення Науково-освітнього центру «Стійкість геотехнічних систем: процеси, явища, ризики» (НОЦ). Це пілотний проект в Україні – як результат конкурсу серед провідних університетів країни, грант Фонду цивільних досліджень і розвитку США (CRDF). Окрім зазначеного фонду, кошти до НОЦ надають також Міністерство освіти і науки України і НГУ. Головною метою НОЦ є об'єднання науково-дослідних і освітніх колективів, які сформувалися на базі наукових шкіл університету щодо наук про Землю, в науково-освітній центр міжнародного рівня, діяльність якого спрямована на поєднання підготовки висококваліфікованих фахівців та на вирішення фундаментальних і прикладних завдань, що стоять перед людством у XXI столітті з використання сировинних та енергетичних ресурсів Землі. НОЦ працює для виконання наступних завдань:

- концентрації наукового потенціалу НГУ в області фундаментальних досліджень геологічних структур, геотехнологій, ресурсного та енергетичного потенціалу надр, а також відновлення довкілля у гірничопромислових регіонах, використання й розвитку матеріально-технічної бази НГУ;

- виконання наукових досліджень на світовому рівні за рахунок залучення кадрового потенціалу НОЦ, використання сучасної матеріальної бази, тісної кооперації з інститутами НАН України, а також з іншими організаціями й підприємствами, закордонними університетами й науковими центрами;

- навчання студентів у ході виконання наукового плану НОЦ, підготовки кадрів вищої кваліфікації, перепідготовки фахівців на базі наукових досягнень, що перебувають на межі різних областей знань;

- проведення конкурсної системи підтримки молодих учених, у тому числі шляхом залучення до участі в конференціях, роботі у дослідницьких центрах, розширення інформаційних можливостей, всебічної підтримки молодих дослідників;

- розвиток зовнішніх зв'язків у галузі науки з вищими навчальними закладами й науковими центрами, галузевими інститутами й промисловими підприємствами України, держав СНД, розвинених країн й утворення на цій основі довгострокових договорів;

- створення об'єктів інтелектуальної власності, їх комерціалізація й інноваційне впровадження.

На конкурси НОЦ протягом року подано понад 40 заявок. Переможцями стали молоді вчені і студенти факультету будівництва, гірничого, геологорозвідувального та електротехнічного факультетів – серед них 8 студентів, 5 аспірантів, 6 кандидатів наук. Конкурси тривають. Більш детальну інформацію про діяльність НОЦ та найближчі конкурси за грантами можна знайти на веб-сторінці http://rec-nmu.org.ua/ua

В університеті створено Раду молодих учених (РМУ) з метою сприяння творчому зростанню молодих учених і підвищення їх професійного рівня, координації дослідницької діяльності молодих науковців. Такими вважаються кандидати і доктори наук, докторанти, аспіранти, магістри, здобувачі, науково-педагогічні співробітники і спеціалісти НГУ до 40 років включно, які займаються науково-дослідною та освітянською роботою. Серед завдань РМУ – надавати молодим ученим інформаційну, методичну, організаційну і, по можливості, матеріальну допомогу при підготовці дисертаційних робіт, виданні авторефератів, публікації наукових праць, стажування, а також при поїздках на науково-технічні конференції; вести інформаційну підтримку наукової молоді шляхом пошуку і розповсюдження даних про фонди і грантову підтримку для молодих учених; сприяти реалізації професійних, інтелектуальних, юридичних і соціально-побутових інтересів і прав молодих учених і спеціалістів НГУ тощо.

Студентське наукове товариство університету у тісній співпраці з РМУ сприяє підвищенню якості фахової підготовки студентів, розширенню загального і професійного світогляду майбутніх спеціалістів, а також більш поглибленому і творчому засвоєнню студентами навчального матеріалу. Головним завданням товариства є інформування студентів про конкурси і стипендії НГУ, зокрема НОЦ; конкурси міського й обласного рівнів; всеукраїнські та міжнародні заходи – конкурси, премії, стипендії, гранти, конференції. Передбачуваний результат – набуття студентами навичок наукової роботи: досвід участі у олімпіадах і конференціях, конкурсах, участь у науково-дослідних роботах, підготовка до друку та видання наукових статей і тез доповідей.

