Інтерактивні методики навчання у вищих навчальних закладах

Державна політика в галузі освіти УКРАЇНИ вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних кадрів, підвищення рівня і результативності їх науково-методичної роботи.

В зв’язку з цим, в організації навчальної та науково-методичної роботи викладачів педагогічного коледжу необхідно зосередити увагу на вирішенні таких основних питань:

Всім педагогічним працівникам продовжувати глибоко оволодівати змістом та ідеями Конституції України, Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття), законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", вимог "Концепції педагогічної освіти". Творчо впроваджувати в практику роботи ідеї "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти". Працювати над вивченням та впровадженням в навчальний процес Державних стандартів загальної середньої освіти в Україні, проектів Державних стандартів педагогічної освіти, інших нормативно-правових документів про освіту.

В зв’язку з входженням в структуру Прикарпатського університету приступити до розробки нового покоління навчальних планів, які б дали можливість реалізувати спільно з університетом ідеї ступеневої вищої педагогічної освіти. На основі розроблених навчальних планів створити нове навчально-методичне забезпечення для їх реалізації. При цьому повністю дотриматись вимог введених Державних стандартів загальної середньої освіти.

Вивчення та впровадження в навчально-виховний процес, систему професійної підготовки досягнень психолого-педагогічних наук, передового досвіду кращих викладачів, ефективних педагогічних технологій.

Зосередити увагу на зростанні науково-методичної підготовки викладачів, удосконаленні їх професійно-педагогічних навиків.

Для цього необхідно:

Зміст роботи

Відповідальні

У навчально-методичному посібнику розглядаються проблеми використання

інтерактивних методик навчання у вищих навчальних закладах.

Одним з найважливіших завдань сучасної вищої школи є прагнення до якості та досконалості. Викладач, як одна з центральних фігур в досягненні цієї мети, має

з одного боку прийти до неї через вдосконалення колективних та індивідуальних

стимулів, опанування нового стилю поведінки, певних професійних та культурних

цінностей.

Не меншою мірою його успіх, здатність інтегрувати досконалість в свою свідомість та практику залежить від спроможності опанувати сучасну технологію навчального процесу.

Нормою все більше має ставати побудова навчального процесу в такий спосіб, коли

значна частина відповідальності за результати навчання перебирають на себе студенти. Для багатьох студентів такі вимоги можуть видаватися незвичайними, новими, але саме така технологія організації навчальної діяльності здатна принести незрівнянно вищий рівень ефективності.

Діалогічні, активні форми навчання перестали бути надбанням лише невеликої частини викладачів вищої школи, які були завжди схильні до інновацій, методичних та змістовних експериментів, прагнення вийти за рамки усталених стандартів та традиційної

академічної практики. Саме швидкий темп розповсюдження інтерактивних, дискусійних, ігрових та рольових форм колективного навчання в поєднанні із студентськими дослідницькими проектами та використанням електронних засобів та технологій

 відкриває фантастичні за своїм потенціалом можливості для все більш ширшого кола викладачів української вищої школи.

Основною метою відкритої Вами книги є спроба запропонувати практичний огляд

найбільш розповсюджених у вітчизняній освітній практиці інтерактивних методів

навчання. Автор через систему методичних порад спробувала поділитися своїми багаторічними спостереженнями, результатами власних педагогічних експериментів,

для визначення тієї манери професійної поведінки, ставлення та техніки роботи, яка перетворює одного викладача на успішного, а іншого залишає на полі постійної

боротьби та розчарувань.

Цей курс в першу чергу призначено для слухачів магістерських педагогічних програм та програм підготовки менеджерів вищої освіти. Саме ці студенти, дорослі та мотивовані

люди, які вже працюють у вищих навчальних закладах, свідомо вибудовують свою

подальшу педагогічну та управлінську кар’єру, прагнуть отримати не знання теорії,

а реальні компетенції, спроможні надати їм можливість з успіхом розв’язувати складні життєві завдання та демонструвати високий рівень володіння сучасними педагогічними технологіями.

Інтерактивне, групове навчання є тим середовищем, яке найбільш природно моделює зовнішнє соціальне оточення, вчить публічній комунікації, в кінцевому випадку сприяє соціалізації людини та її вмінню раціонально і корисно діяти в суспільстві. Надзвичайно важливою є здатність викладача створити ефективну навчальну ситуацію, розподілити

ролі слухачів, організувати діалог, дискусію, яка орієнтована на досягнення соціальної та професійної компетентності. Не менш суттєвим є вміння спроектувати цю роботу в такий спосіб, щоб запропоновані форми навчання не стали жорстко нав’язаними схемами, а враховували потреби і запити учасників навчального процесу, були результатом

розумного компромісу між достатньо різними часом інтересами студентів і викладача.

Особливості навчання у вищій школі.

Пiд час викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмету. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :

- свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);

- пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);

- суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;

- практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);

- легкiсть засвоення даного предмету, до якого учень вiдчувае себе бiльш здiбним;

- добре викладання даного предмету.

З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв'язок з професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi. 

В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.

Вузівська лекція – головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячею точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” – читання. 

Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв’язку.

В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення.Семінар предназначен для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі. 

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.

Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.

Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.

Самостійна робота – це робота студентів яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.

Незалежно від спеціалізації і характера роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профелю, досвід творчої і досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином – методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує задачи всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації. Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.

Потенцiйнi можливостi людини можуть в повнiй мiрi проявитися i реалiзуватися лише при рацiональнiй самоорганiзацii учбовоi дiяльностi. При цьому потрiбно мати на увазi, що здатнiсть до самостiйноi учбовоi дiяльностi не мае безпосереднього зв'язку з рiвнем розвитку окремих пiзнавальних процесiв чи мотивацiйних потреб i не може бути пояснена ними.

Пiд ефективною самостiйнiстю розумiеться вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимуляцii з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, дома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю учбову дiяльнiсть вцiлому.

В ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі – виконання дипломного проекту.

Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє:

-поглибленню і розширенню знань;

-формування інтересу до пізнавальної діяльності;

-оволодінню прийомами процесу пізнання;

-розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.

_________________________________________________________________

            

Рис. 1. Методи активізації навчання

знаннями,  не  завжди  вміють  зорієнтуватися  в   ділових  стосунках  в   умовах ринкової   економіки.  Відомо,   що  спеціаліст,  якого  готує  вуз,  повинен бути освіченим, культурним, професійним. В процесі навчання у вузі відбувається формування особистості, розвиток творчого мислення. На початку навчання першокурсник адаптується до умов навчання у вузі. Постає питання: як навчити студента керувати своїм навчанням, як йому сформувати системний стиль  мислення? Необхідно враховувати індивідуальні здібності студентів, формальні і неформальні відносини, що склалися в групі.

Основне призначення активного навчання – максимальний розвиток творчих здібностей, виховання самостійного трудового мислення студентів  як активних учасників процесу навчання. За твердженнями психологів, процес розумової діяльності студента повинен сприяти не тільки засвоєнню знань, а й виховання справжнього, самостійного, продуктивного, творчого мислення.

У психолого-педагогічній літературі прийоми, способи і методи проведення занять, які сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності, прийнято називати методами активного навчання. Вони характеризуються сукупністю способів організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю. Якими повинні бути ділові ігри, щоб формувати особистість, спеціаліста і, на кінець, сучасного керівника?

Ділова гра – це метод навчання вибору послідовних, оптимальних рішень в умовах, що імітують реальну господарську практику.

Ділова гра – це форма відтворення предметного і соціального змісту майбутньої професійної діяльності спеціаліста, моделювання тих систем відносин, які характерні для цієї діяльності як  єдиного цілого.

Ділова гра представляє собою поєднання трьох факторів (рис.2.)

Рис.2. Основні складові ділової гри.

Що стосується змістовного аспекту навчання з допомогою ділових ігор, то тут можна зазначити слідуючи моменти:

ü  Підвищується інтерес до навчальних занять взагалі і до тих проблем, які моделюються  і розігруються в їх процесі;

ü  Зростає обізнаність в процесі навчання, що характеризується тим, як студенти отримують і засвоюють інформацію, яка базується на прикладах конкретної реальності, що сприяє набуттю учасниками навиків прийняття рішень;

ü  Позитивно впливають на відношення студентів до навчального процесу та інших форм занять;

ü  Змінюється, і часто суттєво, відношення студентів до тих конкретних ситуацій, які були предметом ділової гри, а також і до учасників гри;

ü  Змінюється самооцінка студентів, вони стають більш об’єктивними, і крім того, в деяких випадках (в залежності від змісту і характеру гри) змінюються оцінки можливостей людського фактору;

ü  Змінюються в кращу сторону взаємовідносини студентів і викладачів, причому це стосується не тільки викладачів, які проводять ділову гру, але й викладачів інших дисциплін, знання яких допомагають брати активну та успішну участь в грі.

Головне, що навчає гра – психологічно і професійно грамотно реагувати на прототип реальної життєвої ситуації.

Практично перевірена частота проведення ефективних ділових ігор в рамках однієї дисципліни – максимум 4 гри за семестр, бажана частота – 2-3 гри (по закінченню вивчення великих розділів), для дисциплін, які не мають резерву часу на інтерактивні форми навчання,  - бажано 1 гра в кінці курсу.

Активні методи базуються на експериментально встановлених фактах по те, що поступки говорять більше, ніж слова. Те, що ми чуємо, часто забувається, те, що бачимо, запам’ятовується дещо краще, однак лише те, що ми робимо самі, можна зрозуміти і відчути по-справжньому досить глибоко. З цього приводу доречно привести американське прислів’я: “Розкажи мені, і я забуду, покажи мені, і я запам’ятаю, задій мене, і я зрозумію”.

Як відзначає Х.-Е Майхнер, при переважно пасивному сприйнятті інформації ті, яких навчають, зберігають у пам'яті

ü  10% того, що читають,

ü  20% того, що чують,

ü  30% того, що бачать,

ü 50% того, що чують і бачать.

У той же час при активному сприйнятті інформації вони утримують у пам'яті

• 80% того, що говорили самі,

• 90% того, що робили самі.

Проведення практичних занять в активній формі (зокрема, ділова гра) дає змогу активізувати мислення студентів шляхом залучення їх до підготовки, організації та проведення занять.

Широке використання активних методів навчання безсумнівно буде сприяти ефективному вирішенню головної проблеми вузів – підвищення якості спеціалістів, що випускаються.

В порівнянні з іншими формами навчання, інтерактивні мають наступні переваги:

-         за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

-         висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

-         формується вміння співпрацювати;

-         формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між студентами;

Найбільше складним методом активізації  навчання є ділова гра. Тому до викладача (керівника гри) пред’являються особливі вимоги. Він повинна не тільки знати фахові тонкості вирішення проблеми, але і вміти вести гру, правильно реагувати на несподівані збої під час  гри, вміти підводити  проміжні результати по ходу гри з аналізом прийнятих ігроками рішень. Таке ведення гри вимагає від викладача ідеального знання її сценарію, детального вивчення рекомендацій, кількаразової участі в різноманітних ділових іграх, по черзі займаючи усі передбачені «посади».

Отож вважаємо, що кожен викладач має право обирати такі форми роботи, які відповідають меті навчальної дисципліни. Цей процес довготривалий, він залежатиме, передусім, і від активності студентів, від їхнього бажання постійно самовдосконалюватись з фахових предметів