Завдяки більшій увазі наукових керівників і талановитої молоді до участі у конкурсах і грантах на отримання коштів для виконання досліджень протягом останніх років значно збільшено відповідні якісні та кількісні показники. Так, 2008 року отримано четверте місце в Україні за результатами участі у стипендиальній програмі Завтра.UA: подано 61 роботу, з них 13 стали переможцями. У щорічному конкурсі роботодавців м. Дніпропетровська „Інтелект-Творчість-Успіх-2008” подано 37 заявок (кількість зросла у кілька разів). У конкурсах на кращого молодого вченого НГУ, міста та області брали участь 15 молодих учених. Щорічно подаються заявки за конкурсом на отримання стипендії Кабінету Міністрів України для молодих учених. За результатами попередніх років троє молодих учених НГУ отримують цю стипендію. За конкурсом на отримання грантів Президента України для підтримки досліджень молодих учених двоє співробітників НГУ у 2007 році отримали позитивне рішення щодо поданих проектів. Поточного року робочою групою у складі співробітників науково-дослідної частини, відділу міжнародних зв’язків і кафедри електроприводу підготовано і подано проект щодо участі університету в європейській освітній програмі „Tempus IV” за темою: „Вища технічна освіта в умовах об’єднаної Європи” (Higher Technical Education in United Europe (TE-UЕ). Улітку 2007 року видано посібник-довідник "Вітчизняні та іноземні гранти, стипендії, конкурси для молодих науковців і студентів України". Нині видаються посібники по окремим конкурсам.

Перспективи подальшої роботи в цьому напрямку пов’язані, передусім, з подоланням розрізненості роботи та з консолідацією зусиль факультетів у спільній підготовці науково-педагогічних кадрів для університету, залученням активної молоді до подання проектів за конкурсами на отримання численних вітчизняних (грантів Президента України для підтримки досліджень молодих учених, іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених, премій Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим, премій Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України тощо) та зарубіжних грантів для підтримки наукових досліджень, що виконують молоді вчені. Здійснювані заходи сприятимуть посиленню позицій НГУ на державному та міжнародному освітньому просторі, а також зміцненню наукових шкіл університету.

ІННОВАЦІЇ В ОСВІТІ

            Бачинська Є.М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні// Педагогіка і психологія.- 2007.- №1.- С. 79-89.

            Васильев В.Л. Организационно-экономические механизмы финансирования инновационной деятельности высшей школы/ В.Л.Васильев, З.Г.Шигапов, А.В.Бакаев// Инновации.- 2007.- №5.- С. 51-56.

            Гликман И.З. Основы мотивации учения// Инновации в образовании.- 2007.- №3.- С. 64-81.- [Психологическое обеспечение внедрения инноваций в образовательной сфере].

            Емельянов С.Б.Л. Интегрированная оценка инновационного потенциала вуза/ С.Б.Л.Емельянов, Н.Цуканова// Инновации.- 2006.- №6.- С. 93-98

            Ефремов О.Ю. Педагогическая диагностика в процессе изучения иностранных языков: инновационный подход/ О.Ю.Ефремов, Н.Е.Пантелеева// Инновации в образовании.- 2007.- №2.- С. 15-19.

            Загородній А. Європейська система забезпечення якості вищої освіти// Вища школа.- 2006.- №4.- С. 15-22.- [Вища освіта України і Болонський процес].

            Захарьев В.В. Инновационные вызовы для системы образования в условиях экономики знаний// Инновации.- 2007.- №4.- С. 81-85.

            Катаєв О. Підходи до управління інноваційною діяльністю науково-освітнього комплексу// Економіка України.- 2007.- №1.- С. 88-93.

            Клименко Т.К. Традиции и инновации в педагогическом образовании// Инновации в образовании.- 2007.- №3.- С. 13-20.

            Климов В.Г. Инновационные процессы в сфере образования на основе информационных технологий обучения// Инновации.- 2006.- №11.- С. 72-74.

            Княженко Л.П. Инновационный стиль преподавателя. Условие его формирования// Высшее образование сегодня.- 2007.- №5.- С. 68-71.

            Коваленко О. Українсько-польська науково-педагогічна співпраця (Сучасний етап)// Вища освіта України.- 2006.- №4.- С. 92-97.

            Колесник Н. К вопросу о применении традиционного и интерактивного обучения в педагогике// Alma mater.- 2006.- №9.- С. 32-33Колесник Н. К вопросу о применении традиционного и интерактивного обучения в педагогике// Alma mater.- 2006.- №9.- С. 32-33

            Локшина О.І. Європейська довідкова система як інструмент упровадження компетентнісного підходу в освіту країн-членів Європейського Союзу// Педагогіка і психологія.- 2007.- №1.- С. 123-131.

            Манако А.Ф. Системные аспекты моделирования целенаправленного развития инновационных информационных технологий "учебные объекты"// Управляющие системы и машины.- 2006.- №6.- С. 10-19.

            Мотин В.В. Деятельность института повышения квалификации в условиях инноваций// Инновации в образовании.- 2007.- №4.- С. 13-22.

            На инновационный путь развития встанет высшая школа в 21 веке// Высшее образование сегодня.- 2006.- №12.- С. 3

            Никонов Н.В. Принципы формирования комплексного программного средства учебного назначения , основанные на интеграции традиционных и инновационных подходов// Информатика и образование.- 2007.- №1.- С. 109-112.

            Ніколаєнко С. Інноваційний розвиток педагогічної освіти - вимога часу// Освіта України.- 2007.- №36.- С. 1,3-4.

            Новикова Е.А. Инновации в учебном проектировании// Инновации в образовании.- 2007.- №4.- С.23-29.

            Олійник А. Болонські домовленості як правове й організаційне підгрунтя інноваційного розвитку освіти// Вища освіта України.- 2006.- №4.- С. 14-20.

            Олійник А. Поняття й реальність процесу інноваційного розвитку освіти в Україні у контексті Болонських декларацій// Вища освіта України.- 2007.- №1.- С. 42-50.

            Охременко О. Вчені ступені і Болонський процес: проблеми і перспективи розвитку вітчизняної науки// Персонал.- 2007.- №8.- С. 65-69.

            Охременко О. Вчені ступені і Болонський процес: проблеми і перспективи розвитку вітчизняної науки// Персонал.- 2007.- №8.- С. 65-69.

            Павко А. Про шляхи розв'язання проблеми еквівалентності національних учених ступенів у європейському освітньо-науковому просторі// Трибуна.- 2007.- №3-4.- С. 31.

            Панарина Л. Инновационное развитие вуза: некоторые особенности// Экономические стратегии.- 2007.- №4.- С. 122-124.

            Панарина Л. Инновационное развитие вуза: некоторые особенности// Экономические стратегии.- 2007.- №4.- С. 122-124.

            Пархоменко Г. За проведення Болонських реформ Україна отримала "четвірку"// Освіта України.- 2007.- №39-40.- С. 3.

            Петранка А. О таинствах укладки кирпича или камень в огород болонской системе// PROPAGANDA.- 2007.- №1.- С. 29-31.

            Печончик Т. Болонський процес: до Болоньї через хутір Михайлівський/ Т.Печончик, А.Ігнатович// Дзеркало тижня.- 2007.- № 14.- С. 14.- [Про впровадження додаткових вступних іспитів при зарахуванні до магістратури].

            Пихорович В. Процесс пошел...// PROPAGANDA.- 2007.- №1.- С. 4-7.- [Достоинства и недостатки кредитно-трансферной системы оценки знаний].

            Півняк Г. Інноваційний розвиток вищої освіти// Освіта України.- 2007.- №17-18.- С. 8.-9.

            Півняк Г. Інноваційний розвиток вищої освіти// Освіта України.- 2007.- №17-18.- С. 8.-9.

            Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ)// Инновации в образовании.- 2007.- №2.- С. 4-15.

            Полонський В.Г. Українській освіті - європейський стандарт: входження України у світовий освітній простір"// Актуальні проблеми економіки.- 2007.- №5.- С. 76-81.

            Полонський В.М. Инновации в образовании (методологический анализ)// Инновации в образовании.- 2007.- №3.- С. 4-13.

            Пономаренко В. Болонская система - сколько здесь нового, а сколько старого?// PROPAGANDA.- 2007.- №1.- С. 25-28.

            Реформа вищої освіти України і Болонський процес: [Інтерв'ю з міністром освіти і науки С.Ніколаєнком]// Голос України.- 2007.- № 99.- С. 14-15.

            Реформа вищої освіти України і Болонський процес// Освіта України.- 2007.- №41.- С. 4.- [Розповісти про сьогоднішню вищу освіту та інтеграцію її в європейський простір попросили міністра освіти і науки С. Ніколаєнка].

            Романенкова Л.О. Співробітництво із закордонними партнерами як додатковий ресурс у підготовці фахівців для роботи у галузі охорони здоров'я// Практична психологія та соціальна робота.- 2007.- №6.- С. 66-74.- [Болонський процес].

            Рябенко Л.І. Досвід переходу до європейських стандартів оцінювання знань та вмінь студентів у Донбаському державному технічному університеті/ Л.І.Рябенко, Б.М.Борисенко, К.С.Семикіна// Вісник Національного університету "Львівська політехніка".- 2005.- №2 (547).- С. 341-344.

            Рябченко В. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: деякі концептуальні зауваження// Освіта.- 2007.- №13-14.- С. 8-9.

            Саллі В.І. Досвід використання кредитно-модульної системи організації навчального процесу під час підготовки фахівців за напрямом "менеджмент" в Національному гірничому університеті/ В.І.Саллі, З.С.Стеханова, В.О.Чмихун// Вісник Національного університету "Львівська політехніка".- 2005.- №2 (547).- С. 334-341.

            Сбруєва А. Лісабонська стратегія розвитку єдиного європейського простору неперервної освіти// Шлях освіти.- 2007.- №2.- С. 14-19.

            Скрипченко О.В. Навчальні системи. Традиційність розвитку і ... болонський акцент/ О.В.Скрипченко, Т.М.Лисянська// Освіта.- 2007.- №11-12.- С. 3.- [Ідею Болонської системи при ії впровадженні слід розглядати у розвитку із врахуванням досвіду минулих освітніх систем на Україні].

            Спіріна Ю. Профспілки і Болонський процес/ Ю.Спіріна, С.Куцій// Освіта України.- 2007.- №13.- С. 10

            Степаненко С. Про трансформацію системи заочної освіти в умовах інтеграції в європейський освітній простір// Вища школа.- 2007.- №2.- С. 31-37.

            Студентське самоврядування на шляху до європейського простору вищої освіти. Спецвипуск// Освіта України.- 2007.- №49-50.- С. 1-15.

            Сулейманов Н.Т. Стратегический инновационный менеджмент вуза// Инновации.- 2007.- №1.- С. 52-56.

            Тойвонен Н.Р. Формирование инновационной образовательной среды в классическом университете. Опыт Сант-Петербургского государственного университета/ Н.Р.Тойвонен, И.А.Дементьев// Инновации.- 2007.- №2.- С. 47-57.

            Торгунская Н.Л. Педагогическая сущность инноваций в вузе// Высшее образование сегодня.- 2007.- №4.- С. 49-50.

            Ходанович А.И. Педагогические инновации в условиях информатизации образования/ А.И.Ходанович, Н.В.Шель// Инновации.- 2007.- №3.- С. 55-58.

            Хор'яков В.А. Модульна технологія навчання з фізичного виховання студентів ВНЗ в контексті Болонського процесу/ В.А.Хор'яков, Л.І.Безугла// Теорія та методика фізичного виховання.- 2007.- №4.- С. 39-43.

            Чернелевський Л. Удосконалення підготовки фахівців із спеціальності "Облік і аудит" у світлі Болонського процесу// Бухгалтерський облік і аудит.- 2006.- №12.- С. 43-46.- [Система підготовки кадрів]

            Шилов К.В. Классификация инноваций// Инновации в образовании.- 2007.- №3.- С. 52-58.- [Инновационная культура преподавателя вуза].

_________________________________________________________________________________

Мірошник С.І.,кандидат педагогічних наук, завідуюча кафедри педагогіки і психології Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів

Інновації в системі середньої загальної освіти: теоретичний аспект

У статті проаналізовано сутність понять теорії інноваційної педагогіки, розкрито їх трактування, особливості інновації практичного і теоретичного рівнів у сучасній системі середньої загальної освіти.

Ключові слова: новація, інновація, педагогічна інновація, освітня інновація, інноваційне навчання, інноваційна освітня діяльність, інноваційні процеси в освіті, інноваційна освітня технологія.

Інноваційність сучасної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинами еволюційного розвитку соціуму. Як зазначає В.І.Слободчиков,  з  60-х  років  минулого століття  феномен   "інноваційність" став ключовим у характеристиці постіндустріальної формації – її становлення і розвитку [25]. Тобто загальновизнаним стало положення, що введення новацій в економічний обіг (з наступною їх комерціалізацією)  посилює економічні основи всіх форм виробництва, а також різко підвищує рівень та якість життя людей.

Окрім цього, однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного суспільства є глобальні зміни суспільного буття, способу життя та колективної свідомості: утворення, що намагаються зберігати традиційність, незмінність змісту, структури і форм, нездатні адаптуватися до нових умов, неминуче втрачають актуальність та значимість; водночас загальносуспільної ваги набувають ті духовно-інтелектуальні, соціальні та економічні явища і процеси, які відзначаються гнучкістю, мобільністю, спроможністю до змін, відкритістю та готовністю до нового. 

Варто зазначити також, що особливістю поступу сучасного суспільства, на думку представників теорії творчості у філософії, наприклад, Б.В.Новікова, є розвиток людства за вектором "від суспільства трудящих до суспільства творящих" [13, с.4], а творча діяльність розглядається не як одна з характеристик людського діяння, а як "єдино достойний людини безпосередньо суспільної (повністю усуспільненої) та суспільства улюдненого спосіб їх взаємобуття. Іншими словами – як найбільш розвинена форма розвитку…" [13, с.4].

Тобто у кінці ХХ століття та в сьогоденні мають місце процеси осмислення накопиченого людством досвіду, на цій основі – формування нових підходів до сенсу буття, самого способу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвитку та існування суспільства в цілому, в якому інноваційність є однією з найважливіших ознак будь-якої діяльності, утворення, явища тощо.

Тому цілком закономірним є прийняття відповідних нормативних актів на рівні держав, наприклад, в Україні прийнято закони "Про інноваційну діяльність" [8] та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [9], в яких визначено механізми впровадження інноваційної діяльності в суспільстві та які орієнтують його на інноваційний розвиток, а саме: створення необхідних (правових, економічних та організаційних) умов для оновлення, подальшого розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, відродження духовності, інтелекту держави, формування інноваційної культури нації тощо.

У Російській Федерації  питання інноваційності розвитку держави також розроблено та висвітлено в цілій низці документів, зокрема  в Концепції інноваційної політики Російської Федерації  на 1998-2000 роки, Концепції державної інноваційної політики Російської Федерації  на 2001-2005 роки та в інших документах.

Тому логічним є висновок, що і для педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якій протягом довгого періоду часу було притаманним педагогічне новаторство як оновлення освітньої системи, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідності соціальним запитам і потребам, конкурентноспроможності є інноваційність. Приєднуємося до думки С.Черней про те, що "теоретична педагогіка змушена буде перебудувати власну філософсько-методологічну базу і, що найважливіше, звикнути до подібних інновацій як до норм, тоді як стабільність, усталеність форми надалі буде рідким виключенням (вид. наше – С.М.). Без усвідомлення цього факту освіта просто перестане виконувати покладену на неї культуротворчу функцію, не здатна буде відповідати за розвиток духовності" [27, с.197].

Розглянемо та проаналізуємо категоріально-понятійне поле (що  визначає її методологічну  основу) та сутність понять теорії інноваційної педагогіки.

У загальновизнаному тлумаченні "інновація" означає "нововведення; інновація освіти" [5].

У сучасній педагогічній науці існують такі трактування понять "інновація",  "інновація в навчанні":

- "інновація – оновлення, зміни, впровадження нового/новизни" (Л.Г.Вікторова) [6, с.6];

- "процес створення, розповсюдження, засвоєння і використання нововведень" (З.А. Абасов) [1, с.57]; 

- "інновація – кінцевий результат творчої діяльності у вигляді нової чи удосконаленої продукції, нового чи удосконаленого технологічного процесу" (В.І.Слободчиков) [25, с.5]; 

- "процеси введення та освоєння педагогічних нововведень" (В.І. Сафіулін) [23, с.56]; 

- "вперше створені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності" (Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджене МОН України від 17.11.2000 р. №522) [16] ;

- "реалізоване нововведення, яке постійно вдосконалюється в процесі впровадження. У широкому розумінні "інновація" – це синонім успішного розвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень" (О.Є.Остапчук) [14, с.3]; 

- "комплексний процес створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу для формування у того, хто навчається, інноваційного мислення та інноваційної культури" (В.Ф.Самохін, В.П.Чорноліс)  [21, с.8];

- "кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового змісту, форми організації навчально-виховного процесу або вдосконаленого технічного засобу навчання, який використовується у практичній діяльності, а також у новому підході до соціальних послуг в освіті… Головна ознака інновації: позитивні соціальні і (або) економічні зміни, які виникають в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльності… По суті мова йде про впровадження нововведення у практику та визначення його соціально-економічного ефекту" (В.М.Полонський)  [17, с.9-10];

- "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові:

– освітні, дидактичні, виховні системи;

– зміст освіти;

– освітні педагогічні технології;

– методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;

– технології управління навчальними закладами, системою" (Л.І.Даниленко) [7, с.70].

Як бачимо, одні з визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 6; 25], такими, що не вказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ і процесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагу намаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціям у педагогічному середовищі [7; 17].

         Заслуговує на увагу визначення, запропоноване В.Самохіним, В.Чорнолісом, в якому поняття "інновація" поєднується з двома іншими – "інноваційне мислення" та "інноваційна культура" [21]. У зв'язку з використанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст –  "інноваційне мислення – вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають у суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини",  "інноваційна культура людини – це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і нормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність і здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [21, с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять,  зазначаємо, що, на нашу думку, хоч інновації,  напевне, сприяють формуванню і розвитку   нового типу мислення та  інноваційної культури особистості, однак мета їх  реалізації  полягає не  у досягненні зазначеного; вважаємо, що  зазначене є складовою мети чи (або) завдань інноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.

Окрім цього, твердження авторів про інновації в освіті, як "створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу" (вид. наше –С.М.) вважаємо  таким, що значно звужує значення поняття, яке розглядається.

       Варто звернути увагу і на поняття "інноваційне навчання" та його зміст у праці О.Т.Козлової, на думку якої, це – новий тип організації навчально-виховного процесу, що "орієнтується на створення готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення. А також до здатності до співпраці з іншими людьми" [11, с.240].

            Характерними рисами інноваційного навчання автор розробки вважає передбачення та співучасть. Зміст першого із використаних термінів – передбачення – трактується як "здатність до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення можливого і бажаного майбутнього", друге –співучасть – означає "соціальну активність, участь особистості у найважливіших видах діяльності, її особистий вплив на прийняття локальних та глобальних рішень, здатність бути ініціативним. Інноваційне навчання передбачає готовність до дії у нових умовах, дослідження того, що може трапитися, або необхідне" [11, с.240].

            Щодо змісту наведеного визначення зауважимо, що завдання формування і розвитку інтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості, такої, яка  має вміння і навички певної діяльності, сформульовано в меті загальної середньої освіти [10]  та у меті вивчення базових навчальних предметів зокрема. Тому твердження автора, що основна ідея (тобто ціль, мета) інноваційного навчання – формування готовності особистості до діяльності в нових умовах, вважаємо невиправданим, оскільки ціль інновацій в освіті полягає в якісних змінах потенціалу освітніх систем та у підвищенні ефективності його використання [25].

Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях),  у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.

Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних  понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській – педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так,  З.А.Абасов та В.І.Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників  [1; 24]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].

Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва:  "Відмінність між новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає його докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальним нововведенням.

 Водночас у вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо синонімічне використання понять "новація" та "інновація", як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх інновацій (вид. наше – С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Новація (вид. наше – С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].

Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".

На думку З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як   педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного  досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.   

Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:

- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];

- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];

- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];

- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].

У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].

 В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:

- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;

- формуванню та розвитку "Я"-образу;

- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;

- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;

- становленню співтворчості вчителя й учня;

- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].

Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та  тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і  "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні  нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття – "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].

Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна – може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].

Д.В.Алфімов вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення навчально-виховного процесу" [2, с.159]

Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [7, с.71].

Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття  "інноваційна освітня технологія" автором  як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.

Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, –  що характеризується новизною; результатом її упровадження  є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .

Важливим у теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів), результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх учасників, а отже є неефективними.            

Неоднозначною щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку Л.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації

 – у змісті навчання й виховання учнів;

– у формах, методах і технологіях навчання;

– у змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти.

К. Ангеловські класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове [21]. Тобто автор визначає педагогічні   інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні, планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові, малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.

Існують й інші види  класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою є виправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інновацій та визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В.Буркової, що такий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед у практичній інноваційній практиці: "Навряд чи педагог зрозуміє, які ж характеристики властиві обраній для впровадження" [21, с.232] інновації. Для вирішення зазначеного утруднення  науковець пропонує класифікацію педагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма – моделі – методики-технології – компоненти методик і технологій.

Щодо цієї пропозиції автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування педагогічних інновацій є невиправданою.

Насамкінець варто розглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій в освіті. Як вважає дослідниця О.Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішими утрудненнями є такі:

– складність поєднання новації як об’єктивного наукового знання з особистісним досвідом педагога як переймача новації;

– формалізація нових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;

– комплексний, багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростає на ґрунті досвіду;

– низька інформаційна інноваційна спроможність – практики завжди знають більше, аніж передають словами;

– велика значущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідно швидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу [12.

В.І.Слободчиков також визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед яких визначальними є такі:

– неминуче зіткнення усталених та нових форм практики;

− прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід  певного суб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умови діяльність  окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу, передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів його трансляції;

− необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їх нормативне закріплення у практиці, що змінюється.

О.А.Пуліна зазначає, що "будь-яка інновація під час її реалізації  в загальноосвітній навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу" [27, с. 32].

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

– у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

– кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним  із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

– інновації в середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого виховання І.П. Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О. Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості В. Алфімова, М. Артемова, Г. Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого навчання (О. Савченко, С. Подмазін, С. Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н. Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];

– у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

Список використаної літератури

1. Абасов З.А. Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности // Философия образования. – 2006. - №1(15). – С.56-62.

2. Алфімов Д.В. Інноваційна освітня система: шляхи відродження // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С. 158-160.

3. Беляев В.И. Современные подходы в педагогических исследованиях // Педагогика. – 1999. - №6. – С.19-25.

4. Буркова Л.В. Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму управління інноваційним процесом в освіті //   Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 231-238.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.

6. Викторова Л.В. Инновационные процессы в образовании // Инновации в образовании. – 2002. - №2. – С.6.

7. Даниленко Л.І. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти // Післядипломна освіта в Україні. – 2003. - №3. – С.70-74.

8. Закон України "Про інноваційну діяльність". – 4 липня 2002 р. –www.gdo.kiev.ua.

9. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні". – 16 січня 2003 р. - www.gdo.kiev.ua.

10. Концепція загальної середньої освіти (12-ти річна школа) //Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2000. - № 2. – С. 3-22.

11. Козлова О.І. Основні стратегії педагогічного впливу при традиційному та інноваційному підходах до навчання //   Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 239-245.

12. Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деятельности //Обдарована дитина. – 2002. - № 4. – С. 33-44.

13. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: Монографія. – К.: НТУУ КПІ, 1998. – 310 с.

14. Остапчук О. Методологія інноваційних процесів – крок до розуміння сутності // Рідна школа. – 2004. – Листопад. – С.3-6.

15. Остапчук О.Є. Інноваційні процеси в освіті: пошук істини триває //Підручник для директора. – 2003. - №4. – С. 3-8.

16. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності // Наказ МОН України №522 від 07.11.2000 р.

17. Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. – 2007. – №2. – С. 4-13.; 2007. –№3. – С.4-12.

18. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. – К.: АСК, 2004. – 192 с.

19. Пулина А.А. Менеджмент образовательных инноваций как одно из основных направлений деятельности городского методического центра // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 30-348.

20. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 236 с.

21. Самохин В.Ф., Чернолес В.П. Педагогические инновации в системе профессионального образования: цели и сущность //   Инновации в образовании. – 2006. – №6. – С. 4-9.

22. Сафіулін В.І. Інноваційний пошук нових технологій навчання // Інноваційні пошуки в сучасній освіті /За ред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. – К.: Логос, 2004. – С. 53-64.

23. Сластенин В.А. Учитель в инновационных образовательных процессах // Известия Рос-й акад-и образования. – 2000. - №3. – С.73-79.

24. Слободчиков В.И. Проблемы научного обеспечения инновационной деятельности в образовании (концептуальные основания). – Киров, 2003. – 112 с.

25. Слободчиков В.И. Проблемы становления и развития инновационного образования // Инновации в образовании. – 2003. - №2. – С.4-18.

26. Смирнова И.Э. Модели обучения в системе высшего образования // Инновации в образовании. – 2006. - №1. – С.5-15.

27. Черней С. Інноваційні засоби навчання як об'єкт проектно-методологічної роботи в педагогіці // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 195-199.

28. Шилов К.В. Классификация инноваций //Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 52-58.

_____________________________________________________________________________